(Рубрика «Точка зору»)
15 вересня минає два місяці з часу несподіваного призначення нового закарпатського очільника. Закарпаття – вкрай специфічний регіон. Тут вважається звичним ділити людей на «своїх» і «чужих». Саме тому керівниками краю за часів незалежності тут ставали винятково уродженці області. За одним винятком відомим на всю Україну: генералом Геннадієм Москалем.
Уперше доля пов’язала уродженця сусідньої Буковини із Закарпаттям у 1995 році. Два роки він тоді очолював міліцію у цьому прикордонному краї. Що тоді були за часи, всі пам’ятають: рекет, бандитизм, транскордонні оборудки. Геннадієві Москалеві не тільки вдалося збити хвилю криміналу, але й завоювати популярність закарпатців завдяки таким характерним для себе рисам, як некабінетному стилю роботи та відвертості. Генерал міліції виявився публічною особою з гумором, яка цікавиться не тільки кримінальними угрупуваннями, але й навіть культурою!
Із Закарпаття генерала Москаля забрали у ще проблемніший кримінальний регіон – Кримську автономію, де за 2,5 роки він також доволі успішно і жорстко себе проявив. Далі була міліція Дніпропетровської області і нарешті перша політична посада – голова Закарпатської ОДА.
Цікаво, що у 2001 році призначили Геннадія Москаля на місце Віктора Балоги, який вступив у конфлікт зі своїми колишніми київськими босами, зокрема, керманичем СДПУ(о) Віктором Медведчуком. (До того сам мукачівець керував закарпатським осередком цієї партії). Знаючи гарне враження закарпатців від генерала міліції Москаля, Київ ризикнув назначити очільником області не закарпатця. Балога, ясна річ, не вибачив такої рокировки і накинувся на Москаля з усіх своїх підручних мас-медіа, роблячи його головним ворогом. Звідси і починається особистісний конфлікт між ними.
Москаль пробув на посаді керівника Закарпаття усього рік і три місяця. Мабуть, був занадто лояльним. Бо той, хто прийшов на його місце – Іван Різак, повів значно брутальнішу війну проти Балоги та його структур, апогеєм якої стали сумнозвісні «вибори по-мукачівськи».
Натомість Москаль керував кримінальною міліцією Києва, був очільником Луганської області, представником президента в Криму і навіть заступником голови Служби безпеки України.
Віктор Балога після Помаранчевої революції скочив ще вище, очоливши адміністрацію президента Ющенка. Кажуть, що на цій посаді він навіть пробував згадати Москалю колишнє. Адже важелі для цього мав.
І ось доля знову розпорядилася так, що ці два політичні важковаговики знову зійшлися в герці в найзахіднішій області України. Ще рік тому таке ніхто не міг уявити. Москаль успішно керував на Луганщині, а Балога проводив передвиборну кампанію «Блоку Петра Порошенка» на Закарпатті.
Із луганського фронту на мукачівський
Всі карти перетусувала злощасна мукачівська стрілянина. Приїхавши в Ужгород і вникнувши в ситуацію, президент вирішив змінити не тільки силовиків, але й усю владну вертикаль на Закарпатті, яка була під протекторатом Віктора Балоги. (В Ужгороді жартували, що керівник області не підписує жодне розпорядження, поки його не прочитають у Мукачівському районі).
Ображений Балога оголосив Києву війну. В такій ситуації і вигулькнула знову фігура Геннадія Москаля, який володіє достатнім досвідом і авторитетом, аби тримати удар. Всі місцеві варіанти були значно слабшими. Гостроти ситуації додає давня неприязнь між генералом міліції і патроном мукачівського клану.
Москалю, ясна річ, черговий поворот долі мало сподобався. Навіть після фронтової Луганщини Закарпаття з його підкилимними і візантійськими хитрощами не приваблювало генерала. Але, схоже, у президента не було іншого вибору.
Розумний і діяльний суперник, ясна річ, значно ускладнив життя Балозі, який на Закарпатті залишається фігурою №1. Його бізнесові структури, медіа-ресурси та політична партія «Єдиний центр» міцно укорінилися в краї за півтора десятки років активної діяльності. Досить сказати, що з 2004 року голова обласної ради незмінно є людиною Балоги, а то і його рідним братом.
Це саме стосується всіх інших обласних структур, де всюди відчувається вплив мукачівців.
У ситуації ворожнечі Москаль опинився у вкрай важкому становищі, адже не має тут своєї команди, потужних мас-медій, бізнес-структур. Навіть на голів райдержадміністрацій важко знайти кандидатів, що були не пов’язані з «Єдиним центром» чи «Партією регіонів», які в останні роки ділили область між собою. По суті, Москалеві доводиться все починати з нуля та ще й під канонаду балогівських писак, які в кожному його слові чи жесті шукають компромат.
Не на руку Москалеві грають і місцеві вибори, до яких нема часу розгорнути якусь системну роботу. Великим плюсом генерала є його активна робота з людьми: він їздить у райони, багато спілкується, чим прихиляє до себе закарпатців. Адже, попри те, що Балога є найвідомішою постаттю в області, він також має напрацьований негативний багаж.
Місцеві вибори на Закарпатті будуть надзвичайно гострими саме через цю принципову сутичку: Балога хоче показати, що він господар області, натомість президент в особі Москалі запрагне його потіснити. Останньому просто може не вистачити часу, адже вибори вже за місяць. Однак для Балоги ця виборча кампанія також буде нелегкою прогулянкою. Доведеться витрачати значно більше ресурсів і зусиль, ніж це виглядало ще півроку тому.
Два перших місяці генерал тримав удар, поступово формуючи команду і придивляючись до ситуації. Після виборів, які по суті нічого не змінюють (і зараз більшість у «Єдиного центру» та попутників), переважання Балоги у впливі на життя області буде зменшуватися. Якщо Москаль залишиться і далі керувати Закарпаттям, то результати цього з часом будуть дедалі очевиднішими. Але в будь-якому разі монополії однієї політично-бізнесової групи вже не буде. Зрештою, як це було протягом усіх останніх років, за винятком минулого, коли всі важелі впливу були в руках мукачівського можновладця.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
