Михайло Вербицький закінчив аспірантуру Гарвардського університету, був співробітником Інституту теоретичної та експериментальної фізики, працював в університетах Глазго та Токіо. У Москві викладав математику в Незалежному московському університеті і російському Національному дослідницькому університеті «Вища школа економіки». Але широку популярність Михайлу Вербицькому принесла діяльність в Інтернеті. Він був одним з піонерів Рунета, в 1999 році заснував «антикультурологічний» журнал «:Ленін:» і вів один з найпопулярніших блогів на піку існування ЖЖ. Він вважав, що тотальну цензуру в інтернеті за китайським зразком Кремлю ввести не вдасться, але тепер він упевнений, що справа йде саме до цього.
– Найефективніший механізм точкової шизофренізації мас належить путінській Росії. Насправді співвітчизники, які багато часу проводять в інтернеті, здебільшого набагато радикальніші у своїй підтримці Путіна і створеної органами версії реальності.
Путінська пропаганда абсолютно ідентична до тієї стихійної «національної ідеї», яку в 1990-і намагалися емпірично знайти Дугін і Проханов… Громадяни, яким хочеться бачити реальність такою, якою вона була на сторінках газети «Завтра» в 1990-і (а це 88 відсотків населення Росії), мають зараз купу ресурсів, що дозволяють переконатися у своїй правоті …
…Мені здавалося, що в Росії ідеї свободи слова повинні бути популярнішими, ніж на Заході. Виявилося, що все навпаки: є суспільне замовлення на цензуру інтернету, який наша влада (Росії – ред.) не в змозі виконати, але намагається.
– Цензуру можна здійснювати по-різному. Можна посадити людину в тюрму за картинку в блозі (так часто роблять в провінції), можна заблокувати ресурс через «Роскомнадзор», а можна просто завалити інформацію купами сміття, що роблять всілякі оплачувані і безкоштовні тролі. Всі ці методи різною мірою ефективні. Колись я був упевнений, що свобода слова врешті переможе. Зараз у мене такої впевненості немає. Чи залишилася вона у Вас?
– У 1990-і я думав, що спам і комерціалізація інтернету будуть йти одним фронтом і зруйнують будь-яку вільну дискусію. Я був неправий: комерціалізація виявилася набагато серйознішою, ніж спам, і загнала спам в підпілля.
Мене більше турбує комерціалізація інтернету, яка перекошує смислове поле в найнесподіваніших (і неприємних) напрямках
Мене більше турбує комерціалізація інтернету, яка перекошує смислове поле в найнесподіваніших (і неприємних) напрямках. Порівняно з нею, моря інформаційного сміття виглядають відносно необразливо.
– Чоловік на ім'я Костянтин Риков за ці роки зробив дивовижну кар'єру, був депутатом Держдуми Росії, розбагатів, створив мільйон ресурсів і став одним з головних провідників путінізму в інтернеті. Як Ви його оцінюєте – як комічну фігуру, як безпринципного авантюриста чи як злого генія, якого слід сприймати серйозно?
– Як організатор нудотної пропутінської мережевої субкультури «падонков», Риков зробив досить багато, але це слугувало в основному дискредитації і Путіна, і цієї самої мережевої субкультури. Зараз, мабуть, фігуру Рикова вважають токсичною навіть у самому пропутінському таборі, тож останнім часом жодних серйозних пропутінських проектів йому не довіряли.
– Ваші політичні погляди зазнали впродовж останніх років помітних змін. 10 років тому Ви симпатизували Дугіну і писали про велич російського народу, який чинить опір ліберальному проекту. Коли і чому сталася ця зміна?
– З Дугіним я востаннє спілкувався в 2005-му, він покликав мене на якусь зустріч євразійців на Арбат; я приїхав в ресторан, який чомусь називався «Галерея сучасного мистецтва імені Церетелі». Я довго йшов нескінченними залами у цьому ресторані серед жахливо вульгарної церетелівської розкоші, але, не дійшовши і до середини, повернув назад… Після п'ятої церетелівської кришталевої люстри я зрозумів, що справи з «євроазійцями» я більше мати не буду.
Щодо величі російського народу, мені здавалося, що народ з таким досвідом протистояння радянському режиму (самвидав, дисидентство, стотисячні протестні мітинги в кінці 1980-х і початку 1990-х) ніколи не дозволить поставити себе на коліна. Це вселяло повагу. Коли ж виявилося, що закручування гайок і згортання політичних свобод не викликавши ніякого протесту, а, навпаки, викликало загальне захоплення, громадяни ліплять ікони зі Сталіним, а 60 відсотків населення бажає відродження сталінізму, я виявив себе в одному таборі з найрадикальнішими русофобами.
Наша ліберальна публіка ще в 1993 році вимагала ринкового Піночета, кривавих репресій, їжакових рукавиць і закручування гайок, і в 1999-му вона свого Піночета отримала, у вигляді Путіна
Нарешті, що стосується «лібералізму», наша ліберальна публіка ще в 1993 році вимагала ринкового Піночета, кривавих репресій, їжакових рукавиць і закручування гайок, і в 1999-му вона свого Піночета отримала, у вигляді Путіна. Закручування гайок і залізні рукавиці були трохи згодом.
Треба сказати, що більшість єльцинських статусних фігур (від Чубайса і до Найшуля) таким розвитком подій виявилися цілком задоволені. Тобто путінський режим треба розуміти як природний розвиток єльцинського, різниця тут косметична. Путін був цілком собі офіційно підтриманий на виборах партією «Союз правих сил», до того моменту цілком імперської, консервативної і націонал-патріотичної. Відтоді він проводить цю саму політику: імперську, консервативну і націонал-патріотичну. У Росії це називається «лібералізм», не знаю чому.
Я тут – в дивній позиції людини, якій від режиму не потрібно нічого, окрім свободи слова.
– Ви згадали суспільне замовлення на цензуру інтернету, а можна говорити і про суспільне замовлення на ліквідацію громадянських свобод взагалі. У будь-якому разі, єдина ініціатива, яка в останні роки призвела до якоїсь подоби громадянського протесту – це введення «Платона», руйнівного для далекобійників. Але арешти за політичними справам, і тим більше блокування опозиційних сайтів, таких як «Грані», які публіка сприйняла байдуже, а багато хто і зловтішається. Звичайно, навряд чи можливо перетворити Росію на Північну Корею, але як далеко вони можуть просунутися в закручуванні гайок – тільки в інтернеті? Який Ваш прогноз?
Інтернет вони, я думаю, заблокують досить успішно. Зараз у цензурному механізмі «Роскомцензури» – купа дірок
– Інтернет вони, я думаю, заблокують досить успішно. Зараз у цензурному механізмі «Роскомцензури» – купа дірок, але в Китаї їх вже заклали, а скоро і у нас закриють. Доступ до непідцензурних сайтів матимуть десятки тисяч, від сили сотня тисяч чоловік (у Китаї – це півмільйона, але там і людей більше).
– Ви говорили зараз про 90-і, але у Вас є і досвід опору радянській владі, і, мені здається, Ви повернулися до тих поглядів на Росію, які були у Вас в ранній юності, в 80-х. Правильно?
– Близько, але не цілком. У 1980-х здавалося, що монархізм, православ'я і взагалі все російське «почвенничество» і слов'янофільство від Хом’якова і до Клюєва можуть виявитися не менш дієвими проти влади («системи», як її тоді називали), ніж Герцен і Салтиков-Щедрін. Зараз же зрозуміло, що у Росії немає гіршого ворога, ніж Герцен і Салтиков-Щедрін, і якщо наше завдання – зруйнувати «систему» (тобто Росію), наші друзі – Герцен і Салтиков, а ніяк не Хом’якова, не Тютчев і не Костянтин Леонтьєв. Цинічний західний погляд на Росію, може, й не дуже правильний, але набагато дієвіше випалює цвіль і паразитів. Виявилося, що всі суспільні інститути Росії, в тому числі прославлений народ-Богоносець, складені з гнилі, цвілі і паразитів, і не працюють.
– Загадка успіху Путіна, можливо, полягає в тому, що йому вдалося штучно зупинити час, нав'язавши порядку денного з минулого століття… Досвід свободи 90-х був настільки травматичним для не готових до цього мас, що вони з вдячністю сприймають будь-яку, навіть найбільш незграбну ілюзію повернення в радянські часи, у цьому справа?
Симпатій до загиблої радянської імперії серед моїх знайомих більше ніхто, здається, не відчуває, тому що всі бачать перед собою нудотного зомбі, якого створюють путінські
– Симпатій до загиблої радянської імперії серед моїх знайомих більше ніхто, здається, не відчуває, тому що всі бачать перед собою нудотного зомбі, якого створюють путінські.
Але я не виключаю, що подібний механізм мотивує когось із радянських симпатиків, особливо в провінції, до якої все доходить із запізненням.
У влади є ефективний пропагандистський механізм, який демонструє масам пляски в храмі, «бандерівську хунту», Чубайса, анексію Криму, що завгодно, тільки б відвернути увагу від олігархату, кооперативу «Озеро» і інших власників путінського шубосховища
Тепер у влади є ефективний пропагандистський механізм, який демонструє масам пляски в храмі, «бандерівську хунту», Чубайса, анексію Криму, що завгодно, тільки б відвернути увагу від олігархату, кооперативу «Озеро» і інших власників путінського шубосховища. Що характерно – цей механізм працює, як годинник: фільм Навального про Чайку подивилися 5 мільйонів осіб, але на загальний «кримнаш» це ніякого впливу не справило.
– Якби у Вас була необмежена влада в Росії, що б Ви зробили, щоб врятувати цю країну?
– Я б спробував здійснити те, що письменник Розов називає «культуроцид» – аналог Революції Мейдзі в Японії та оновлення Туреччини Ататюрком. Взагалі проблема Росії – географічна i культурна: управління країною жахливо централізоване, що пояснюється незручною географією, а населення проводить дні у звичному рабстві.
Ще хороший приклад – Сінгапур, де силовим порядком перевели все населення на англійську, ліквідували тубільну культуру і побудували суспільство, позбавлене взагалі будь-якого ґрунтового елемента.
Шансів на те, що Росію вдасться оновити, якщо в культурному багажі залишиться Достоєвський, Толстой, Пушкін, Чехов тощо, я не бачу. Тому доведеться скинути Пушкіна з корабля сучасності
Інший фактор, який гальмує оновлення, – це імперська культура. Необхідно домогтися, щоб предмети імперської гордості («велика російська література») перестали заважати модернізації. Шансів на те, що Росію вдасться оновити, якщо в культурному багажі залишиться Достоєвський, Толстой, Пушкін, Чехов тощо, я не бачу. Тому доведеться скинути Пушкіна з корабля сучасності.
Радянські говорили «Ми наш, ми новий світ побудуємо», але у них вийшло нове видання царської імперії, дебільна азіатська деспотія, країна загального рабства, свинства і доносів
Радянські говорили «Ми наш, ми новий світ побудуємо», але у них вийшло нове видання царської імперії, дебільна азіатська деспотія, країна загального рабства, свинства і доносів. А вся справа в тому, що вони не були авангардистами і не розуміли авангарду.
Якщо ви не зможете викинути Пушкіна з корабля сучасності, Пушкін затягне вас в пекло царизму
Якщо ви не зможете викинути Пушкіна з корабля сучасності, Пушкін затягне вас в пекло царизму, з якого ви щойно вирвалися; саме це і сталося з радянськими. Не випадково помпезне святкування століття смерті Пушкіна збіглося з піком сталінських репресій.
Звичайно, є в цьому реченні щось парадоксальне: немає нічого більш «російського», ніж вимога викинути когось з корабля сучасності. Тож є ризик не зруйнувати культурну особливість, а, навпаки, посилити її. Але я змирився з цим. Принаймні, буде цікаво.
Катастрофізм мислення – теж культурна особливість, яку непогано б зжити. У нас все завжди думають, що післязавтра трапиться апокаліпсис. А ніякого апокаліпсису не буде.
Післязавтра «буде нічого».
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
