Рішення про наступ на Дебальцеве ухвалював сам Путін – дослідження СІТ

Міжнародна дослідницька група Conflict Intelligence Team стверджує, що змогла знайти ще одне підтвердження участі російських танкістів у боях за українське місто Дебальцеве. Одного з поранених під Дебальцевом російського військового пізніше особисто нагородив міністр оборони Росії Сергій Шойгу. За висновками авторів розслідування, це свідчить про те, що операція в Дебальцеві була спланована і схвалена вищим російським керівництвом.

Бої за Дебальцеве стали однією з ключових подій «гібридної війни» на сході України. Рік тому, в лютому 2015-го, в результаті масового наступу російських військових та бойовиків угруповання «ДНР» на цей населений пункт українська армія втратила контроль над ним, зазнавши важких втрат.

Відтоді було опубліковано кілька свідчень участі в боях за Дебальцеве кадрових російських військових – наприклад, танкістів із Бурятії.

Автори нового розслідування з команди Conflict Intelligence Team знайшли в соціальних мережах профіль ще одного російського танкіста, пораненого на Донбасі – Євгена Усова з 6-ї окремої танкової бригади в Муліно (Нижньогородська область). Усов виклав в інтернет фотографію з московського госпіталю імені Бурденка, на якій він зображений разом із міністром оборони Росії. Сергій Шойгу нагородив Усова (і, ймовірно, кількох інших поранених військовослужбовців) «командирськими» годинниками. Так, вважають автори розслідування, міністр міг зробити лише через дуже особливий привід, яким, як свідчать інші знайдені активістами докази, була саме участь у боях за Дебальцеве. Про свої знахідки в інтерв’ю Радіо Свобода розповів один з учасників Conflict Intelligence Team Руслан Льовієв.

– У коментарях цей військовослужбовець пояснював своєму другові, товаришу по службі, що міністр оборони нагородив його годинником і побажав якнайшвидшого відновлення та повернення у стрій. Почали перевіряти інформацію, хто він, де він отримав поранення, побачили, що, по-перше, у нього дуже багато друзів, військовослужбовців, його товаришів по службі, які або загинули під час боїв під Іловайськом, або були взяті там в полон і пізніше звільнені.

– Під Іловайськом чи під Дебальцевим?

– Під Іловайськом. Ці його товариші по службі були раніше ідентифіковані іншими розслідувачами, і відомо, що там хтось із них загинув, а хтось потрапив у полон. Ми почали намагатися встановити, де конкретно він отримав поранення, тому що на фотографіях було помітно, що не під Іловайськом, на фотографіях з госпіталю було видно сніг. Ми намагалися встановити, що це був за такий відомий бій, за який би його особисто нагородив міністр оборони.

За датами виходило, що він був відсутній в соціальних мережах починаючи з 26 січня по 14 лютого 2015 року. До 26 січня він дуже часто оновлював свій профіль «ВКонтакте», там постійно репостив якісь повідомлення, викладав пісні. І після 14 лютого, коли він вперше з’явився в госпіталі, він теж почав дуже активно оновлювати свій профіль. На ці дати припадають якраз бої за Дебальцеве. Під час подальшого розслідування ми підтвердили той факт, що шоста окрема танкова бригада дійсно брала участь у боях за Дебальцеве. Це добре помітно, бо тільки вона використовує модифікацію танка Т-72Б3, з розпізнавальним знаком у вигляді білого кола на бортах.

Фотографії та відео цих танків в Дебальцевому ми побачили, знайшли і оприлюднили. Зокрема і відео з цими танками опублікував і так званий журналіст Грем Філліпс, який висвітлює конфлікт з боку сепаратистів. Окрім того, є фотографії одного підбитого танка Т-72Б3 під Дебальцевом, з таким же розпізнавальним знаком. Це підтверджує, що 6-а окрема танкова бригада піл час боїв за Дебальцеве зазнавала втрат. Виходячи з усього цього ми вважаємо, що Євген Усов, так звуть цього солдата, отримав нагороду безпосередньо за бої за Дебальцеве.

– Коли відбулося саме нагородження?

– Міністр оборони Росії відвідав його не пізніше, ніж 21 лютого 2015 року.

– Це було нагородження чи просто вручення пам’ятного подарунка? Чи отримав Євген Усов якусь державну нагороду за участь в боях під Дебальцевим?

– На вигляд, по фотографіях, здається, що це більше пам’ятний подарунок, тому що він не опублікував жодних дипломів, сертифікатів, або посвідчень про нагородження. На фотографіях не видно присутності якихось делегацій, умовно кажучи. Тому, швидше за все, це був пам’ятний подарунок. Ще й з тієї причини, що Дебальцеве – це ж секретна операція, не можна відкрито нагородити за це солдата. Але, тим не менше, щоб дати знати, що його, умовно кажучи, не покинули, і щоб він мовчав, міністр оборони подарував йому бодай пам’ятний подарунок.

Очевидно, що осколкове поранення можна отримати і в результаті необережного поводження з боєприпасами або на навчаннях, але хіба став би в цьому випадку його відвідувати особисто міністр оборони Росії, та ще й нагороджувати годинником? Для нас очевидно, що така висока честь може бути надана тільки за участь в якомусь знаменну бою.

– Чи можемо ми припустити, за що саме міг бути нагороджений Усов? Він якось конкретно відзначився в цих боях? Чи це просто один з поранених під Дебальцевом російських танкістів, який був обраний для нагородження випадковим чином?

– Швидше за все, він не єдиний, хто був нагороджений. У коментарях Євгена Усова ми бачимо коментар іншого його товариша по службі, також військовослужбовця цієї бригади, який пише йому, що у нього такий самий годинник. І на фотографіях в його профілі ми дійсно бачимо дуже схожі годинники. Однак на фотографіях профілю друга Євгена Усова ми не знайшли процесу нагородження, не знайшли міністра оборони, тому ми не впевнені, де його товариш по службі отримав цей годинник. Ми припускаємо, що, швидше за все, таким подарунком був відзначений не тільки Євген Усов, були також відзначені і його товариші по службі. За фотографіями ще 2014 року ми бачимо, що Євген Усов був спочатку навідником гармати танка, а потім командиром танка. Ми це бачимо по шоломах, які він носить, на них є позначення – «КТ», тобто командир танка, а також номер танка.

– Чи зрозуміло за профілем Євгена Усова в соціальній мережі ВКонтакте, коли він був перекинутий на схід України?

– Ми виходимо з [періодів] його відсутності в соціальних мережах. Тобто до 26 січня 2015 року він дуже активно веде свій профіль, публікує там багато повідомлень, і швидше за все, в той час він перебував або в рідній військовій частині, або на кордоні, під Ростовом. Потім він зникає, в цей період якраз танки бачили на Донбасі, під Дебальцевом, і 14 лютого він знову починає вести свої акаунти, часто їх оновлювати, і публікує фотографії з Бурденка, тобто коли він уже повернувся. Це стосується битви під Дебальцевом, але також, швидше за все, він був і в боях під Іловайськом, тому що є його фотографії, де він на кордоні з Україною в той період, коли точилися бої за Іловайськ, і багато його товаришів по службі загинули або потрапили в полон.

– А в перерві між Іловайськом і Дебальцевом ця танкова бригада базувалася в Ростові, в одному з базових таборів російської армії, які використовувалися потім для перекидання техніки і збройних сил до України?

– На думку нашої команди, швидше за все, після закінчення активних боїв за Іловайськ бригада була перекинута назад у свою рідну військову частину, в Нижній Новгород, селище Муліно. І тільки потім вже, коли почалася нова сутичка, вони були знову перекинуті спочатку на кордон, а потім на Дебальцеве.

– Скільки всього російських танкових бригад, за вашими даними, брало участь в боях за Дебальцеве взимку 2015 року?

– На даний момент нам точно відомо про участь двох танкових бригад. Це 5-а окрема танкова бригада і 6-а окрема танкова бригада.

– Наскільки рідкісними є факти особистого нагородження солдата міністром оборони? Чи відомо про інші подібні випадки, коли в цьому брав участь особисто Сергій Шойгу, і чи були ці випадки публічними?

– Ось так, щоб міністр оборони преміював, особисто приїжджав, наприклад, в госпіталь або у військову частину і нагороджував там конкретних солдат, такого нам невідомо. Він відвідував пізніше госпіталь імені Вишневського, коли було обвалення казарми в Омську, і в госпіталі лікувалися поранені солдати. Він відвідував з перевіркою госпіталя Бурденко за рік до Євгена Усова, в січні 2014 року. Ще за рік до цього він відвідував госпіталь в Рязані. Це дуже рідкісні випадки, і нами не знайдено інших фактів, коли в процесі таких візитів він когось би нагороджував. Можливо, такі нагородження були секретними, і ми просто про них не знаємо, але це те, що нам зараз відомо.

– Чому ви робите висновок про те, що операція в Дебальцевому планувалася Росією на найвищому рівні?

– Різка ескалація конфлікту сталася після того, як Ангела Меркель повідомила Володимиру Путіну, що саміту «нормандської четвірки» в Астані (він планувався на 15 січня 2015 року) не буде, поки все російське військо не покине Україну і кордон з Україною не буде переданий під контроль Збройних сил України. Пізніше з’явилося повідомлення, що Володимира Путіна не запросили на святкування 70-річчя звільнення концтабору Аушвіц. Саме після цього почалася різка ескалація конфлікту і наступ на Дебальцеве. Одночасно з цим відбувалися телефонні переговори між «нормандською четвіркою», зокрема Володимиром Путіним і Петром Порошенком. Відповідно, якби це була якась власна ініціатива міністра оборони або місцевих воєначальників – почати наступ на Дебальцеве – це сильно зашкодило б переговорам Путіна і Порошенка. Тому наша команда абсолютно впевнена, що рішення про ескалацію конфлікту і наступ на Дебальцеве, про замикання «Дебальцевського котла» ухвалював безпосередньо президент Росії Володимир Путін.

Радіо Свобода звернулося до Міністерства оборони Росії з офіційним запитом про те, чи відвідував міністр оборони Росії Сергій Шойгу госпіталь імені Бурденка в лютому 2015 року, проте відповіді від відомства отримано не було.

За словами голови Генштабу України Віктора Муженка, в боях за Дебальцеве загинули 56 українських військовослужбовців, ще 25 військових збройні сили України втратили під час виходу з міста після того, як був замкнутий «Дебальцевський котел». Трохи пізніше ці цифри уточнив президент України Петро Порошенко – 66 загиблих і понад 300 поранених. Факт участі в цих подіях кадрових російських військових досі офіційно не визнаний ні російською владою, ні «керівництвом» угруповання «ДНР».

За матеріалами Російської служби Радіо Свобода та спецпроекту «Настоящее время»