Чотири закони, відомі як «закони про декомунізацію» і статус воїнів УПА, з’явилися 20 травня на шпальтах парламентської газети «Голос України». Отож від четверга, 21 травня, органи місцевого самоврядування зобов’язані взятися за потужну кампанію з перейменування міст, районів, вулиць, площ, провулків, тощо, які понад 80 років прославляли ідеологів тоталітарного режиму, компартійців. Із території України незабаром мають назавжди зникнути: радянська символіка, пам’ятники, меморіальні дошки діячам, що організовували Голодомор, політичні репресії, переслідували українців за радянських часів.
Харківщина один із регіонів, де до останнього міська влада зберігала радянську спадщину. До ухвалення закону про декомунізацію міський голова Геннадій Кернес навіть і чути не хотів про перейменування таких вулиць, як Петровського, Чубаря або проспекту Постишева і Леніна. До останнього харківський мер захищав пам’ятник Леніну, що стояв на площі Свободи, але найбільший монумент в Україні у вересні минулого року таки був повалений багатотисячним натовпом харків’ян.
Відповідальний за топоніміку в Харкові Олексій Хорошковатий переглядає в комп’ютері електронні атласи, мапи міста – попереду небачена за масштабами і складністю кампанія з декомунізації майже двохмільйонного міста.
«Із майже трьох тисяч назв ми виявили більше ніж 200 вулиць – це менше від 10 відсотків. А взагалі-то, більшість меморіальних назв харківських присвячені діячам науки та культури», – каже він. Це попередні цифри щодо вулиць і проспектів, які за новим законом хочуть позбавити радянських назв.
Відповідальний секретар комісії міськради з питань топоніміки Олексій Хорошковатий також повідомив, що остаточні дані можна буде оприлюднити, коли спеціально створена робоча група при мерії дослідить закон про декомунізацію та опрацює алгоритм виконання. Що ж до районів у мегаполісі, з 9 доведеться перейменувати 6-7 – кількість залежатиме від того, чи підпадає під заборону назва Червонозаводського району, в області є район з подібною назвою: Красноградський район.
В обласній державній адміністрації ще не мають зведеної інформації щодо планів декомунізації в районних центрах і селах Харківщини.
Ми ставимо хрести тимчасово на захист Харкова – Бистріченко
Втім, активісти деяких проукраїнських громадських рухів, не чекаючи офіційних циркулярів, діють на свій розсуд: ночами за допомогою автотехніки із тросами валять пам’ятники Леніну, Орджонікідзе, Свердлову, Постишеву, відбивають з будівель радянську символіку й ордени.
Міліція таку нелегальну декомунізацію називає хуліганством, за правопорушеннями веде слідство, при цьому траплялися випадки, коли правоохоронці спостерігали за черговим падінням пам’ятника без спроб завадити хлопцям у масках із пилами та іншим будівельним реманентом. Більше того, хлопці з «Громадської варти», та «Східного корпусу» захопилися встановленням дерев’яних хрестів на постаментах, де стояли монументи радянським вождям – до самих хрестів причіплені державні прапори. Окрім цього, на постамент головного пам’ятника Леніну, поваленого багатотисячним натовпом харків’ян у вересні минулого року, активісти причепили зображення Богородиці.
«Чому, коли ми виїжджаємо з міста і в’їжджаємо до міста, стоять хрести, що це за символ? Це символ захисту, духовного захисту міста. Зараз іде війна, ми поставили хрести. Для захисту Харкова як частини України ми ставимо ці хрести, тимчасово. Потім, коли прийде час, коли буде полегше, ми будемо ухвалювати рішення, що будемо ставити достойних людей. Наприклад, ми знаємо, що у нас є такий козак Сірко», – пояснює «хрестовий похід» Харковом один із ініціаторів акції Валентин Бистріченко.
Поява хрестів у публічних місцях у харків’ян викликала роздратування і нерозуміння. А в соцмережах на чисельні хрести люди відреагували фотожабами.
Це буде зроблено цивілізовано: демонтовано, розібрано, утилізовано – Кернес
У мерії не розуміють таке свавілля з радянськими пам’ятниками, бентежяться тому, що органи МВС, немов крізь пальці, дивляться на такі «нічні погроми». А міський голова Геннадій Кернес вважає, що такі, так би мовити, патріотичні акції геть не сприяють пануванню атмосфери спокою в Харкові. На дорікання проукраїнських активістів Кернес відповідає, що не опиратиметься декомунізації міста. Офіційну декомунізацію цього тижня він розпочав із демонтажу орденів Леніна та «жовтневої революції» з фасаду муніципалітету.
«Це буде зроблено цивілізовано: демонтовано, розібрано, утилізовано. Але таким способом, як вночі прив’язувати троси до машин і смикати, валити це все – це не правильно», – заявив Радіо Свобода Геннадій Кернес.
За словами очільника Харкова, він не розуміє заяв юристів, причетних до написання закону про декомунізацію, про те, що на перейменування площ, вулиць, парків і скверів із назвами радянських тоталітарних діячів майже не знадобиться додаткових коштів із міських бюджетів. За словами Кернеса, коли мерія на прохання мешканців Харкова хотіла перейменувати проспект Косіора, то була змушена відмовитися від цієї ідеї через мільйонні витрати на юридичні процеси, пов’язані з переоформленням документів юридичних осіб, документів реєстрації жителів.
«Нам потрібно все прорахувати, організувати для людей, довідка до довідки, щоб не було додаткової корупції», – заявив Геннадій Кернес.
Фахівець з топоніміки Олексій Хорошковатий розповідає, що до «жовтневої революції» у назвах харківських вулиць не зустріти імен правлячої царської династії Романових. Тоді спиралися на промисли людей, імена перших поселенців, вшановували пам’ять науковців, композиторів і літераторів Харкова і Російської імперії. Імена політичних діячів на мапі Харкова з’явилися після 1936 року, коли проходила масова совєтизація вуличного простору. Того року перейменували 482 вулиці, з назв зникло все, що нагадувало про царський режим і церкву.
Які назви з’являться тепер на інформаційних табличках вулиць?
Проукраїнські сили Харкова воліють згадати героїв Небесної сотні, мужніх воїнів, що загинули в нинішній українсько-російській війні, імена поетів, акторів, режисерів українського відродження 20-х–початку 30-х років, що загинули під час політичних репресій, починаючи з 1933 року.
У Топонімічній комісії Харкова повідомили, що мають правило: встановлювати пам’ятник, меморіальні дошки або називати вулицю на честь гідної людини через 10 років після смерті. За словами Олексія Хорошковатого, попереду очікуються складні дебати з перейменуванням та обранням нових пам’ятників, адже доведеться враховувати думки людей із різними поглядами на історичні та політичні процеси.
