(Рубрика «Точка зору»)
6 травня Юрію Солошенку виповниться 73 роки.
Зустрічати свій день народження він вперше за 73 роки буде не вдома. Він не побачить дружину, синів і онуків. Зустрічатиме день народження в СІЗО «Лефортово» зі своїм сусідом Олександром Івановичем, який обіцяв привітати і зробити йому тюремний торт із вівсяного печива.
Сидить в «Лефортово» Юрій Солошенко, колишній директор оборонного заводу в Полтаві, з вересня минулого року. Судячи з того, що помістила його до цієї колишньої в’язниці ФСБ і справу його веде ФСБ, звинувачують українця за якоюсь серйозною статтею – може, тероризм, може, шпигунство, що саме по собі виглядає досить дивно.
Мене як правозахисника і члена Громадської спостережної комісії абсолютно не цікавить, в чому його звинувачують. Мене обурює, як з ним поводяться слідчі, і обурюють дії державного адвоката.
Я відвідую московські в’язниці вже сім років і вперше стикаюся з таким обурливим ставленням до обвинуваченого.
Самого першого разу, коли я прийшла відвідати Юрія Солошенко в «Лефортово», він поскаржився, що адвокат до нього приходить рідко, а слідчого він майже не бачить, а він не винен у тих злочинах, в яких його звинувачують.
Потім зі мною зв’язалися його сини з Полтави. Вони повідомили, що уклали договір з адвокатами Іваном Павловим і Євгеном Смирновим. Ті заявили слідчому Мікрюкову, що хочуть побачитися зі своїм підзахисним, і той став всіляко тягнути час: спочатку кілька днів уникав адвокатів, не відповідав на їхні дзвінки, а коли вони оскаржили його дії в суді – показав їм папір із відмовою Солошенка від їхніх послуг.
І ось, 15 квітня і 26 квітня ми з колегами зі Громадської спостережної комісії Лідією Дубіковою і Людмилою Альперн під час чергових планових перевірок зустрілися в тому числі і з Солошенком.
Яким же було наше здивування, коли він нам заявив (і його слова співробітники СІЗО записали на відеореєстратор): «Я написав заяву слідчому, що, отримавши листа від рідних, вирішив, щоб на слідстві мене захищали адвокати Смирнов і Павлов».
Сьогодні вже 29 квітня, але до свого підзахисного ні Смирнов, ні Павлов потрапити так і не можуть.
Чому? Їх не пускає все той же слідчий Мікрюков.
А сьогодні Солошенкові вкотре продовжили термін утримання під вартою.
Але не тільки адвокатів не пускають до 72-річного громадянина України. До нього вже кілька місяців не пускають українського консула, хоча той послав вже десятки нот до МЗС Росії і десятки разів офіційно звертався до слідчого і до слідчого управління ФСБ.
У чому ж справа?
Чому так безжально і безпрецедентно порушуються права громадянина України?
І взагалі, на якій підставі слідчий повинен давати дозвіл обвинуваченому на побачення з адвокатом?
У статті 50 КПК Росії ніде не сказано, що адвоката до підзахисного допускають з дозволу слідчого. Ось що там написано: «Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, його законним представником, а також іншими особами за дорученням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого. Підозрюваний, обвинувачений має право запросити кілька захисників».
От є у адвоката ордер на захист – вперед. Якщо підзахисний не захоче – контакту не вийде, – то адвокат його захищати не буде.
Але в останні роки співробітники СІЗО, порушуючи закон, стали просити у адвокатів ще й дозвіл слідчого.
У 2001 році цей порядок був оскаржений в Конституційному суді, і Конституційний суд у своїй постанові підтвердив, що адвокатів повинні пропускати до в’язниці до підзахисних за ордером, без жодного дозволу слідчого.
Але, як виявилося, Конституційний суд тюремникам і слідчим не указ.
Що ж відбувається в московських СІЗО? Особливо в СІЗО «Лефортово»?
Порушуючи Конституцію Росії і постанови Конституційного суду, співробітники СІЗО вимагають в адвокатів дозволу слідчого на відвідування своїх підзахисних.
А коли справа розвалюється і немає доказів, що підтверджують звинувачення, тоді в хід іде все: залякування, шантаж, і ось вже обвинувачений пише відмову у зустрічі з адвокатом, з яким родичі укладають угоду. Слідчі б’ють у барабани: адвокат, який може поламати всю «малину», нейтралізований і начебто все за «законом». Значить, можна погрозами і шантажем добитися єдиного, чого жадає слідчий, – визнання провини і згоди на особливий порядок.
Схоже, у випадку з Юрієм Солошенком все відбувається саме за цим сценарієм: у нього зараз є державний адвокат; у зустрічі з адвокатами, яких обрали для нього родичі, слідство відмовляє. Державний адвокат Сергій Кисіль, на жаль, семимильними кроками рухається в бік адвоката Андрія Стебеньова.
Тобто його дії щодо підзахисного Юрія Солошенка цілком можуть зацікавити Адвокатську палату Москви, яка не так давно позбавила статусу адвоката Стебеньова – того самого, якого слідство ФСБ призначило захищати Світлану Давидову.
У телефонній розмові адвокат Сергій Кисіль запевняв мене, що Юрій Солошенко зовсім не хоче бачити українського консула Геннадія Брескаленка.
На моє здивоване запитання: «А навіщо він йому тоді шле листи і телеграми з проханням про зустріч?», адвокат Кисіль відповів: «Не знаю, це ваші з ним стосунки. Я у нього можу взяти розписку, що він не хоче бачити консула».
Я: «Ну як же так? Адже три дні тому Солошенко під відеореєстратор і в присутності співробітників СІЗО заявив нам, правозахисникам, що посилав телеграми та листи консулу і хоче його бачити, і дуже дивувався, що консул йому листи не пише».
Юрій Солошенко говорив нам, що слідчий Мікрюков начебто дав йому дозвіл на дзвінок синові – привітати його в день народження, але адвокат приніс до СІЗО телефонну картку, яка чомусь не спрацювала.
Випадковість чи витончене знущання?
«Йому всі листи передають, – заперечив мені Кисіль. – Їдьте до нього і запитайте. Просто він консула не хоче бачити».
Я: «Тобто ви хочете сказати, що вам Солошенко говорить одне, а мені інше?».
«Може, й так», – відповів мені адвокат Кисіль і відключився.
Це говорить адвокат, який представляє інтереси найдостойнішої людини, яка все життя служила вірою і правдою загальній державі під назвою СРСР, яку тепер з чиєїсь злої волі звинуватили в злочині, за який вона уже більше ніж 8 місяців сидить у Лефортовської в’язниці без захисту!
Найбільше мене лякає, що недопуск адвоката, відсутність справжнього захисту може негативно позначитися на здоров’ї 72-річного Юрія Солошенка.
І хто відповість за погіршення здоров’я Солошенка, якщо в результаті цього психологічного тиску у нього, не дай Бог, трапиться інфаркт (адже незадовго до арешту він лікувався в кардіологічному центрі в Полтаві)?
Чи буде це на совісті слідчого Мікрюкова, адвоката Киселя?
Чому слідство так боїться адвокатів, з якими уклала угоду родина Юрія Солошенка?
Чому порушує його конституційне право?
Чому до Надії Савченко консула допускають?
Чому допустили його в «Лефортово» до Олексія Чирнія, який визнав свою провину?
Чи означає це, що Солошенко провину не визнає і також стоїть на своєму, як це було під час нашої першої зустрічі кілька місяців тому?
Тоді Юрій Данилович з ледве помітним українським акцентом сказав: «Я не відчуваю себе винним ні перед Росією, ні перед Україною».
Зоя Свєтова – російська правозахисниця, член Громадської спостережної комісії Москви
Оригінал матеріалу – на сайті російського фонду «Открытая Россия». Друкується зі згоди редакції.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свободи
