Інколи в інтернеті люди отримують ті ж самі, а навіть інколи сильніші емоції, ніж у реальному житті, говорить психолог Алевтина Шевченко. Кожна людина сама обирає для себе межу, за якою віртуальне життя втручається у реальне та заміщує його, говорить вона. То чи насправді залежні ми від інтернету та як війна впливає на психологічний стан українців?
– Великий вплив на нас усіх справляють нові технології – інтернет, соцмережі. Чи змінилася основна топ-п`ятірка психологічних проблем з часом і чи могли б Ви назвати ці основні речі, які на нас негативно впливають зараз?
Мода на психологічні проблеми дуже змінюється, майже так само, як і на одяг. Основна проблема – пошуки емоційного комфорту, який люди стали дуже цінувати
– Мода на психологічні проблеми дуже змінюється, майже так само, як і на одяг. Можливо, не так швидко. Якщо ми почитаємо Фрейда, то побачимо, що він пише про якусь істерію, яку вже ніхто не бачив, навіть знані психіатри не уявляють, як вона виглядає. Якщо говорити загально, то зараз основна проблема – пошуки емоційного комфорту, який люди стали дуже цінувати. Саме цього вони шукають, коли, наприклад, заходять в інтернет: вони хочуть заспокоїтися, знайти там щось таке, що цьому допоможе. Це вже застаріла назва – інтернет-залежність, тому що вона вже структурується. Вже бабусі кажуть: «Мій онук – в інтернеті». Але ж в інтернеті є порно, ігри, серфінг, соцмережі, спілкування тощо. Тобто це вже структурується. Вже немає інтернет-залежності. Є, наприклад, пошуки якось легкого сексуального задоволення, якісь інші дефіцити – уваги, досягнень (у випадку ігроманії), порятунок від нудьги.
Нудьга зараз – величезна соціальна проблема. Люди настільки звикли, що їх розважають, що їм дуже швидко стає нудно, і вони ладні використовувати інтернет, вживати наркотики, бути залежними – що завгодно, аби врятуватися від нудьги
Нудьга зараз – величезна соціальна проблема. Люди настільки звикли, що їх розважають, що їм дуже швидко стає нудно, і вони ладні використовувати інтернет, вживати наркотики, бути залежними – що завгодно, аби врятуватися від нудьги. Таку проблему не описували за часів Фрейда, а це всього лише сто років тому.
Людина може робити якісь речі, які в іншого викликають сором, почуття провини, а вона сама епатує, щось робить, можливо, нестандартне, те, за що її сварила б бабуся. Але людина не відчуває тих руйнуючих почуттів – наприклад, сорому
Як кажуть: «Ти сходив до психолога, в тебе пройшов енурез? – Ні, але тепер я від нього отримую задоволення». Люди роблять одне й те ж саме, але ставлення інше. Це зараз дуже важливо. Людина може робити якісь речі, які в іншого викликають сором, почуття провини, а вона сама епатує, щось робить, можливо, нестандартне, те, за що її сварила б бабуся. Але людина не відчуває тих руйнуючих почуттів – наприклад, сорому. Це не означає, що треба бути безсоромним, але цей поріг сорому може бути нижчим. Тоді людина відчуває себе просто живою, отримує задоволення від таких дій і не мучиться. Це, як куріння, – одні курять і говорять: «Так, я курю і буду курити. І мені добре від цього», а інший курить і переживає, що руйнує здоров`я. Він пропадає навіть не від куріння, а від тих почуттів. Я колись писала статтю, щоб зняли рекламу про те, що куріння шкодить здоров`ю. Ця реклама більше шкодить, ніж, можливо, саме куріння. Людина себе відчуває винною, поганою, вона себе ненавидить.
– Де ж ця межа, коли ти вже розумієш, що це занадто – проводити по 8 годин в безцільному «скролінгу» тих самих соцмереж?
Коли ти усвідомлюєш, що тобі це непотрібно, але все одно це робиш – це залежність. Будь-яка дія, навіть така корисна, як протирання ганчіркою підвіконня або миття рук, може бути нав`язливою, такою, що часто повторюється, і шкідливою
– Коли ти усвідомлюєш, що тобі це непотрібно, але все одно це робиш – це залежність. Будь-яка дія, навіть така корисна, як протирання ганчіркою підвіконня або миття рук, може бути нав`язливою, такою, що часто повторюється, і шкідливою. Немає поганої дії. Парадоксальним чином можна інтернет-залежність подолати тоді, коли ти прийняв, що «Так, я живу в інтернеті, «Так, можливо, мені не вистачає того справжнього життя» або «Я хочу бути хікікоморі» (соціофоб, особа, що не бажає соціалізуватися, місяцями може не виходити зі свого помешкання, сторониться контактів з суспільством; термін походить з японської мови; його використовують для позначення соціофобії та психічних розладів, пов'язаної з соціальною адаптацією – ред.). Це – спосіб життя. Він не виходить взагалі ніколи на двір. Коли ти розумієш, що в тебе є вибір, що ти не остаточно поганий і виключений із суспільства, що ти не живеш за якимись стандартами цього суспільства, що ти це можеш собі дозволити. У тебе є вибір. Ти себе відчуваєш більш вільним, і тоді ти в змозі цей вибір зробити.
Між іншим, інтернет – теж приклад того, що ми – «собачки Павлова»
Є ще така поведінкова терапія, коли з нас усіх роблять «собаку Павлова». Ми нею і є, недалеко від неї пішли: «Заведи собі дзвіночок через півгодинки, вийди. Спочатку на 5 хвилин – з`їж яблучко, зроби зарядку. Потім – на 10 хвилин. Далі – через 40 хвилин». І той дзвіночок дзвенить. Між іншим, інтернет – теж приклад того, що ми – «собачки Павлова». У нас колись виникло це задоволення або тривога стала меншою (як ми під час Майдану гортали всі ті новини, багато людей ночами не спали, бо був тривожний розлад) – ми вже стали схожими на собаку Павлова. Ми отримали своє задоволення, свій спокій, свій емоційний комфорт – те, чого ми всі хочемо. Це закріпилося. Ми думаємо, що ми такі складні особистості, але насправді ми, як собаки Павлова.
– Люди можуть отримувати якісь речі, які не отримують в реальному житті, у віртуальному житті. Деякі підлітки створюють власні YouTube канали, записують огляди, змагаються за перегляди, лайки. Однак часто таке захоплення переходить у залежність.
– Є така небезпека, що вони потім починають чіплятися за вагони. Яблуко розбити лобом – не смертельно, може бути струс мозку. А бажання досягнень може бути небезпечним.
– Тобто це погоня за чим?
Дефіцит виникає тому, що вдома, мабуть, не хвалять, не визнають
– Погоня за досягненнями. Зараз навіть непопулярно бути відмінником у школі. Доводиться експериментувати, бути винахідливим, тому що підліток – він живий, винахідливий, він хоче якихось досягнень, а серйозних досягнень у нього ще нема. Тоді він експериментує. Тут є ризикована поведінка, але виграш – це визнання, «повага» ровесників, що важливо. На це йдуть через дефіцит. Дефіцит виникає тому, що вдома, мабуть, не хвалять, не визнають. Це, як дефіцит кальцію в організмі. Його треба поповнювати весь час, ти задихаєшся без цього.
– Фотографії у глянці, шикарні селфі в соцмережах, обкладинки модних журналів дають суспільству нереалістичні рольові моделі краси. Як це впливає?
Дуже багато людей приходять до мене в кабінет і говорять, що вони ненавидять своє тіло. І повірте мені, це дуже привабливі люди. Мабуть, у менш привабливих людей все-таки якийсь захист спрацьовує. Матері мають зважати кожне своє слово. Материнське одне слово множиться на 10
– Ми про це дуже багато говоримо, і все одно дуже багато людей приходять до мене в кабінет і говорять, що вони ненавидять своє тіло. І повірте мені, це дуже привабливі люди. Мабуть, у менш привабливих людей все-таки якийсь захист спрацьовує. Вони просто приймають це і про це не говорять. А от привабливі люди мають комплекс Мерлін Монро. Вона ж приваблива. І ці люди хочуть бути ще більш привабливі. Це теж така залежність. Привабливу людину підштовхують до цього ті ж самі матері, які інколи щось говорять про це, а материнський авторитет величезний. Такий гіпноз. Тому матері мають зважати кожне своє слово. Материнське одне слово множиться на 10.
– Ви досить спокійно ставитеся до того, що люди проводять стільки часу в соцмережах?
І треба розуміти себе, усвідомлювати, коли це саме для тебе небезпечно, коли ти вже втрачаєш більше, ніж отримуєш, коли ти втрачаєш справжніх друзів, справжнє життя. Хоча в інтернеті ми ті ж самі емоції отримуємо, іноді навіть сильніші. А живемо ми заради того, щоб емоційно жити
– Є таке поняття «нейропластичність» – це здатність нашого мозку якось адаптуватися до нових умов. Первісна людина не вміла читати. Якби вона побачила телевізор, вона б, мабуть, була шокована й злякалася. Ми звикаємо багато до чого – хорошого й поганого, але звикаємо. І зовсім боротися з інтернетом не варто. Інша справа – важливо, щоб це було безпечно, а для кожної людини є власна міра безпеки. Немає ж однієї міри для всіх. Дуже різні ми всі. І треба розуміти себе, усвідомлювати, коли це саме для тебе небезпечно, коли ти вже втрачаєш більше, ніж отримуєш, коли ти втрачаєш справжніх друзів, справжнє життя. Хоча в інтернеті ми ті ж самі емоції отримуємо, іноді навіть сильніші. А живемо ми заради того, щоб емоційно жити.
– А якщо людина вже розуміє, що це небезпечно, що їй робити?
– Потрібно знайти той свій формат, той свій баланс. Кожен по-своєму. Дехто може тільки заперечити. Це, як наркотики. Я знаю старих наркоманів, які інколи злазять з голки, зменшують дозу. Вони так живуть. І я також знаю таких, які не змогли цього зробити, вони загинули молодими. Це драматичне порівняння, тому що від інтернету ми не гинемо. Але так кожен пристосовується. Хтось може відмовитися від інтернету, відключити його на тиждень, місяць, рік, кудись поїхати і так далі. А хтось знайде ту структуру, той комфортний для нього масштаб, формат, який для нього є нормальним.
– Україна зіткнулася з найбільш жахливим, трагічним і стресовим фактором для нас всіх – війною. Пані Шевченко, як вплинула вона на мирне населення?
Треба бути добрішим до себе, треба жити сьогоднішнім днем, трохи тішити себе там, де це можливо
– Насамперед, це підвищення рівня тривожності кожного українця. Що робити в цій ситуації? Треба бути добрішим до себе, треба жити сьогоднішнім днем, трохи тішити себе там, де це можливо. Я бачу, що молодь живе сьогоднішнім днем, намагається спілкуватися, поки це можливо, отримати задоволення від життя. Так і треба, тому що іншого шляху немає. Можливо, хтось бачить своє завдання в тому, щоб встигнути щось зробити, і його це заспокоїть – народити дітей, завести родину.
Ми всі зосередилися на головному. Ми стали гостріше відчувати, що час нашого життя обмежений. Смерть ходить поруч з нами. Війна – екзистенційна криза, якщо говорити в психологічному аспекті, тому ми вчимося виділяти для себе найголовніші речі. Ми стали іншими людьми буквально за ці 2 роки
Ми всі зосередилися на головному. Ми стали гостріше відчувати, що час нашого життя обмежений. Смерть ходить поруч з нами. Ми всі від того стаємо філософами, екзистенціалістами, психологами. Війна – екзистенційна криза, якщо говорити в психологічному аспекті, тому ми вчимося виділяти для себе найголовніші речі, ті, на які ми раніше, можливо, і не звертали увагу. Це діє на людей по-різному, але ми змінилися (мабуть, ми всі це відчуваємо), ми стали іншими людьми буквально за ці 2 роки. Ми гостріше відчуваємо, стали чутливішими, отримали якісь нові сенси, осмислили речі, про які раніше й не думали, що комусь треба допомагати, наприклад. Жили за принципом «моя хата скраю». Тепер життєва філософія значної частини українців змінилася.
