У Нідерландах може відбутися другий референдум щодо України – євродепутат

Результати референдуму в Нідерландах щодо питання про ратифікацію цією країною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС розчарували багатьох українців. Але референдум із ще більшою ставкою вже провалювався – в червні 2001 року виборці в Ірландії при низькій явці в 34 відсотки (трохи вища явка, ніж була в Нідерландах у квітні цього року) відкинули Договір Ніцци, яким ЄС мав реформуватись для прийняття десяти – переважно посткомуністичних держав Центральної та Східної Європи. Після поразки на першому референдумі, кампанію почали вести і президент Європарламенту, ірландець Пат Кокс, і тодішній чеський лідер Вацлав Гавел, а в Польщі активісти надіслали листи кожній ірландській родині. І другий референдум менш ніж за півтора року, 19 жовтня 2002 року, було виграно – при майже 50-відсотковій активності 60 відсотків виборців сказали «так». Порівняти два референдуми – в Ірландії і нинішній референдум в Нідерландах Радіо Свобода попросило депутатку Європарламенту від Польщі Ружу Тун, яка дала інтерв’ю телефоном під час сесії Європарламенту в Страсбурзі.

– Як в Польщі реагували на результати першого референдуму в Ірландії, коли спочатку ірландці відкинули Договір Ніцци і фактично сказали «ні» розширенню ЄС на десять країн, включно з Польщею, балтійськими країнами, Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими. Яке було тоді відчуття у Польщі після першого референдуму в Ірландії, який мав негативний результат?

– Ну, напевно, було таке відчуття, як ми кажемо, пригніченості. Було таке почуття і запитання: ну, чому ірландці не розуміють важливість тієї доброї справи – розширення ЄС? І було також запитання до самих себе: чи не повинні ми були більш активніше розмовляти з ірландцями, а також спільно більше говорити, що є важливим для майбутнього Європейського союзу? І що розширення ЄС є добрим для майбутнього Європи і для прийдешніх поколінь. Добре пам’ятаю, як були ми розчаровані і занепокоєні результатами ірландського референдуму.

– Чи ставили тоді поляки собі запитання: чому долю країн, які страждали під комунізмом, має вирішувати порівняно невелика країна на іншому кінці Європи? Щось таке було?

– Думаю, що так. Наскільки добре пам’ятаю, ставили ми собі таке запитання: як так можливо, що такий великий континент, про долю і майбутнє якого йдеться, і це має вирішувати невелика країна – навіть не йдеться про розмір країни, як про кількість тих, хто взяв участь у референдумі? Адже тоді то була невелика кількість виборців тоді в Ірландії, які прийшли на дільниці. І вони, в принципі, вирішували майбутнє такої великої організації, якою є Євросоюз. І, звичайно, нас то непокоїло. Але демократія є демократією. І єдине, що ми мали робити після того негативного результату референдуму – тісніше контактувати з ірландцями, з тими, хто брав участь в референдумі. Більше дискутувати з ними, але водночас намагатися переконати їх в своїй правоті і важливості ідеї розширення для майбутнього Європи.

– Референдум в Ірландії в червні 2001 року був програний, але повторний референдум в жовтні 2002 року вдалося виграти. Яким чином?

– Була тоді така розмова про це, і ми зробили висновки, що більшість тих, хто брав участь в референдумі, не до кінця розуміли теми того референдуму. Про що, власне, в тому референдумі насправді йдеться, і що вони голосували насправді за щось інше. Через це, відбулася ще одна кампанія – тобто розмова з ірландцями виборцями, щоб їм не здавалося помилковим те, про що саме йшлося на референдумі. Щоб ті, кого запрошують взяти участь у голосуванні, чітко розуміли питання і тему референдуму. І тоді, через певний час, коли настрої виборців і динаміка в Євросоюзі змінюються, щоб дати ще один шанс ірландцям висловитись та цю тему. Власне, то було рішення самої Ірландії про повторний референдум. Через певний час, коли виборці вже чітко знатимуть, що вирішує той референдум.

– Шостого квітня виборці в Нідерландах на консультативному референдумі відкинули ратифікацію цією країною Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Що б Ви порадили українцям, як діяти зараз, як не розчаровуватись?

– Я б порадила Україні те ж саме, що порадила б і Євросоюзу. Що маємо проводити кращу політику комунікації з людьми, поліпшити комунікацію між собою – між ЄС та Україною. В самому ЄС багато є непорозуміння, недоговореного, низький рівень знань про сам Євросоюз і як він функціонує і яке його майбутнє. Існує багато міфів, викривленої інформації. Часом і рішення ухвалюються в ЄС, які не завжди є позитивними для майбутнього Європи. Я б порадила і ЄС, і Україні, щоб розвивали демократичні структури, щоб громадяни ЄС мали впевненість і не боялися якихось змін, що, мовляв, знову буде швидше розширення ЄС – тепер за рахунок України. І про саму Україну її західні партнери в Європі мало знають. А часто їхні знання є негативного плану. Тому треба поширювати корисну інформацію про Україну, а самій Україні треба перш за все виконувати європейські критерії, які потрібні для вступу до Євросоюзу колись. І також голосно розповідати про виконання цих критеріїв.

– Чи може, на Вашу думку, в Нідерландах відбутися другий референдум щодо України, як це було у випадку з Ірландією?

– Ну, ясно, що може, все може відбутися. Бо Євросоюз увесь час видозмінюється і розвивається. Ясна річ, що може відбутися в Нідерландах і другий референдум. Але, я вважаю, що про Євросоюз ми не повинні говорити виключно категоріями членства чи не членства. Бо природа ЄС може змінюватися. Може бути рівень співпраці з країнами, які не обов’язково планують стати членами ЄС, критерії чого є дуже вимогливими. Бо можна без членства бути в дуже тісному політичному союзі з ЄС, а також в економічному союзі. Тому можна напрацювати якісь форми дуже тісної співпраці, взаємоконтролю. Але я також не виключаю, що нинішній Євросоюз може поділитися на групи різної швидкості інтеграції, тобто перша швидкість і друга швидкість інтеграції. Бо ми зараз в часі, коли динаміка розвитку Євросоюзу може бути досить різна і ми не повинні зациклюватись тільки на одному сценарії розвитку на майбутнє.

– Тим паче, що у випадку України йдеться наразі про асоціацію, а не членство в ЄС…

– Ну, власне, йдеться про асоціацію і така асоціація потім може мати різне майбутнє. Можна або тісніше зв’язуватись з ЄС, або слабше, в залежності від того, як буде розвиватися і Україна, і Євросоюз. Але одна річ є надзвичайно важливою – чітко рухатись в напрямку тіснішої співпраці України з Євросоюзом, а не в зворотній бік від Європи. І то є важливо! Тому незалежно від нідерландського референдуму, надзвичайно важливо, аби західні партнери якомога ближче пізнавали Україну і любили її, і щоб Україна викликала довіру в країн-членів ЄС, і також щоб і сама Україна краще пізнавала європейських партнерів.