«Русский мир» на моїх очах розвіявся у прах» – прихильник анексії Криму про «референдум» і війну на Донбасі

Сергій Лойко

Зараз він розуміє, що операція «русский мир» в тому вигляді, в якому її проголосив і втілював у життя Кремль навесні і влітку 2014 року, виявилася кривавою утопічною авантюрою. А 27 лютого того ж року, коли він опинився в Сімферополі як один з «добровільних глашатаїв» цього самого «русского мира», мета здавалася цілком реальною і такою, що виправдовує засоби.

Олександр, наразі просто московський бізнесмен, давно повернувся з Криму, де пропрацював чимало часу спочатку в штабі «Русского единства», а потім, після анексії, і в новому «уряді» півострова. З причин безпеки він не називає свого справжнього імені, як і досі не вважає «приєднання» Криму анексією.

Опинившись в Сімферополі, Олександр активно включився в роботу штабу «Русского единства». Воно на той час формувало «загони самооборони», поки «зелені чоловічки» зі складу регулярних військ Російської Федерації оточували і блокували на півострові один військовий об'єкт за іншим. «Самооборона» повинна була стати своєрідною «прокладкою» між українськими військовими та «зеленими чоловічками», тобто зображувати представників «повсталого народу» і «по-доброму» домовлятися з українськими військовими про здачу об'єктів без бою, в той час як «зелені чоловічки» в основному брязкали зброєю і зберігали мовчання, немов вони були прибульцями з космосу, марсіанами.

«Добровольці» прибували з Росії десятками і одразу ж приєднувалися до «самооборони», яка швидко поповнювалася і місцевими жителями. Спочатку зброї, крім мисливських стволів, не було взагалі, розповідає Олександр. Як не було грошей на екіпірування, навіть на маски. Але з 3 березня, коли були захоплені і відкриті місцеві сховища «Ощадбанку», «Приватбанку», «гроші стали щодня привозити мішками». «Самооборонцям» стали платити за день по 600-800 російських рублів, і їхні сили стали ще помітніше поповнюватися з кожним днем.

«Ополченці» не тільки блокували разом з «зеленими чоловічками» українські військові частини, а й почали реанімувати щось на кшталт «порядку» на вулицях сіл і міст, з яких українські міліціонери зникли вже 28 березня, через добу після захоплення російськими ГРУшниками Верховної Ради Криму.

Першою операцією «ополчення» було очікування і підготовка зустрічі так званого «потяга дружби» з Києва з «озброєними до зубів» «бандерівцями» з «Правого сектору», який, за даними «самооборони», отриманих з «надійних джерел», повинен був прибути до Сімферополя 28 березня, але так і не прибув.

У перші дні березня всі стежили за рішеннями республіканської Верховної Ради щодо «референдуму», терміни і формулювання якого постійно змінювалися.

«До 6 березня говорити про «приєднання» до Росії і вивішувати російські триколори було заборонено, – каже Олександр. – Всі чекали остаточного рішення, яке ухвалювалося в Москві».

Кремль, швидше за все, затягував в очікуванні будь-якого розвитку подій, пов'язаного з реакцією українських військових, розквартированих в Криму. У разі військових дій рішення стосовно «референдуму» могли бути іншими, вважає Олександр. Але українські військові зберігали мовчання, тримали свою зброю замкненою в збройових кімнатах, і 6 березня було ухвалене «історичне рішення» про «приєднання». Скрізь з'явилися російські прапори, завезені тоннами з Росії, і «самооборона» почала озброюватися зброєю, реквізованою з українських частин.

Олександр каже, що натхненню і радості більшості місцевого населення не було меж. Люди, за його словами, несли в штаб проросійської «самооборони» на вулицю Карла Лібкнехта одяг, продукти харчування, гроші.

До 29 березня було укомплектовано шість рот «самооборони» по 80-100 осіб у кожній. У ротах з'явилися пістолети і автомати. Сталося це після захоплення української бази ППО в Мазанці. Зброї на всіх все одно не вистачало, і видавали її в основному «патрулям», каже Олександр.

Голова «Русского единства» Сергій Аксьонов, в подальшому призначений Кремлем «прем'єром» анексованого Криму, планував прикріпити до кожної виборчої дільниці збройну охорону в камуфляжі, але через наполягання Олександра від цієї ідеї відмовилися, щоб «референдум» не виглядав проведеним під дулами автоматів». Російські ж військові патрулі так чи інакше були присутні в безпосередній близькості від кожної ділянки.

Приблизно в цей час в штабі «самооборони» з'явився якийсь невиразний персонаж з таємничою посмішкою, який всім представлявся «Саша, піарник з Москви». «Згодом я дізнався, що його прізвище було Бородай, коли він сплив «прем'єр-міністром» «ДНР», – каже Олександр. – Що він робив у Криму, незрозуміло, але до «референдуму» він траплявся мені на очі то там, то тут, а потім зовсім зник. З Москви і з решти Росії тоді багато дивного народу приїхало, всіх не запам'ятаєш».

У результатах кримського «референдуму» Олександр навіть зараз не сумнівається, хоча і погоджується, що все це було незаконним. «Це був один з тих «референдумів», в якому можна було нічого не підтасовувати, – говорить він. – Тоді переважна більшість населення добровільно голосувала за «приєднання». Сьогодні настрої вже не ті, що були спочатку».

«Воля народу була щирою, а те, що почалося після, ніякого стосунку до волі народу не має, – нарікає Олександр. – Уже 20 березня розпочався шалений розподіл посад, в результаті більшість корумпованих чиновників Партії регіонів або зберегли свої посади, або отримали нові».

Старий апарат «уряду» при Аксьонові зберігся на 80 відсотків, заявляє Олександр. «Вся Партія регіонів дружно влилася в «Единую Россию», а люди очікували зовсім іншого, вони хотіли нової влади».

Наприклад, мер Феодосії Дмитро Щепетков (трьох попередніх мерів до нього вбили), який незадовго до анексії неодноразово з'являвся на людях в жовтій майці з надписом «Дякую Боже, що я не москаль!», зберіг свою посаду і був заарештований тільки в серпні 2015-го при отриманні хабара в розмірі 300 тисяч доларів.

У новому «уряді» Криму все ж невідомо звідки з'являлися і нові люди, «нітрохи не кращі за старих», розповідає Олександр. Наприклад, «першим віце-прем'єром» став охоронець горілчаної компанії. Іншим «віце-прем'єром» стала бухгалтер компанії, причетна в минулому до корупційного скандалу.

Аксьонов, лідер «Народного единства», і сам людина з «вельми сумнівною репутацією», ставши «прем'єром» Криму, поняття не мав, як керувати регіоном. «Але у нього до цих пір добре виходить забалакувати всі проблеми», – стверджує мій співрозмовник, який був провідним співробітником апарату проросійського «уряду» Криму.

Найбільш загадковою особистістю серед нових лідерів Криму в ті дні, безсумнівно, був Ігор, який прибув нізвідки і представлявся всім «емісаром Кремля». Це і був Гіркін, більш відомий пізніше під псевдонімом «Стрєлков».

Усі в штабі «самооборони» слухалися його наказів беззаперечно. Він говорив тихим, впевненим голосом з «певною таємничістю». Він керував військовою підготовкою «самооборонців», відбираючи найбільш підготованих для майбутнього закидання на Донбас, і особисто вів переговори з командирами всіх українських частин про здачу і процедуру евакуації особового складу, згадує мій співрозмовник. «Навіть балакучий демагог Аксьонов в його присутності боявся».

Найцікавіше в історії Гіркіна-Стрєлкова було те, що після захоплення Слов'янська 12 квітня 2014 року і аж до липневої евакуації всієї його «дивізії» зі Слов'янська до Донецька Гіркін, за твердженням Олександра, щонайменше раз на тиждень з'являвся в Сімферополі і проводив там день або два, зустрічаючись з незнайомцями з Москви.

«На Донбасі вже щосили гриміла війна, а він спокійно перетинав лінії фронту і численні військові кордони на шляху до Сімферополя і назад, – дивується Олександр. – Найбільш незбагненним для мене ж лишається те, як він з усією своєю «армією» безперешкодно доїхав з обложеного Слов'янська до Донецька, де і проголосив себе «міністром оборони» «ДНР».

У цей час Олександр займався координацією зв'язку з «групою Стрєлкова» та інших груп, засланих у різні райони Донбасу в цей же час: «У перші три тижні зв'язок взагалі був відкритий, за українськими сім-картками, – стверджує Олександр. – Поки фахівці з Москви не встановили спецзв'язок і не виділили спецлінії з чотиризначних номерів для зв'язку з кожним «командиром» групи, закинутої на Донбас. Таких абонентів на початку травня було приблизно двадцять».

Гіркін постійно вимагав зброї. Особливо гранатометів, які масово виходили з ладу. «Він скаржився, що 80 відсотків «мух» та інших гранатометів, доставлених їм на початковій стадії війни, під час бою давали збій і розкривали позиції його «бійців».

Потік зброї постійно йшов через кордон в Ростовській області, який погано охоронявся. Потім кордон став настільки відкритим, що через нього пішов потік військової техніки всіх видів, стверджує Олександр.

Спочатку дуже багато «добровольців» з Росії і Криму прагнули потрапити на Донбас. Потім, коли назад пішов потік трун, стали повертатися поранені, які розповідали жахливі речі про хаос і безлад, що панує в практично некерованих проросійських силах, кількість охочих помітно зменшилася.

«Деякі групи «партизан» просто перетворилися на банди, які займалися насильством і грабунками, – розповідає Олександр. – Людей брали в заручники, віддавали за викуп, воювали часом одне з одним за сфери впливу».

«Були навіть випадки зґвалтування місцевих жінок. У цих злочинах особливо відзначилися так звані «казаки», які були абсолютним беззаконням і найменш керованою «військовою силою», на яку ніколи не можна було покластися, – стверджує Олександр. – Доходило до того, що «добровольців», які прибувають з Росії, брали в заручники, звинувачуючи в тому, що вони шпигуни, і поміщали в підвали, вимагаючи викуп».

«Я зрозумів, що ситуація безнадійна, після того, коли дізнався, що наші бойовики самі розстріляли на дорозі з аеропорту до Донецька «КамАЗ» з нашими пораненими, які відступали з аеропорту 26 травня 2014-го, – журиться Олександр. – В цій м'ясорубці загинув мій найкращий друг. Я вже тоді зрозумів, що все скінчено, що людей просто підставили, послали на смерть незрозуміло для чого».

До Криму в цей же час постійно приїжджали якісь темні особи, «діти лейтенанта Шмідта», які вимагали від уряду грошей на організацію «народного повстання» то в Одесі, то в Херсоні: «Один персонаж, який косив під «казака», попросив у Аксьонова 2000 доларів на допомогу херсонському «підпіллю». Коли «прем'єр» видав тому необхідну суму готівкою, «казацький осавул» з Херсона відправився прямо в один з кримських санаторіїв на узбережжі, де і прогуляв все до копійки».

«Тим часом те, що відбувалося на Донбасі, де в зоні проросійського контролю зброя роздавалася серед іншого і наркоманам, і кримінальникам, які грабували людей, «віджимали» магазини, крамниці, будинки, машини, ситуація для «русского мира» все більше і більше ставала катастрофічною, – стверджує Олександр. – Романтик «русского мира» Гіркін вже не справлявся з анархією, яка панувала навколо нього».

Точкою кінцевого відліку для «Новоросії» стало проведення «референдуму» «а ля кримський». Гіркін стояв за «референдум». Його підтримували Шойгу і Аксьонов. Вони вірили у воєнне вирішення питання «Новоросії». В'ячеслав Володін, перший заступник керівника Адміністрації президента Росії, за твердженням Олександра, був проти «референдуму» і за здачу Донецька.

«Референдум» провели настільки непереконливо, що навіть Кремль з російським телебаченням швидко забули про нібито досягнуті на ньому результати. Для того, щоб не здати Донецьк, довелося піти на пряме військове вторгнення. Результат – збільшення європейських і американських санкцій, загострення військових дій.

«Росія втратила можливість створити щось на зразок «Новоросії», коли 17 липня над територією Донбасу, підконтрольній «повстанцям», був збитий пасажирський «Боїнг», – заявляє Олександр. – Після цього ідею «Новоросії» можна було закривати. Її і закрили, а війну пізніше заморозили».

Тим часом в анексованому Криму туристичний сезон в відсутність сотень тисяч українських туристів пішов криво. А корупція розквітала пишним цвітом.

Олександр в цей час був у групі, організованій в «уряді», щоб боротися з випадками контрабанди. У цій сфері відбувалося щось неймовірне. Щодня фури зі списку санкцій з продуктами з Європи перетинали Україну, в'їжджали до Криму, а звідти через поромну переправу до Росії. В Україні точилася запекла війна, а мафія по обидва боки «кувала залізо, поки гаряче».

Олександру, який керував групою «самооборони», вдалося затримати дві вантажівки з 10 тоннами санкційного м'яса з Європи. Представник мафії телефоном запропонував йому спочатку 60 тисяч доларів, а потім і 100 тисяч доларів, якщо вони пропустять вантажівки і не будуть в подальшому заважати їхньому каналу постачань. Домовилися про зустріч. Олександр зателефонував «високій особі» в «уряді» і доповів про ситуацію. Йому сказали, що краще пропустити вантаж і взяти гроші, «щоб пустити їх на допомогу біженцям». Увечері на «забиту стрілку» з Олександром з боку мафії прийшов начальник охорони тієї «високої особи», з якою Олександр раніше розмовляв по телефону.

Олександр угоду відкинув, повідомив в ФСБ Росії. Ті затримали вантаж і водіїв.

«На цьому розслідування закінчилося, а мені довелося повернутися в Москву, – каже він. – «Русский мир», про який я мріяв, в який вірили «добровольці», загиблі на Донбасі, на моїх очах розвіявся в прах».

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода