Київ – Артемівськ на Донеччині офіційно повернув собі історичну назву Бахмут, сусідній Красний Лиман зветься просто Лиман, як у козацькі часи, а Іллічівськ на Одещині став Чорноморськом. Про це зокрема ідеться в постанові парламенту від 4 лютого, яка змінює радянські назви понад 170 міст і сіл. Історики, депутати та політологи вважають цей процес важливим елементом звільнення від радянської спадщини. Водночас такі міста, як Дніпропетровськ та Кіровоград, досі зберегли дотеперішні назви через запеклі дискусії, а частина опозиційних депутатів – категорично не схвалюють перейменувань та голосують проти них.
Народні депутати України у четвер віддали 230 голосів за постанову №3854 про перейменування окремих населених пунктів та районів у рамках декомунізації.
«Загалом комітет розглянув 175 пропозицій окремих органів місцевого самоврядування про перейменування населених пунктів та районів... Серед вищевказаних пропозицій запропоновано перейменувати один район, п’ять міст та 169 сіл і селищ. Зазначені пропозиції органів місцевого самоврядування підтримані Українським інститутом національної пам’яті», – повідомив голова підкомітету з питань місцевих органів виконавчої влади та територіального устрою комітету Верховної Ради України, депутат «Народного фронту» Микола Федорук.
За постановою, в Донецькій області Артемівський район перейменовано на Бахмутський, а місто Артемівськ – на Бахмут, Дзержинськ став Торецьком, а місто Красний Лиман втратило в назві лише свою радянську частину.
Місто Іллічівськ на Одещині відтепер називатиметься Чорноморськом, у Полтавській області Червонозаводське Лохвицького району стане містом Заводським.
Постанова набуває чинності з 5 лютого. Інтерактивну карту всіх міст та сіл, які належить перейменувати, раніше оприлюднював Український інститут національної пам’яті.
Україна нині переживає процес звільнення від радянської та імперської спадщини, частиною якого є перейменування міст і сіл, написав у соцмережах віце-спікер парламенту Андрій Парубій.
Добре, коли, як зараз, думка істориків та місцевої влади про назву збігається – В’ятрович
Позитивно оцінює процес перейменування населених пунктів один із його ініціаторів, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
«Наступні назви будуть проходити через профільні комітети Верховної Ради вже 15 лютого», – розповів він і додав, що до 21 лютого, скоріш за все, розглянуть всі назви, заплановані для декомунізації. Також В’ятрович виклав для Радіо Свобода принцип, за яким перейменовуються міста.
«Є два ключових критерії, які враховуються у формулюванні назви – це думка місцевої громади і рекомендація Інституту національної пам’яті, яка спирається на історичні назви. Найкраще, як було з тими, які прийняли сьогодні у Верховній Раді, – це коли обидві точки зору збігаються», – наголошує історик.
Процес заміни радянських за змістом назв міст і сіл є успішним, але він ще не завершений, зауважив у коментарі Радіо Свобода політолог та історик Олександр Палій.
Перейменування, які вже відбулися, виглядають симпатично, бо у більшості випадків повернуті історичні назви. Крім того, в деяких селах – взяли нові назви, але милозвучніОлександр Палій
«Перейменування, які вже відбулися, виглядають симпатично, бо у більшості випадків повернуті історичні назви. Крім того, в деяких селах – взяли нові назви, але милозвучні, в таких буде приємно жити. Значна частина населених пунктів – не перейменовані, парламент завершить це пізніше. Що турбує – так це те, що в частині Донецької та Харківської областей маємо «повзучий саботаж» місцевої влади: або відмовляються від декомунізації, або зберігають старі назви. Припускаю, Верховна Рада не прийме таких перейменувань і зробить усе по-своєму», – зазначив Олександр Палій.
Окремо він висловився щодо перейменування Дніпропетровська, назву якого міська рада пропонує зберегти, змінивши етимологію: не на честь комуністичного діяча Петровського – а на честь апостола Петра. Палій вважає таку пропозицію «блюзнірством», бо «з Петровського – ніякий апостол Петро».
Палій згадує про альтернативні пропозицій найменування цього міста: Січеслав (назва, яка діяла в добу УНР), Дніпровськ (на честь річки Дніпро) та Кодак (старовинна назва містечка на місці нинішнього Дніпропетровська).
Між тим, у парламенті проти заміни радянських міст і сіл голосували лише два депутати: представник «Опозиційного блоку» Євген Балицький та позафракційний Яків Безбах. Останній, зокрема, відстоює ідею збереження нинішньої назви для Дніпропетровська, від якого він обирався. Місцева влада міста Кіровоград – так само проти перейменування, а ще частина місцевих посадовців та містян – виступають за назву «Єлісаветград» часів Російської імперії.
Олександр Палій називає такі позиції «нерозумінням глибини історії», оскільки політики часто не знають, що їхній населений пункт існував кількасот років, і увесь цей час мав власну назву. Такі діячі «намагаються перенести власну неосвіченість на своє село або місто», підсумовує історик і політолог.
