Київ – Боєць «Правого сектору» Ілля Богданов – екс-працівник ФСБ, колишній громадянин Росії – провів у диспетчерській вежі Донецького аеропорту близько місяця. Він розповів Радіо Свобода про те, чому туди поїхав й що там бачив.
– Мені важко пригадати, в які конкретно дні я перебував в аеропорту. Але це було десь наприкінці вересня, коли я туди заїхав, а виїжджав уже в кінці жовтня 2014 року. А був я у диспетчерській вежі весь той час.
– Що запам’яталось, що сниться ночами?
Мені було відомо, що там з протилежного боку було багато моїх опонентів, які приїжджають із «рашки» створювати «Новоросію»
– Ну ніби нічого такого не сниться. А запам’яталось… Мені сподобалось все там! Я намагався потрапити саме в аеропорт, оскільки там йшли важкі бої і для мене це було цікаво, я саме там хотів повоювати. До того ж, мені було відомо, що там з протилежного боку було багато моїх опонентів, які приїжджають із «рашки» створювати «Новоросію». Тобто, для мене це усвідомлений конкретний ворог.
Насправді, в аеропорту було здорово! Хоча були поранені серед наших, але під час мого перебування там не було вбитих, а лише поранені з нашого боку. У той час ще ми були на тій піднесеній хвилі, що, можливо, ми підемо вперед. Тому все тоді було нормально.
– Як складалися стосунки з військовими, тобто із офіцерами і бійцями Збройних сил України?
– По-різному, але в цілому нормально. Хоча, звісно, мене здивувала відсутність грамотно збудованої системи оборони у тій же вежі. Деякі «персонажі» там сиділи з початку і до кінця ротації: військові там перебували тиждень, «правосеки» сиділи місяць. І хтось там каже: «Якщо сепари попруть, от у мене граната, я її кину вниз». Ну це повний абсурд! Ніякого мінування об’єкту, ніяких розтяжок, це все ми робили і все лишилось від «Правого сектору».
Ініціатива відкрити верхні поверхи і почати працювати як коригувальники, розміщувати снайперів – це вже виключно ініціатива «Правого сектору»
По вежі ходили військові вздовж стінки, намагались мінімальну увагу до себе привертати, така у них була позиція. Вони з вежі нікуди не виходили, у вежі лише другий поверх використовувався, хоча на той момент можна було підніматись до 9-го поверху й коригувати вогонь. Там доходило до істерик. Тобто, ініціатива відкрити верхні поверхи і почати працювати як коригувальники, розміщувати снайперів – це вже виключно ініціатива «Правого сектору». У підсумку ми свого досягли, робота артилерії пішла більш злагоджено, можна було прикривати термінал завдяки цьому. Ну, зрозуміло, що вогонь по вежі посилився, нас почали більше штурмувати, до нас ближче почали підходити. Військових це, здається, найбільше лякало. Але серед них було багато достойних хлопців, справжніх воїнів, хоча вистачало і тих, кому аби «відбути номер».
– А коли Ви вперше почули про Донецький аеропорт?
Наступною «гарячою точкою» я для себе бачив саме Донецький аеропорт і моїм завданням було потрапити туди, спеціально
– Це все так для мене почалось: у вересні місяці я якраз почув про Донецький аеропорт і зрозумів, що мені дуже кортить потрапити, саме туди. Перед цим я був під Іловайськом, не в оточенні, але поруч із тим містом, і при виході колон (із «Іловайського котла» – ред.) я там був. Тож наступною «гарячою точкою» я для себе бачив саме Донецький аеропорт і моїм завданням було потрапити туди, спеціально.
– А які думки з’явились, коли стало зрозуміло, що з Донецького аеропорту, як плацдарму, ніхто нічого не атакуватиме?
Кожен в’їзд і виїзд з аеропорту був надзвичайно ризикований
– Тоді думка була така: навіщо звідти відступати і навіщо взагалі тоді його утримувати? Який сенс його утримувати? Туди ж заїхати кожного разу проблема, все було під обстрілом, усі колони обстрілювались. І я найбільше переживав, що, мовляв, сиджу я там (у диспетчерській вежі – ред.), а от їхати назад «на броні», і раптом міна у бак влучить і так і згориш на тій «броні». Тобто, кожен в’їзд і виїзд з аеропорту був надзвичайно ризикований.
– І ще таке питання – що у «Правому секторі» говорили, коли українські бійці залишили аеропорт?
«Правий сектор» не хотів звідти виходити, це був, чесно кажучи, такий серйозний черговий ляпас від влади, від ЗСУ
– Саме «Правий сектор»? Ну, «Правий сектор» не хотів звідти виходити, це був, чесно кажучи, такий серйозний черговий ляпас від влади, від ЗСУ. Якщо чесно, то було дуже образливо, і для нас це також був знак: якщо «Правий сектор» виходить, то аеропорт буде зданий. У принципі, те саме зараз із Пісками.
– Насамкінець питання, яке не стосується Донецького аеропорту. Як Ви потрапили у «Правий сектор»?
– Я спершу, коли приїхав в Україну, здався вашим спецслужбам і пройшов перевірку в СБУ (до речі, досі з тими хлопцями, які мене перевіряли на детекторі брехні, я підтримую стосунки). Там сказали, що зі мною порядок, і я думав іти у добровольчий батальйон «Азов», але туди мене не прийняли. У «Правий сектор» я потрапив, натомість, достатньо легко, тобто через волонтерів знайшов виходи, зі мною поспілкувались і вже за кілька днів я був у ДУКу (Добровольчому українському корпусі – ред.). За добу я потрапив у Піски, а через тиждень уже був у Донецькому аеропорту.
