(Рубрика «Точка зору»)
Існує таке загальне оманливе переконання, що західні санкції щодо Росії – це мало не важіль для зміни режиму. Причому, вважають так і в Росії, і в Україні. Хоча насправді все зовсім інакше.
Кожна нова соціологія, яка демонструє підтримку росіянами політики Володимира Путіна, викликає в Україні бурю емоцій. Мовляв, західні санкції є провальними, росіяни в Кремлі розчаровуватись не поспішають, а тому «зрада» і «насзливають».
Чисто емоційно таку реакцію можна зрозуміти, зате раціонально вона не витримує жодної критики. Тому що санкції проти російської економіки вводилися абсолютно не для того, щоб влаштувати в РФ революцію або палацовий переворот. Досвід Ірану або Куби показав, що санкції дозволяють керівництву країни експлуатувати тему «обложеної фортеці» і збільшувати термін життя режиму. І Росія в цьому сенсі не виняток.
Західні санкції – вони не про майдани. Їхня роль зовсім в іншому – послаблювати і знекровлювати.
Якщо якась країна починає загрожувати чинному світопорядку, то оптимальне рішення – це послабити її економіку і зробити так, щоб її вплив не виходив за межі її кордонів. Якщо якась країна використовує наявні в неї ресурси для війни, то природною реакцією сусідів буде прагнення скоротити кількість доступних такій країні ресурсів.
І тільки.
1960 року США запровадили проти Куби санкції, які згодом переросли в повноцінне торгове ембарго. Американським громадянам і компаніям заборонили будь-які операції з Гаваною, під удар потрапили кубинський експорт і навіть судна, які заходили до портів острова. Регламентували навіть кількість коштів, які могли витрачати на Кубі американські туристи. Наприкінці грудня 2010 року, за офіційними повідомленнями Гавани, збиток від санкцій за 50 років з урахуванням інфляції склав $ 975 млрд.
У результаті ми можемо скільки завгодно хвалити кубинські пляжі, носити майки з профілем Че і розхвалювати місцеві сигари, але факт залишається фактом – сучасна Куба є небагатою державою, яка не відіграє жодної суб'єктної ролі в регіоні. Її шанс на розвиток виявився втраченим, вплив нівельований, а економіка – ослаблена. Так, сім'я Кастро не втратила своєї влади, вона продовжує керувати островом, але все це вторинне.
Санкції – інструментальні. Заборона на військово-технічне співробітництво з російськими військовими концернами не виведе співробітників цих заводів на антикремлівські демонстрації. Обмеження на постачання технологій для видобутку нафти не викличе страйків. Заборона на кредитування російських держкорпорацій не форсує передачу влади в РФ. Вони всього лише знекровлять ту систему, яка півтора роки тому увірувала у власну вседозволеність.
І якщо ви хочете зрозуміти, працюють санкції чи ні, читайте не соціологів, а економістів.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
