Брюссель – Безгрошівʼя і байдужість Заходу – дві стіни для культурної дипломатії України. На нестачу коштів для популяризації за кордоном українських культурних досягнень нарікає, зокрема, держава. Дипломати пояснюють, що діють у межах своїх можливостей. Тим часом українська громадськість, волонтери, діаспора вирішують не чекати на кращі часи, й беруть ініціативу в свої руки.
Відомий далеко за межами України піаніст Дмитро Суховієнко виступив на концерті юних українських музикантів Микити Бурзаниці з Донецька та Христини Михайліченко з Криму в одному з найпрестижніших залів Європи – брюссельському Бозарі. Саме так – не вони на концерті уславленого музиканта, а навпаки.
«Я думаю, ці маленькі концерти будуть початком традиції. В Україні у важкі часи зростає менталітет, коли разом ми долаємо всі негаразди. Культура – це основа будь-якого суспільства. Без культури нація не існує, взагалі. Тому я вважаю, що якраз дуже важливо підтримувати дітей, бо сам пройшов через усі складнощі свого часу», – каже музикант.
У держави на культурну дипломатію грошей не було і немає
Бути почутою в Європі й на інших континентах не за допомогою пропаганди, як Росія, а за допомогою культури й мистецтва Україна змогла б, долаючи щонайменше дві перешкоди: безгрошів'я та байдужість західної публіки. Вже чимало років у стінах МЗС точаться розмови, що добре було б створити систему Українських культурних інститутів за кордоном. В умовах війни сумнівів не лишилося, що зробити це треба. Але грошей знову немає, як їх і не було всі 23 роки до того.
Віднедавна колишній посол України в Бельгії Ігор Долгов констатує це як даність, з якою потрібно миритися: «МЗС має ті кошти, які передбачені державним бюджетом. Дипломатична служба останні роки знаходиться не в найкращому стані. Але в тому й полягає завдання дипломатів, щоб знайти можливості зробити те, що варто, не маючи для цього бюджету».
Так, велика зала Бозару, де відбувся концерт дітей-піаністів з Криму та Донецька, залишилися порожньою. Глядачі сиділи лише у просторі навколо сцени, але не в залі. Бо за її оренду потрібно було заплатити кілька тисяч євро. У посольства коштів на це не було.
Ініціативу в свої руки беруть волонтери
Українська діаспора та українські волонтери за кордоном беруть ініціативу у власні руки. Проте сили їхні обмежені, хоч їхній культурний менеджмент часто є професійнішим за державний. Потрібні бюджети, структури, координація. загальна концепція культурної дипломатії за кордоном в умовах війни. Власними силами у Брюсселі можна зорганізувати, приміром, виставку робіт бійців АТО, створених під час реабілітації, але не масштабну тривалу експозицію.
Про свій досвід організації таких виставок розповідає українсько-бельгійська художниця Надія Сеничак.
«Я могла здійснити цей проект тільки тому, що власник цього дому нам дав три дні безкоштовного використання приміщень. Я йому пояснила, навіщо ми це робимо, для чого ця виставка. Він дуже добра людина й нас підтримав. Але коли я часто думаю, що було б добре зробити, приміром, виставку для друзів, для знайомих, то одразу постає проблема: все є платним – будь-яке приміщення, галерея. Ми не маємо фондів, ми абсолютно не маємо коштів», – каже вона.
На читання віршів українських військових та на виставку їхніх робіт у бельгійській столиці прийшли здебільшого самі ж українці.
Волонтер, координатор арт-проекту «Зігрій душу» Анна Лисакова розкриває мету такої виставки: «Взагалі-то, чого ми сюди приїхали? Ми популяризуємо тему війни в Україні, її наслідки, в першу чергу. Тобто наше завдання не просто продати картини й показати, що хлопці роблять під час реабілітації, але й показати, що це біда й біда не одного дня».
Безгрошівʼя – проблема, байдужість – друга
До 1 липня на центральній у Люксембургу площі Гійома триватиме фотовиставка про війну в Україні, зорганізована посольством України. Канадієць Кріс ділиться своїми враженнями: «Ця виставка передає відчуття трагедії конфлікту в Україні. Вона відтворює жахи, які переживають прості громадяни цієї країни. Це справді велика трагедія сучасного світу».
Але таких, як він, одиниці. Сотні туристів минають повз найстрашніші фото загиблих українців. Не помічаючи, не зупиняючись, не роздивляючись. Хоч культура як розповідь про себе потрібна насамперед самим українцям, вважають ті, хто її творять, наголошує художниця Надія Сеничак
«Щоб спасти країну від якоїсь чорної депресії, треба дбати, щоб мистецтво могло жити», – каже вона.
Тим часом молодий український скрипаль Олексій Семененко виграв у цьогорічному міжнародному конкурсі королеви Єлизавети в Брюсселі «срібло». Нестача грошей для української культури, нестача публіки й Українських інститутів за кордоном – все розвіялося, мов дим. Українського музиканта з Одеси почула, без перебільшення, вся Західна Європа.
