Дніпропетровськ – Півсотні вишитих рушників, які презентують усі регіони України, їдуть з Дніпропетровська у турне Болгарією. На створення цієї колекції місцеві вишивальниці витратили понад два роки. Але перш ніж унікальну збірку побачать за кордоном, нею мають помилуватись удома. Майстрині розповідають: давні українські вишивальні техніки й візерунки наразі призабуті. Й на хвилі патріотизму українці, які не знають своєї культури, часто звертають увагу на «шароварщину» або «псевдоукраїнський стиль».
Пишні рослинні візерунки Наддніпрянщини, багатобарвні геометричні орнаменти Прикарпаття, акуратно викладені рельєфні стібки, характерні для Поділля, напівпрозорі, тендітні мережки Полтавщини…Понад півсотні рушників – своєрідних візитівок України в усьому її розмаїтті – були вишиті 15-а майстринями з Дніпропетровщини з дотриманням традицій і канонів народної вишивки. Деякі з них – це точні копії давніх рушників з колекції національного історичного музею, започаткованої академіком Дмитром Яворницьким, деякі – авторські роботи за мотивами народних вишивок.
Дніпропетровська майстриня Ольга Родкіна захоплюється відродженням традиційного наддніпрянського весільного рушника. Розповідає: ті, що використовують у шлюбній церемонії зараз, мало схожі на справжні обрядові рушники: візерунок спрощений й примітивізований, складні давні техніки вишивки замінені на нетрадиційний хрестик. Майстриня каже: давнім весільним рушникам не були притаманні поширені зараз червоні й чорні кольори, лише червоний – колір життя, сонця, здоров'я, крові, роду. Не вишивали, зауважує майстриня, на полотні до шлюбу й ніяких текстів типу «На щастя, на долю» чи «Вірності та любові», як це роблять зараз, – про всі побажання молодим, минуле й теперішнє їхніх родин, надії на майбутнє мала розповідати сама вишивка – стилізоване дерево життя, його гілки, квіти, птахи.
Білий колір рушника – це божественний колір, що освячує шлюб. Раніше молоді ставали на рушник колінами, а зараз стають взуттям. Але не можна ставати на візерунок, лише на білу, середню частинуОльга Родкіна
«У нас, в Україні, вишивали без доповнення чорним, тільки червоним. Зараз для вишивки беруть чорне й червоне. Раніше цього не було. І троїста побудова рушника є: нава, ява, права – минуле, сьогодення, майбутнє. Найбільша частина візерунка – розквітле дерево, у самому розквіті. На ньому обов’язково садять пташок, які сидять і дивляться дзьобиками одна на одну. Можуть бути зображені маленькі вкраплення – пташечки або пуп’яночки, що символізують зародження нового життя. Вважалось, що чим їх більше, тим більше діток у родині. Символіка закладена в самому візерунку, треба цього дотримуватись. А білий колір рушника – це божественний колір, що освячує шлюб. Раніше молоді ставали на рушник колінами, а зараз стають взуттям. Але не можна ставати на візерунок, лише на білу, середню частину. Ми маємо черпати нашу традицію від предків», – каже Ольга Родкіна.
Справжня традиція, а не «шароварщина»
Робота над унікальною збіркою рушників тривала два роки. Наразі, перед відправленням за кордон, колекцію виставили у Дніпропетровську, аби всі охочі могли оглянути, помилуватись, дізнатись щось нове про вишивальне мистецтво України. Майстрині охоче діляться своїми секретами.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва Світлана Макаренко понад 15 років керує гуртком вишивки у центрі позашкільної освіти, навчила традиційній вишивці десятки дівчаток. На творчість її надихають давні вишиті шедеври, які зберігаються в музейних колекціях. Вишивальниця каже: радіє з того, що на хвилі патріотичного піднесення вишивка набула такої популярності в Україні, однак сумує, що українцям, які не знають власних традицій, до смаку зараз «шароварщина», «псевдоукраїнський» стиль – червоно-чорні візерунки, натуралізоване зображення троянд та маків на сорочках тощо.
Говорили раніше: «Бідненька, але біленька». Вишивали на білому. На чорному – так, можна, але то буде просто вишита блузка чи чоловіча сорочка. Не треба називати це вишиванкоюСвітлана Макаренко
«У наш час майже забули про традиційну вишивку. Я трохи сумую, коли чую: «А Ви вишиваєте гладдю чи хрестиком?». Це все одно, що коли кажеш: «Я люблю українську кухню», тебе питають: «Часник чи сало?». Наче нічого більше немає. А в Україні було більше 200 технік! Коли дивишся на старовинні роботи – дуже тонка робота, просто вражаюче. І це творили люди, які крім того, працювали на землі. Де вони брали час, просто диву даєшся. Загалом українська вишивка побудована на символах, не було натуралізму. На жаль, ми розучились читати ці символи. Раніше, якщо жінка потрапляла в чужу місцевість, за її одягом, за вишивкою можна було прочитати звідки вона, якого роду, якого достатку. Зараз на сорочках зображують натуралізовано ромашки, колоски, волошки – раніше не вишивалось таке. Ще мене дуже засмучують вишиванки на чорному тлі. Говорили раніше: «Бідненька, але біленька». Вишивали на білому. На чорному – так, можна, але то буде просто вишита блузка чи чоловіча сорочка. Не треба називати це вишиванкою», – зазначила в інтерв’ю Радіо Свобода Світлана Макаренко.
Уже в липні колекція вишитих рушників з Дніпропетровщини буде представляти народне мистецтво України у Болгарії: спершу їх покажуть на відкритті міжнародного виставкового центру в місті Русе, а до Дня незалежності України – експонуватимуть у Державному етнографічному музеї в Софії. Директор дніпропетровського Будинку мистецтв Валентина Слобода зазначає: закордоні партнери попросили презентувати саме рушник як один із символів України, цікавість до української культури в Європі наразі чимала.
Ніщо краще, ніж рушник, не може подати українську душу. Рушники супроводжували українця все життя – народження, хрестини, весілля, аж до сконуВалентина Слобода
«Упродовж віків рушникові надавали важливого образно-символічного значення, у свідомості народу рушник наділявся широким спектром властивостей і тому є непересічним явищем української культури. Ми вважаємо, що ніщо краще, ніж рушник, не може подати українську душу. Рушники супроводжували українця все життя – народження, хрестини, весілля, аж до скону. Коли будували хату, обов’язково піднімали рушники на сволок. Ми бачимо тут унікальну вишивку українську – білим по білому. Більше ста років рушники, вишиті в такій техніці, посідають перші місця на міжнародних виставках. Важко повірити, що це все робиться вручну», – зауважила Валентина Слобода.
Виставка рушників у Дніпропетровську триватиме близько місяця. Цей час майстрині хочуть використати для того, аби дошити останні стібки на ще декількох своїх витворах, які доповнять колекцію для поїздки за кордон.
