Росіяни живуть у ситуації «гармати замість масла» – економіст

Поява прогнозу Мінекономрозвитку Росії, що пропонує на два роки урізати реальні доходи населення заради світлого майбутнього, викликало протести навіть у лавах провладної «Єдиної Росії». Віце-спікер Держдуми Росії Андрій Ісаєв оголосив про бажання відправити голову міністерства Олексія Улюкаєва у відставку. Як і чому російська влада хоче економити на населенні? Обговорюють економічний оглядач Максим Блант і депутат Держдуми Росії Іван Грачов, член «Партії професіоналів».

– Максиме, як Ви думаєте, ця поява документу, який викликав дискусії в частині доходів, що це таке?

​Максим Блант: Продовження тієї політики, яка почалася в 2007 році, ставка на інвестиції, причому здебільшого державні. Прямо про це ані слова, але судячи з того, що написало Мінекономрозвитку, доходи населення пропонується знизити для того, щоб стимулювати інвестиційну активність. Це досить спірна стратегія, яка, по-моєму, за останні 9 років довела свою неспроможність.

– Виходить, що зрізати стали всілякі соціальні програми в Росії, а витрати на держуправління, на військово-промисловий комплекс, на енергетику, на держінвестиції з такою швидкістю не знижуються. Тобто виходить, що страждають слабкі соціальні групи.

Іван Грачов: Силові структури – це частина бюрократії, силова частина бюрократії. Це – система, яка, за визначенням президента, стабілізує ситуацію. Вона разом з партією «Єдина Росія» відповідає за стабільність у країні.

​Максим Блант: Що стосується політики, то в Росії в певний момент здалося, коли Кудрін йшов, що у нас грошей вистачить і на гармати, і на масло, а з 2014 року ми живемо в ситуації фактично «гармати замість масла». Гасло не озвучене, але фактично нинішня програма Мінекономрозвитку його озвучує. На масло вже не вистачає, від чогось відмовлятися треба.

Тому це програма «гармати замість масла». Можна як завгодно це назвати – державні інвестиції, інфраструктурні проекти, оборонно-промисловий комплекс, програма переозброєння, але суть залишається в цьому.

Продовження всієї цієї політики без жодного Криму вже завело країну в глухий кут на рубежі 2011-12 років, економічне зростання зупинилося, незважаючи на те, що нафта коштувала більше ніж 120-110 доларів за барель, а зростання не було.

Якщо брати об'єктивно, то дірка в Пенсійному фонді як почала рости в 2000 році, так вона рости і не припиняла. Якби у нас була самодостатня пенсійна система, взагалі не було б розмов про те, що потрібно щось робити. Оскільки перехід від розподільної до накопичувальної системи торпедував – це звичайна справа, коли якісь стратегічні рішення, від них відмовляються з метою миттєвого прибутку.

Говорити про те, що у нас самодостатня пенсійна система, щонайменше некоректно. Те, що стосується демографії, демографія за рік-два не змінюється, про те, що ми зіткнемося з нинішніми проблемами в пенсійній системі, з тими дефіцитами, з тією нестачею пенсійних коштів, було очевидно на початку 2000-х.

– У мене до Максима Бланта запитання про ціну кримської проблеми. Прямі витрати, які ми бачимо зараз, і, звісно, санкційні.

​Максим Блант: Що стосується санкцій, я думаю, що навіть не стільки прямий економічний ефект від санкцій вдарив по російській економіці, скільки та мобілізаційна модель, яка у нас інкорпорується, вона дуже сильно шкодить. Те, що ми поступово так чи інакше перестаємо бути частиною світової економіки – це факт. Це буде нам досить довго ще «аукатись». Всі ці радісні крики з приводу того, що ми припинили залежати, санкції на нас вже ніяк не впливають, ми припинили залежати від світової економіки, нам абсолютно все одно, що там відбувається, ми самі по собі. Все менше і менше людей можуть дозволити собі виїхати за кордон, загалом ми перетворюємося в такий ізольований від світу.

– Є приклади в світі таких країн?

​Максим Блант: Північна Корея. Ми не досягли, звичайно, такого варіанту. В принципі ми їдемо по рейках Радянського Союзу.

– НЕП?

​Максим Блант: Ні, поки у нас ще до НЕПу далеко, у нас все йде до індустріалізації швидше, ніж до НЕПу.

Проблема полягає в тому, що немає інвестицій іноземних, ну і чорт з ними. Жили ми в Радянському Союзі без іноземних інвестицій, і зараз проживемо. Все це закінчується зазвичай не дуже добре.

– Давайте ми людей тоді послухаємо. Ми опитали, чи готові росіяни з власної кишені платити за зовнішню політику чи не готові? Цікаве опитування отримали.

​
Іван Грачов: Вони інтуїтивно розуміють глибину цієї проблеми. У програмі «Партії професіоналів», колишньої «Партії розвитку підприємництва», написано, що вся зовнішня політика повинна бути підпорядкована внутрішньому росту. Отже, основне завдання зовнішньої політики – це мінімізувати витрати на забезпечення безпеки.

– Тобто Ви не хочете ще щось захоплювати, Донбас якийсь?

Іван Грачов: Абсолютно ні. І якщо питання стоїть так, що озброєння ракетами «Сармат» забезпечує безпеку нашої країни, гарантує, що ці труби у нас газові, нафтові ніхто не відбере, то це треба робити, люди інтуїтивно це розуміють. Були часи, коли були міністри закордонних справ у Росії, які сподівалися, що ми під парасолькою НАТО опинимося, і там все буде збережено і захищено, але життя показує, що навіть європейським країнам під парасолькою НАТО виявляється не дуже затишно.

– Це кому незатишно?

Іван Грачов: Ось, наприклад, хочуть вже грекам все на світі зрізати. Південні країни Європи здорово живуть чи що?

– Нормально вони живуть. Рівень життя там вищий, ніж у Росії.

Іван Грачов: У цьому сенсі, я думаю, що люди інтуїтивно розуміють, що суверенітет – штука теж важлива хоча б для того, щоб нафта була нашою, умовно кажучи.

Максим Блант: Перший термін президента Путіна, якщо не брати його закінчення, розгром ЮКОСа – це був час ліберальних реформ, коли ми раділи приходу іноземних інвесторів, коли у нас дійсно ці іноземні інвестори приходили і починали будувати складальні підприємства, заводи з виробництва холодильників і побутової техніки, чого тільки не будувалося.

Всі світові автоконцерни відкрили тут складальні підприємства, ухвалили програму локалізації, збільшуючи поступово виробництво в країні. Ось це все ми викинули в кошик, спочатку вирішили, що ми станемо енергетичною наддержавою, потім ми вдалися до авторитарної модернізації, яка теж провалилася, ніяких нафтових доходів не вистачило. Зараз у нас гонка озброєнь – це кінець Радянського Союзу. Впали ціни на нафту, а гонка озброєнь нікуди не поділася.

Іван Грачов: Є речі, пов'язані з поняттям прогрес, стріла часу, вони пов'язані з виживанням цивілізації, зі збільшенням обсягів знань, якими володіє цивілізація. Якщо велика країна цим не займається, не вирішує цих проблем, то вона світові не потрібна, її роздеребанити тільки так – це питання часу. Відповідно, наприклад, Радянський Союз загинув, коли він програв гонку на Місяці. Поки він був лідер в космосі, поки це якось доводило мобілізаційну модель і все інше, він мав право на існування, альтернативна модель, яка забезпечувала результати в частині потрібних людству рішень завдань. Як тільки він капітулював після гонки на Місяці, він швидко і скінчився. У цьому сенсі обмежувати себе, що тільки ми будемо рости, рівень життя наш зростатиме. Обов'язково повинно бути у країни велике завдання, великий проект.

– Отже, підвищувати життєвий рівень населення не треба?

Іван Грачов: Ні, треба підвищувати життєвий рівень населення, але при цьому обмежувати таку величезну країну лише цим не можна.

– А інші скажуть, що велике завдання Росії – це відновити Радянський Союз або Російську імперію, захопити прилеглі країни тощо.

Іван Грачов: Це абстрактні завдання.

– Як абстрактні? Вибачте, то в одному місці війна – в Грузії, то в Україні війна, то Крим «відрубали».

Іван Грачов: У нас різні точки зору. Крим – це був «гамбіт», розіграний проти Росії, «кримський гамбіт».

– Тобто типу нав'язали Крим, щоб Росія загинула, отруєна цим Кримом?

Іван Грачов: Абсолютно вірно, щоб на довгі роки вбити клин між Росією і Україною.

– Тобто Путіна взяли на гачок Кримом?

Іван Грачов: Я думаю, тут різні інтереси поєднувалися.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода