Белград – На території колишньої Югославії в дев’яності роки відбулося чотири війни: у Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеґовині та в Косові. Деякі учасники війн отримали від своїх країн відповідне визнання, а про деяких давно забули. Ставлення до колишніх бійців залежить від того як держави ставляться до війн. А ставляться – по різному.
Найкоротшою була війна в Словенії. Тривала 10 днів. Воювали підрозділи югославської армії проти відділів словенської міліції та так званої територіальної оборони. Загинули 60 військових та поліцейських. У Словенії не відзначають жодної дати у зв’язку з воєнними діями. Немає «дня перемоги», немає орденоносців й героїв, немає книжок про війну. Сім’ї загиблих отримали достойні пенсії й на цьому все завершилося.
Зовсім інакша ситуація в Хорватії. Країна була жертвою сербської агресії. Точніше, армія колишньої Югославії, під проводом Белграда, допомогла місцевим сербам захопити одну третину державної території й проголосити там «Сербську республіку». Офіційний Белград постійно наполягав на тому, що Сербія не бере участь у війні. Хто ж воював?
Москва на Донбасі копіює колишню політику Мілошевича
Тодішній сербський президент Слободан Мілошевич та його пропагандисти стверджували, що югославська армія захищає хорватських сербів. А коли Югославія офіційно припинила існування, солдатів із Сербії стали називати «добровольцями». Формально, вони були підпорядковані не Белградові, а керівництву «Республіки сербська країна». Отож, Москва сьогодні на Донбасі лише копіює колишню політику Мілошевича.
Найбільше лиха в Хорватії скоїла так звана «Сербська гвардія добровольців», котру сформував Желько Ражнатович Аркан. Називали їх «тиграми».
Крім «тигрів», були й «вовки», «пантери», «білі орли», навіть «жовті оси». Щодо Аркана, він торгував нафтою, зброєю, наркотиками. Був ідолом сербської молоді й лідером вболівальників футбольної команди «Червена звезда». Певний час був й депутатом в республіканському парламенті. Та коли став надто сильним, його ліквідували. На похороні був і президент Мілошевич, щоби таким чином спростувати твердження, що він замовив вбивство. Хто замовив – досі невідомо.
Ще кількох десятків військових ватажків спіткала така ж сама долю, як і Аркана. В час воєн здобули славу й майно, а коли настав мир – на чорному ринку нафти, сигарет, алкоголю й наркотиків не було місця для всіх. Хто завчасно відмив криваві гроші, перекинув їх за кордон й виїхав під чужим іменем – той може вважати себе щасливим. Але, таке щастя не вічне. Так, Австралія в липні видала Хорватії Денієла Сноудена, який свого часу очолював сербські спецпідрозділи в Кніні на території Хорватії. Тоді він називався «Капітаном Драґаном». Будуть його судити за злочини проти цивільного населення.
У Сербії мало тих, хто пишається участю у війні
Оскільки Сербія офіційно не брала участь у війні, то ні рядові солдати ні добровольці не мають жодних прав у зв’язку з їхньою колишньою участю в бойових діях. Єдиним винятком є ті, котрі отримали поранення. Вони отримують інвалідні пенсії. Більшості учасників воєн держава навіть не подякувала. В 90-і роки було сформовано кілька об’єднань колишніх бійців, але усі вони вже давно припинили свою діяльність через брак державної підтримки. Держава обманула як професійних військових й мобілізованих резервістів, так і добровольців. Тому в Сербії є дуже мало таких, хто пишається участю у війні, а ще менше тих, кого поважають через воєнні заслуги. Серби зазнали поразки у всіх чотирьох війнах, й тому в країні переважно ухиляються від розмов про ті неславні роки.
Минулого тижня, 4–5 серпня, відзначали 20-у річницю завершення війни в Хорватії. Хорвати прославляли визволення. В операції під назвою «Гроза», що тривала лише три доби, хорватські сили відвоювали територію самопроголошеної так званої «Сербської республіки». З-поміж приблизно двохсот тисяч сербів, котрі тоді покинули Хорватію, повернулася лише незначна частина. Інші вважають себе жертвою етнічної чистки. А хорвати з гордістю згадують перші дні серпня 1995 року.
Хорватський прем’єр-міністр Зоран Міланович уточнив, що урочистості не спрямовані проти сербів: «Ми не прославляємо страждання інших. Ніхто не радіє через чужу недолю. Ми це влаштували для наших людей, наших громадян. Я всоте повторюю тим, що не повернулися: двері відчинені!»
Хорватські ветерани отримують пенсії, інші види державної допомоги та привілеї
У Хорватії колишні бійці стали, так би мовити, окремою категорією населення. Вони здобули приблизно такий статус, як ветерани Другої світової війни в колишній Югославії, ймовірно що навіть ще кращий. Отож: пенсії далеко більші від пересічних, безліч видів державної допомоги, привілеїв та пільг. Ветерани, як правило, голосують за правоцентристські партії й мають їхню стовідсоткову підтримку. На їхньому боці постійно впливова католицька ієрархія. В країні є кілька об’єднань колишніх бійців. Вони разом мають більше членів, аніж було учасників війни. Адже, статус ветеранів здобули десятки тисяч таких, що в час бойових дій навіть не бачили зброю. Саме вони найзавзятіше виступають проти ревізії прав колишніх бійців. Оскільки в них є гроші й добра координація, ветерани в кожний момент спроможні зібрати кілька тисяч пікетувальників й через це досі жодній владі не вдалося встановити, скільки є таких, що дійсно воювали, а скільки тих, що зловживають стражданнями мертвих та живих героїв.
У Боснії й Герцеґовині було ще складніше. Там спершу серби воювали проти босняків і хорватів, а згодом всі воювали проти всіх, бої призупинили повітряні атаки НАТО. Колишні бійці досі діляться на національній основі, хоча більше не ворогують. Ветерани отримують пересічно 150 євро в місяць. Це у три рази менше, аніж в Хорватії.
У Косові давали хабарі, щоби здобути статус ветеранів
У Косові на одному боці були сербська армії й поліція, на іншому – албанські повстанці. І там вирішальним чинником стала натовська повітряна кампанія. В бойових діях від серпня 1998-го до весни 1999 року брали участь лише кілька тисяч повстанців. Та коли війна закінчилася й Косово стало незалежною державою – статус бійців здобули ще тисячі їхніх земляків. Для цього була необхідна лише печатка відповідного відомства й підпис чиновника. Щоправда, треба було заплатити й певну кількість євро. Отож, і в Косові є більше ветеранів, аніж реально було бійців. Пересічна пенсія в них становить не більше ніж сто євро. Однак, є чимало пільг коли йдеться про влаштування на роботу в державних органах, охорону здоров’я, отримання кредитів для бізнесу тощо.
Загалом – горе переможеним. Сербська еліта й політична верхівка мріяли про приєднання значних частин Хорватії та Боснії і Герцеґовини, тобто про створення великої Сербії. Натомість Сербія втратила ще й Косово. До країни прибуло півмільйона біженців з інших республік. Рівень життя нижчий від того, на якому Сербія перебувала 30 років тому. Хоча еліта й нині живе непогано. А десятки тисяч тих, що замерзали в окопах й були гарматним м’ясом, досі платять сувору ціну безглуздих війн на Балканах.
