(Рубрика «Точка зору»)
Є в Росії категорія дивних хлопців – ті, хто хоче чесних судів, порядних чиновників і вірять, що це все можливо в рамках нинішньої Російської Федерації. Я пишу «дивних» лише тому, що ці саме хлопці щиро впевнені, що Крим має бути з триколорами.
Вони репостять у себе викривальні матеріали про свавілля російських чиновників і самоуправство прокурорів, таврують неофеодалізм і становий характер системи. Але одночасно, як тільки мова заходить про Україну, вони не забудуть підкреслити, що півострів – «російський» і залишиться таким на віки вічні. І в цей момент особливо чітко розумієш, що вони так нічого і не зрозуміли.
Тому що в сучасному світі державні системи йдуть лише в рамках «пакетної пропозиції». Коли одні й ті ж принципи застосовуються у вкрай різних ситуаціях – і не буває так, що ідилія внутрішнього державного оздоблення поєднується з безумством зовнішньої політики. Все рівно навпаки – правила життя держави універсальні, і якщо система вважає за можливе переступати закон «ззовні», то вона точно так само буде вітійствувати і «всередині».
Вона чинитиме так хоча б тому, що рішення із «зовнішніх» питань і «внутрішніх» найчастіше приймають одні і ті самі люди. А якщо навіть прізвища відрізняються, то не змінюється загальна логіка існування системи. Якщо державний левіафан впевнений у тому, що сила важливіша, ніж закон, то він вчинятиме однаково як із сусідами, так і з власними громадянами.
Тому що кожний окремо взятий громадянин країни завжди слабший за державну машину і може розраховувати лише на правила, якими визначаються його відносини із системою. І його безпека гарантується лише тоді, коли взаємне дотримання домовленостей сприймається як обов'язкова і непорушна константа. Якщо ж правила мають ситуативний характер, якщо всі сторони виходять з того, що тільки сила визначає обсяг прав, то держава починає домінувати. Й вона обов'язково почне перелицьовувати ці самі правила на свою користь.
Якщо Кремль має рацію, коли силою забирає у сусідів регіони, що йому сподобалися, якщо він має рацію, коли бреше про власну непричетність до військової агресії, якщо він має рацію, коли кидає за ґрати громадян сусідніх країн, то чому він не правий, коли застосовує всі ці підходи всередині країни? Чому хижак повинен перетворюватися на травоїдного, якщо ви самі вважаєте, що безумовні інстинкти важливіші від умовних? Можливо, вам здається, що російська держава – це дресирований пес, що оберігає своїх господарів, але, насправді, йдеться про м'ясоїдну істоту, яка сприймає власних громадян у ролі точнісінько такої саме живильної кормової бази.
Недоліки системи – пряме продовження достоїнств і навпаки. І якщо ви вважаєте силою власної держави наплювацьке ставлення до міжнародного права, то доведеться звикати до того, що зворотним боком медалі буде точно таке ж ставлення і до ваших власних прав. Якщо російський Конституційний суд порушує основний закон країни, «включаючи» до складу Російської Федерації український півострів, то чому ви сподіваєтеся, що зґвалтована раз конституція буде гарантом ваших прав?
Ви хочете нормальних судів? Адекватних чиновників? Порядних правоохоронців? Верховенства права? Дотримання законів? Мрієте про чесні вибори і змінюваність, що гарантує адекватність? Не питання. Почніть із себе. Підійдіть до дзеркала і скажіть, що Крим – територія України.
А після цього вже можна буде про щось говорити.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
