Деякі лікарі умисно підробляли аналізи під час медоглядів, аби попрацювати в АТО, каже хірург-доброволець Олександр Лінчевський. Разом з групою лікарів «Захист патріотів» він провів тренінги з тактичної медицини для 19 тисяч бійців. У програмі «Молодь Плюс» начмед 1-го Добровольчого мобільного шпиталю розповів про те, чому українська армія з-поміж усіх армій колишнього СНД догоспітально підготовлена найкраще.
90% всіх загиблих гине до зустрічі з лікарем. Cкільки б лікарів не було в зоні АТО, вони бачать лише малу частину тих, кому потрібна допомога
– Весь світ упродовж всієї історії людства намагався медицину цивільного часу автоматично перенести на війну. І лише в 90-х роках тактична медицина з’явилася як наука, як підрозділ медицини. Наші американські колеги, досліджуюючи причини та місце загибелі поранених військових, з’ясували, що 90% усіх загиблих гине до зустрічі з лікарем. Іншими словами, скільки б лікарів не було в зоні АТО, як би добре не працювали прифронтові госпіталі, вони бачать лише малу частину тих, кому потрібна допомога. Через це створюються різні інструкторські ініціативи, як «Захист патріотів», мета яких – передати хірургічні знання, специфічні знання з тактичної медицини до військових, а також передати їм індивідуальні аптечки та рюкзаки військових медиків.
Спеціальна догоспітальна робота з військовими дозволяє врятувати кожного шостого з тих, хто інакше був би приреченим.
Об'єднання «Захист патріотів», по суті, проводить копію курсу бійця-рятувальники, який проводять військовим США. Він проходить два дні. На сьогодні, понад 19 тисяч солдатів є інструктованими лише «Захистом патріотів». Окрім «Захисту патріотів», є інші ініціативи та волонтерські групи, які працюють з військовими підрозділами.
Тактичної медицини в Україні не було в принципі. Той, хто не воює, її не потребуєУкраїнська армія з-поміж усіх армій колишнього СНД догоспітально підготовлена найкраще. Тому, як би у нас не було погано, по той бік – ще гірше
Тактичної медицини в Україні не було в принципі. Той, хто не воює, її не потребує. Але зараз російський щотижневик пише про те, що на сьогодні українська армія з-поміж усіх армій колишнього СНД догоспітально підготовлена найкраще. Тому, як би у нас не було погано, по той бік – ще гірше. Але роботи ще дуже багато. Наступний рівень – це підготовка військових медиків. Це звичайні бійці підрозділів, але які більше підготовлені у сфері військової медицини. Ми вже цим теж займаємось.
Аби наблизити хірурга до пораненого, в Америці, наприклад, створюються передові хірургічні команди. В Україні з цією метою створили перший Добровольчий мобільний шпиталь. Його завданням є перемістити хірурга з операційної з можливістю проведення операції та стабілізації пацієнта якомога ближче, і таким чином надати висококваліфіковану допомогу бійцю якомога раніше.
Добровольчий мобільний шпиталь був створений у вересні 2014-го. Спочатку хірурги, медсестри, фельдшери збираються на одно- та двотижневі тренінги з тактичної медицини для того, щоб розуміти догоспітальний етап. Після таких тренінгів лікарі відправляються до місця розташування госпіталю, яке узгоджується з Генштабом. І далі вже, залежно від ситуації, у співпраці з ЗСУ та районними лікарнями визначаються позиції, на яких розташовуються лікарі.
Насправді, відсутні механізми, за якими лікар, цивільна людина, може потрапити як медик у зону бойових дій. Добровольчому шпиталю, аби мати змогу функціонувати як окремому підрозділу, довелося пройти через усю бюрократичну тяганину, домовитись з Міністерством охорони здоров’я, деякими народними депутатами, чиновниками. Лікар, який записується добровольцем у добровольчий шпиталь, по суті, відряджається Міністерством охорони здоров’я до шпиталю, тобто зараз це офіційно.
У 17-й клінічній лікарні, де я працюю, ми всім відділенням, проходячи медкомісію, підробляли певні аналізи, щоб бути здоровими і придатними до військової служби
У 17-й клінічній лікарні, де я працюю, ми всім відділенням, проходячи медкомісію, підробляли певні аналізи, щоб бути здоровими і придатними до військової служби. Четверо з мого відділення є мобілізованими, і зараз працюють у мобільних госпіталях у зоні АТО.
Цивільний бинт у нецивільний обстановці лише шкодить, він забирає час і не є таким ефективним
Я б говорив не про кількість аптечок, а про якість. Цивільний бинт у нецивільній обстановці лише шкодить, він забирає час і не є таким ефективним. Ми, лікарі, прекрасно бинтуємо у цивільній обстановці, у перев’язувальній, в операційній. Але там ми маємо справу з військовим, який тренується лише два дні. Ми маємо справу з дощем, вітром, ніччю, обстрілом і так далі. Тому бійцю ми маємо дати той засіб, який ніколи не підведе, дати те, що працює в тих умовах. Мова не про те, що у кожного солдата є бинт, а питання в тому, який у нього бинт, який саме джгут, наскільки добре боєць тренований.
Цивільні хірурги в довоєнному житті за час навчання дуже часто за всі 6 років не накладали джгут. А зараз військовий мусить накласти джгут у бронежилеті, зі зброєю в руках, і має вкластися в 20 секунд
Цивільні хірурги в цивільному, довоєнному, житті за час навчання в інституті дуже часто за всі 6 років не накладали джгут. Їм це не було потрібно. А зараз військовий мусить накласти джгут, перебуваючи в, м’яко кажучи, несприятливих обставинах, у бронежилеті та зі зброєю в руках, і має вкластися в 20 секунд.
Зв’язок між підрозділами з військової медицини не налагоджений. Якби працював окремий координаційний штаб з військової медицини, то було б краще. Особливо це стосується евакуації.
