Як і чому в анексованому Росією Криму зникають кримські татари?

Антон Смирнов

Після анексії Криму Росією на території півострова почастішали випадки зникнення людей, переважно з-поміж кримських татар. У підконтрольному Кремлю Слідчому комітеті Криму стверджують, що «масових зникнень кримських татар на півострові немає».

Останній зниклий – Ервін Ібрагімов, член регіонального Меджлісу. Чоловік зник уночі неподалік від свого будинку в Бахчисараї. Близько опівночі Ервін зателефонував своєму батькові, щоб дізнатися, де зберігаються документи на машину. За кілька годин, вирушивши на пошуки, батько виявив машину свого сина кинутою поблизу будинку: двері були відкриті, ключі вставлені в запалювання. Вранці наступного дня Ервін збирався з колегами поїхати в Судак, де був призначений суд над кримськотатарськими активістами, але він так і не з'явився на зустрічі. Ні батьки Ервіна, ні його колеги не знають, де він може перебувати.

Сам момент викрадення зафіксували камери зовнішнього відеоспостереження, розміщені на одному з прилеглих магазинів. На думку першого заступника Меджлісу Нарімана Джеляла, на відео зафіксовані люди у формі співробітників російської ДПС(Дорожньо-патрульної служби ), які зупинили Ервіна Ібрагімова, забрали його з машини і посадили в інший автомобіль, після чого поїхали. «Очевидний факт викрадення, на наш погляд. Тому що, якби було затримання, то, відповідно до закону, Ервін мав право повідомити найближчим родичам і зателефонувати адвокатам», – розповідає Джелял, окремо зазначаючи, що кримські татари не вперше стикаються з випадками, коли люди у формі співробітників правоохоронних органів, зокрема російського ДПС, беруть участь у протизаконній діяльності.

Викрадення Ервіна Ібрагімова, відео з камер спостереження:

​Через кілька днів житель Бахчисарая на вулиці знайшов паспорт, водійські права і трудову книжку Ервіна Ібрагімова. Офіційних повідомлень від підконтрольних Росії правоохоронних органів півострова щодо долі активіста немає. Наріман Джелял вважає, що викрадення молодого активіста покликане викликати страх серед інших:

– Наразі немає жодної інформації про його місце перебування, здоров'я, живий він чи ні. На жаль, нічого не відомо. Чому саме він? Ми всі не здогадуємося, бо він тільки починав активну політичну діяльність, чимось особливим прославитися не встиг, але чомусь вибір припав саме на нього. Можливо, викрадення такої фігури має викликати страх у інших.

– Скільки людей зникли з моменту анексії Росією українського півострова?

– Називають різні цифри. У Києві говорять приблизно про два десятки осіб, ми схильні говорити про меншу кількість зниклих. Дехто зі зниклих був пізніше знайдений мертвим – Решат Аметов та Едем Асанов. Останньому приписують самогубство через повішення, але дуже багато з нас сумніваються, що правоохоронні органи об'єктивні. Всі інші зниклі хлопці, за нашими підрахунками, – це приблизно півтора десятка осіб. Деякі з них зникли два роки тому, але досі ні у нас, ні у родичів ніяких звісток немає.

– Викрадають лише активістів чи є випадки, коли викрадають звичайних громадян?

– Зникають різні люди. Зокрема, зник один хлопець, і ми спочатку не зрозуміли, що могло спонукати когось викрасти його, поки не виявилося, що він перебував у групі футбольних фанатів, які в лютому 2014 року виступали за територіальну цілісність України. Ми вважаємо, що це могло бути якось пов'язано з його зникненням. На той момент ситуація була слабо контрольована, скрізь перебувала кримська «самооборона», а це люди, які не були перевірені ні на психологічний стан, ні на дисципліну. В «самооборону» набрали кого завгодно, і вони могли діяти з власних міркувань.

На жаль, зараз довести ми нічого не можемо, у нас є тільки припущення. «Самооборона» вже не діє так активно, тому якщо стаються зникнення, ми вважаємо, що в цьому замішані силові структури, як у випадку з Ервіном Ібрагімовим. Таких людей, яких ми вважаємо саме викраденими, – вісім осіб, відповідальними за це ми вважаємо силовиків.

По-перше, їхнє пряме завдання – безпека, але зрушень у розслідуваннях ми поки не спостерігаємо, а в деяких випадках ми вважаємо, що причетні вони самі. Ми не можемо зробити інших припущень. Кому тут іще вигідні зникнення кримських татар? Був опублікований документ заступника начальника ФСБ Криму Ібрагімова, де прямо йдеться про те, що слід всіляко впливати на активістів кримськотатарського національного руху шляхом обшуків і арештів. Окрім того, під час допитів багатьох кримськотатарських хлопців співробітники силових органів прямо погрожували їм, що, якщо ті не погодяться співпрацювати, вони можуть стати, як співробітники органів висловлюються, «потеряшками». З цього ми робимо висновок, що силовики планують такі операції і самі беруть участь у них.

– Скількох підконтрольній Росії поліції вдалося знайти?

– Ви знаєте, з тих, кого шукає Меджліс (це зникнення чи викрадення, які, на наш погляд, пов'язані з політичною ситуацією), з них поліція нікого не знайшла, живим принаймні. У травні минулого року зникли один за одним троє активістів: Леонід Корж, Тимур Шаймарданов, Сейран Зінедінов. Усі вони тоді займалися активною діяльністю, зустрічалися з українськими військовими у частинах. Їх пов'язують із такою організацією, як «Український дім». У нас є припущення і певні факти, які кажуть про те, що це були саме викрадення. Влітку минулого року в Білогірську зникли двоє хлопців, є свідки, які бачили, що їх насильно саджають у мікроавтобус, який ми потім неодноразово бачили то там, то тут у різних ситуаціях. У нас є припущення, що в цьому замішані силові структури.

– Кримськотатарський рух має багатий досвід громадянського спротиву. У Вас є рецепт протидії нинішньому тиску?

– Говорити про якийсь конкретний рецепт ми не можемо. Що ми точно знаємо і пам'ятаємо – це те, що наші попередники активно використовували методи ненасильницької боротьби, наша діяльність має збігатися з тим, що відбувається навколо Криму. Сьогодні максимум уваги ми приділяємо інформованості людей про небезпеки, про те, як необхідно діяти в тих чи тих ситуаціях і, найголовніше, не боятися і відстоювати власні права. І звісно, бути разом, інформувати одне одного, не ходити поодинці, – розповідає Наріман Джелял.

У підконтрольному Кремлю Слідчому комітеті півострова вважають, що заяви кримських татар про викрадення людей не відповідають дійсності. «Згідно зі статистикою, із загального числа зниклих безвісти кримчан (це приблизно 70 осіб) частка тих, хто зник ще за України, і тих, хто зник після «приєднання», становить приблизно 50 на 50. Що стосується національної ознаки, то в розшуку зараз перебувають семеро кримських татар, з них троє зникли ще до «переходу» (анексії Криму – ред.), чотири – після. Також вважаються зниклими 60 осіб інших національностей», – уточнює керівник підконтрольного Росії кримського управління Слідчого комітету.

Із цією позицією не погоджуються правозахисники міжнародної організації Human Rights Watch. «Ці зникнення сприяють нагнітанню в Криму атмосфери страху і ворожості щодо всіх, хто налаштований проукраїнськи, зокрема, до кримських татар, – каже Юлія Горбунова, дослідник HRW у Європі та Центральній Азії. – Де-факто «влада» Криму має розслідувати всі версії цих зникнень, включаючи й можливість причетності до них воєнізованих угруповань або російських спецслужб», – повідомляється на сайті правозахисної організації.

Про те, як розслідуються справи про зникнення кримських татар у Криму, розповідає Ольга Скрипник, координатор Кримської польової місії з прав людини:

– У низці політично мотивованих викрадень ми фіксуємо, що слідство з надуманих причин або гальмує розслідування, або, по суті, його закриває. Наприклад, у випадку з Решатом Аметовим – по суті, це перша жертва подій у Криму 2014 року. У його випадку, приміром, були чітко встановлені особи, представники кримської «самооборони», які його викрали, посадили в машину. З них взяли свідчення, однак їм був присвоєний лише статус свідків, а не підозрюваних за статтею «викрадення, незаконне позбавлення волі». Тому в низці випадків люди, які за свідченнями свідків, на відео причетні до зникнення, в кращому випадку отримують лише статус свідків, але не підозрюваних у самому процесі розслідування.

– На Вашу думку, чому правоохоронні органи так неохоче розслідують ці справи?

– Можна зрозуміти їхню мотивацію: з одного боку, можливо, це пов'язано з тим, що силові структури або «керівництво» Криму покриває низку зникнень, особливо зникнень 2014 року. Як, наприклад, імовірно, із останнім зникненням Ервіна Ібрагімова. Друге – це те, що в цих зникненнях можуть бути замішані представники або поліції, або інших силових структур, наприклад, ФСБ чи ще будь-яких служб. Які ще можуть бути мотивації...

Взагалі, характеристика деяких подій у Криму дозволяє казати про певну дискримінацію. Якщо ми говоримо про злочини щодо окремих представників (наприклад, це можуть бути представники кримськотатарського народу або різні активісти: як кримськотатарські, так і українські), то, на жаль, слідство сьогодні в Криму вельми упереджене. Тому що в органах слідства та в органах правосуддя залишилися тільки ті люди, які відкрито підтримали дії Російської Федерації, і таким чином вони, в принципі, вже ангажовані. По-друге, наприклад, як у справі «Хізб ут-Тахрір» (це справа, по суті, проти мусульман у Криму), спостерігається небезпечна тенденція.

Ця справа ініційована нинішнім начальником підконтрольного Кремлю ФСБ Криму Віктором Балагіним, який раніше мав кілька років досвіду роботи в Башкирії. І він не приховує, що разом із ним до Криму перевелася низка російських співробітників з Башкирії. Він вже прийшов до Криму з певним стереотипом і ярликом щодо мусульман – як «терористів і екстремістів». Хоча саме у Криму специфіка така, що «Хізб ут-Тахрір» ніколи не був тут агресивною терористичною організацією, вони займалися лише просвітницькою і політичною діяльністю. Тому апріорі виходить, що низка слідчих і силових структур мають упереджене ставлення до мусульман, українських або кримськотатарських активістів.

– Наріман Джелял вважає, що до зникнень людей причетні силовики. Ви згодні із цим припущенням?

– Скажімо так, ми не можемо виключати цього варіанту. Тому що за минулі два роки було кілька зникнень, до яких були причетні щонайменше сили «самооборони», які, по суті, підконтрольні особисто Аксьонову (Сергій Аксьонов – підконтрольний Кремлю голова Криму – ред.) та іншим силовим структурам Криму. Більше того, якщо говорити про нещодавнє зникнення Ервіна Ібрагімова, то є факти, що дозволяють казати, що причетні силові структури. Ми розмежовуємо побутові зникнення і зникнення, пов'язані з професійною або громадською діяльністю людей. І раніше в справах Шаймардінова, Зінедінова та інших фіксувалася причетність силових структур до зникнень.

– Чого домагається «влада» від кримськотатарського руху?

– Я точно не можу сказати про всі цілі. Звичайно, тут є політичні цілі, оскільки кримськотатарський народ і його структури самоорганізації мають досить серйозну політичну і громадську вагу. Тому для «влади», яка «встановилася» в Криму, принципово важливо взяти під контроль будь-які інші органи. Якщо подивитися, наприклад, практику останніх десяти років на Кавказі, то були схожі тенденції, коли з використанням антиекстремістського, антитерористичного законодавства, за допомогою ФСБ та інших інструментів під контроль бралися місцеві національні структури або національні форми самоорганізації, щоб встановити повний контроль над федеральними органами.

Точнісінько так відбувається і в Криму. Ситуація ускладнюється тим, що досить значна кількість людей не погоджується з діями Росії в Криму, і якраз одними з них були структури кримськотатарського народу, передусім Меджліс, який організував, наприклад, мітинг 26 лютого (2014 року – ред.) проти дій Російської Федерації і проти «референдуму». Тому одна із цілей – звісно, взяти під контроль будь-які громадські та національні формування, які мають доволі серйозні інтереси та вплив.

Друге, з чим це може бути пов'язане, – це політика залякування і встановлення певних шаблонів, визначених стереотипів у суспільстві. Наприклад, що мусульмани – це нібито «екстремісти»: як кримські татари, так і Меджліс. Щодо Меджлісу дуже чітко зараз простежуються негативні стереотипи, що це «екстремістська організація», і це вже дійшло до рівня рішення суду. Стосовно багатьох українських активістів, якщо проаналізувати мову ворожнечі, також використовується дуже багато негативних стереотипів: що це «хунта», «фашисти», «бандерівці» тощо.

Більше того, варто відзначити, що чимало висловлювань, які несуть у собі мову ворожнечі, відкрито використовуються не тільки на побутовому рівні, їх використовують Аксьонов, Константинов (Володимир Константинов – підконтрольний Кремлю голова Держради Криму – ред.), «прокурор» Наталія Поклонська і багато інших, хто представляє «владу» в Криму. І все це небезпечні тенденції, які говорять про те, що нинішнє «керівництво» Криму підтримує таке упереджене ставлення до уразливих груп на півострові, – висловлює занепокоєння Ольга Скрипник.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода