Більшість нагород 68-го Канського кінофестивалю отримали французи. «Золота пальмова гілка» дісталась драмі «Діпан» французького кінорежисера Жака Одіара про важку долю біженців зі Шрі-Ланки, які намагаються влаштувати своє життя у Франції. Премію за найкраще виконання чоловічої ролі теж отримав француз Венсан Лендон за свою роль у фільмі «Закон ринку». А приз за жіночу роль вперше за всю історію кінофестивалю дали двом акторкам за ролі у різних кінострічках – це Еммануель Берко за мелодраму «Мій король» і Руні Мара за кінострічку «Керол».
Ґран-прі кінофестивалю дісталося стрічці угорського режисера «Син Саула». Цей фільм пропонує нестандартний погляд на Голокост. Герой стрічки знаходить серед страчених тіло свого сина і намагається його поховати. Кінострічка показує страшні будні в’язнів Освенцима.
Інтрига кому дістанеться головна нагорода фестивалю – «Золота пальмова гілка» – лишалася до останньої хвилини, бо критики навіть не могли визначити фаворитів серед 19-ти конкурсних фільмів кінофестивалю.
Україна у Каннах – в політичному контексті
Україна не була представлена цього року у конкурсній програмі кінофестивалю, але нагадувала про себе у політичному контексті. Зокрема в українському павільйоні на набережній розмістили велике панно із закликом звільнити режисера Олега Сенцова. Під час акції звернення до російської влади підписали 108 режисерів і акторів з різних країн. Серед них – лауреати «Золотої пальмової гілки» Каннського фестивалю Жан-Поль Дарденн і Лоран Канте, президент Французької сінематеки Коста Гаврас, режисери Жак Одіар (цьогорічний володар головного призу). Крім того, програма престижного фестивалю «Двотижневик режисерів» щодня розпочиналася роликом із фотографією Олега Сенцова і проханням звільнити його.
Молода українська акторка Іванна Сахно теж використала свою появу на червоній доріжці у Каннах у політичному контексті і прийшла туди на підборах, у вечірній сукні і з постером «звільніть Савченко і звільніть Сенцова».
Французькі сінефіли
Перед кожним показом фільмів, особливо перед церемонію відкриття і закриття, біля червоної доріжки, крім нескінченної кількості фотографів та відеооператорів, збираються і сінефіли, як їх називають у Франції, або кіномани. Вони мріють потрапити на прем’єрний показ фільму, підійти до зірок і взяти у них автограф. Для цього вони вдягаються у вечірній одяг, роблять зачіску, щоб гарно виглядати на червоній доріжці, і стоять просто біля входу із написом на плакаті «Дайте мені запрошення, будь ласка». І в більшості випадків таки їх отримують.
Професор французької мови і сінефіл Жан-Поль навіть зберігає у себе великий конверт з усіма постерами, з якими він стояв, і отриманими запрошеннями. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповів, що приїздить на кожен фестиваль протягом останніх двадцяти років.
«Каннский кінофестиваль – це моя віддушина. Я кожного року беру відпустку і їду сюди на два тижні. У мене є акредитація сінефіла, яку отримати доволі легко – треба надати документи про місце роботи, проживання і написати гарний лист про те, як ви любите кіно. Так само із запрошенням. Я ніколи не стояв біля червоної доріжки більше 10-15 хвилин – відразу отримував запрошення. Часом навіть ходив на церемонію відкриття чи закриття», – твердить Жан-Поль.
Однак не всім вдається отримати акредитацію і стати офіційним Каннським сінефілом, а кіно подивитися хочеться. І для цього організатори знайшли вихід – влаштували кінозал на пляжі. Великий екран, якісний звук і картинка, спеціальні пляжні стільці (а кому не вистачило місця розкладають свої пляжні рушники) і шум моря спокушають багатьох любителів кіно провести вечір кінофестивалю саме там. До того ж, на пляж можна взяти з собою і пляшку вина з сиром і багетом, без яких жоден француз свого життя не уявляє, де б він не був – у Каннах чи на набережній у Парижі.
