Лев Абалкін
(Рубрика «Точка зору»)
Нещодавнє загострення ситуації, пов'язаної з акцією «Громадянська блокада Криму», показало, що тліючий публічний конфлікт між російською «владою республіки» й Україною переходить у більш напружену фазу.
З одного боку, попри падіння публічного інтересу до «Громадянської блокади Криму», що проводиться спільними зусиллями добровольчих батальйонів і лідерів кримськотатарського національного руху, основний кістяк її активістів не тільки продовжує досягати першочергово поставлених цілей, але вже ставить нові.
Наприклад, крім суто «товарної блокади» республіки зараз планують налагодити інформаційне мовлення з материка. Не полишають намірів і варіант із відключенням електроенергії, хоча з цього приводу організатори акції мають явні розбіжності з офіційним Києвом.
З іншого боку, в Криму посилився силовий пресинг проти всіх, хто хоч якось пов'язаний із Меджлісом, телеканалом ATR та іншими структурами, що забезпечують самостійну політичну платформу кримським татарам. Напруга стрімко зростає.
Обшуки в Лілі Буджурової – пряме тому підтвердження. У кримському питанні настає епоха «яструбів» – жорстокий час, де умовним «голубам» немає місця.
Навіть навмисно байдуже ставлення новоявленої російської «влади» до символів стійкості кримських татар не змусить останніх, як людей адекватних і сучасних, вдатися до якогось типу насильства. Тому для більшості представників цього народу, які дбають про безпеку своїх родин, головною стратегією поведінки залишиться дипломатичність. Але практика ненасильства «російський Крим» не влаштує.
Як мінімум, «голуби» стануть мимовільними жертвами обставин, що склалися, нескінченно гнаними і гнобленими на своїй землі. Як максимум – стануть реальними заручниками «яструбів» по цей бік невизнаного російсько-українського кордону. А з бранцями, як відомо, тут не церемоняться.
Кримські «яструби»
Відчуваючи суспільний резонанс, президент України Петро Порошенко почав включати до своїх офіційних промов фрази кримськотатарською мовою, підкреслюючи, що його носії є невід'ємною частиною української політичної нації і поділяють її прагнення віднайти власну незалежність.
Але оскільки в українській владі «яструби» з'явилися зовсім нещодавно, від красивих слів до справи Київ переходити не поспішає. Офіційні особи говорять про підтримку, обіцяють звільнення, але реальними діями займаються зовсім не вони.
По суті, в Криму повторюється донбаський сценарій, щоправда в більш плавному і менш кривавому виконанні. Ситуація на півострові розвивається так само, як і східний конфлікт, що був погашений завдяки колосальній роботі громадянського суспільства, що навчив молодих людей постояти за себе ціною мобілізації та воєнізації цілого покоління.
Кримські «яструби» народилися тоді, коли незалежний Меджліс і вільні національні ЗМІ були насильно виселені за межі республіки під загрозою розправи з боку російської влади.
«Голуби» ніколи не перевтілюються в «яструбів», якщо є хоч найменша можливість домовитися. У хижаків трансформуються тоді, коли стає зрозуміло – війна, хай навіть у формі мирного протесту, неминуча.
І, на відміну від «голубів», «яструбам» відступати нікуди, тому вони борються до кінця – або пан, або пропав. Ось чому республіканська влада так болісно реагує на будь-які дії й заяви Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова, Ленура Іслямова та інших лідерів кримських татар.
Це – психологія виживання. Все, як у фільмі «Горець»: у результаті має залишитись один.
Президент, світло й усе, що далі
Основна проблема блокадного руху полягає не в тому, що українська влада зберігає фактичний нейтралітет відносно громадянської ініціативи: закон «Про вільну економічну зону «Крим» не змінюють, але й акцію припиняти не намагаються. Такої нерішучості варто було очікувати від самого початку, адже навіть після Революції гідності ні олігархічна архітектура українського режиму, ні спільні українсько-російські інтереси нікуди не поділися.
Головна проблема в тому, що організатори акції мають дуже мало важелів впливу на життя республіки. Їх і було-то всього два: продуктовий потік і світло. Перший уже зупинений. Так що тепер «яструбам» доводиться сподіватися тільки на електрику.
І ось тут є найбільша каверза: ну, відключить Україна світло, ну, виїде з Криму ще енна кількість людей, нездатних змиритись із падінням рівня життєвого комфорту, а далі що? Тільки надія на те, що через тотальну економічну кризу Росія віддасть Крим, зіллє всі свої невизнані республіки і почне розбиратись із власними гарячими точками. Більше варіантів успішного завершення блокадна акція не має.
Згадаймо, що було після обшуку, проведеного Федеральною службою безпеки у Лілі Буджурової, Рефат Чубаров одразу офіційно звернувся до Петра Порошенка із пропозицією на кілька днів відключити подачу електрики до Криму, щоб чинній владі півострова не кортіло піддавати репресіям видних представників кримськотатарського національного руху. Це звернення учергове доводить, що сьогодні єдиним аргументом, до якого можна вдатися для захисту українських громадян у Криму, є саме світло.
Заяву Рефата Чубарова обов'язково розтиражують на півострові (якщо не в ЗМІ, то завдяки «сарафанному радіо») для розпалювання ненависті до «неправильних татар». І суспільство зайвий раз зарядиться негативом, який трансформується у чергові репресії, на які Меджлісу знову доведеться адекватно відповідати.
Адже переважна більшість кримчан не знає, що блокада покликана допомогти в'язням совісті. Загальноприйнята місцева інтерпретація акції, як завжди, інтелектуально вихолощена: це «західні агенти» прагнуть будь-якою ціною зіпсувати життя Криму. Ніхто не хоче розбиратись у причинах і наслідках подій, а тому ситуацію під свій контроль беруть «яструби», які пропонують найпростіші шляхи вирішення проблем – «силові».
Звісно, кримські татари опинились у цьому положенні вимушено. Той же Ленур Іслямов на зорі «російської весни» в Криму намагався піти на домовленості з місцевою владою і навіть включитись у нове російське тіло «республіканської влади», займаючи більш дипломатичну позицію «голуба».
Однак і кримські, і московські російські «яструби» виявилися настільки нездатними до переговорів, що «голубам» із протилежного табору не залишалося нічого іншого, окрім як змінити оперення.
Будь-який політичний тиск створює політичний опір
Очевидно, що організаторам акції нікуди йти із кримської кордону. Їх земля розташована південніше. Тому можна припустити, що незабаром на півдні Херсонської області або біля самого кордону виникне певний прообраз «Кримськотатарської національної республіки», керованої Меджлісом. Пізніше ці управлінські структури, звісно, повинні бути перенесені на територію півострова.
Стара ідея зі створенням прикордонного кримськотатарського району (наприклад, у Генічеську) або певного округу Криму в Херсонській області є однією з можливих перспектив блокадного руху.
Хотілося б вірити, що вона не зайде у глухий кут і буде в змозі витримати як внутрішнє ігнорування Банкової, так і зовнішній тиск кримських сепаратистів.
Лев Абалкін – кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
