Колишній представник США в НАТО Курт Волкер (Kurt Volker), який обіймав цей пост з 2008 по 2009 рік, нині очолює Інститут міжнародного лідерства Маккейна – дослідницький центр, що входить до структури Університету Арізони. Ось як він прокоментував останні події в Україні і навколо неї в ексклюзивному інтерв'ю Українській службі «Голосу Америки».
– Яка Ваша оцінка голосування Верховною Радою України подання президента України про відмову від позаблокового статусу.
– По-перше, рішення українського парламенту демонструє, наскільки Росія відчужила від себе українців та український істеблішмент. 303 голоси «за» і 8 «проти» – це гучна поразка Росії у намаганні встановити свій контроль над Україною. По-друге, це цілком логічне рішення для країни, яка зазнала нападу, частина території якої окупована і яка хоче стати членом оборонного союзу, щоб захистити свою територію, свій суверенітет та своїх громадян. Рішення українського парламенту цілком природне. З іншого боку, для того, щоб країна могла стати членом Північно-Атлантичного Альянсу, їй потрібно отримати консенсус країн-членів НАТО запросити цю країну. Також, країна повинна виконати ряд вимог: наявність демократії, ринкової економіки, дієздатні військові сили, громадський контроль над військовим відомством, гарні стосунки з сусідами, внесок у європейську безпеку. Ніхто сьогодні не говорить, що України готова вступити в НАТО. Позбувшись позаблокового статусу, Україна зробила крок у правильному напрямку. Це сигнал від українських громадян, що вони готові стати частиною Європи.
– Яка була основна причина вилучення рядка з «Акту про підтримку свободи в Україні» про надання України, Молдові та Грузії головного союзника США поза НАТО?
– Існує кілька причин. На жаль є люди як у НАТО в Європі, так і у США, які вірять, що країни, які самі обирають свій шлях та системи безпеки, діють провокативно по відношенню до Росії. Я не погоджуюсь з цим аргументом. Ци люді вважають, що надання країнам статусу союзника США поза НАТО теж буде провокацією. Вони вважають, що Росія буде реагувати на це і, можливо, нападе на ці країни. Тому, для збереження спокою, не слід вдаватися до подібної риторики. Інші ж вважають, що країни, які себе захищають – провокують Росію. Наприклад, Грузія, яка захищалися у 2008 році від нападу. Отже, щоб не давати безпідставних надій, ми не будемо надавати цим країнам статусу головного союзника США поза НАТО. Це неправильна позиція, але такі думки існують.
– Коли Росія напала на Грузію у 2008 році, Ви були послом при НАТО. Що для Вас тоді стало найбільшим викликом?
– Найбільшим викликом було домогтися від інших членів Альянсу досягти консенсусу, що робити далі. Поставитися до цього, як до виклику НАТО. Багато європейських країн бачили Північно-Атлантичний Альянс як суто військову організацію та ігнорували політичний вплив Альянсу. Коли Росія вперше вторглася я запропонував, щоб НАТО висловило свою офіційну позицію: необхідне негайне припинення вогню, військові підрозділи мають повернутися на місця своїх дислокацій, станом на 6 серпня, і що Альянс хоче бачити політичне вирішення конфлікту, і що ми підтримуємо дії європейських лідерів, які шукають політичне розв’язання кризи. Не вдалося отримати згоди серед членів Альянсу навіть щодо заяви, оскільки лунали заяви «ми не хочемо мілітаризації ситуації» у той час, коли Росія діяла військово на території Грузії. Слова НАТО розглядалися як мілітаризація – ось що було найбільшим викликом для мене.
– Пане Посол, як рішення українського парламенту впливає на всю європейську та світову систему безпеки?
– Рішення українського парламенту має цілком виразне значення. Я його вітаю, хоча воно не матиме негайного впливу на можливість вступу України до НАТО. Рішення Верховної Ради ясно свідчить: українці мають бачення того, що вони можуть мати вибір. Вони можуть вирішувати, чого вони бажають для своєї країни, і ми маємо чути їх. Ми також маємо розуміти, що те, що відбувається з Україною – російський напад, окупація, анексія – це не те, чого хоче Україна і що вона не вітає такі дії.
– Країни Балтії переймаються своєю долею. Ми бачимо посилення російської військової групи у Білорусі. Як Ви вважаєте чи слід очікувати конфронтації у цьому регіоні?
– Я не думаю, що Володимир Путін надсилатиме телеграми, попереджаючи про свій наступний хід. Я можу окреслити можливі варіанти розвитку подій. Путін може продовжити свої дії в Україні, реагуючи на рішення українського парламенту. Я думаю, що Путін хоче захопити територію між Східною Україною та Кримом, включно з Маріуполем. Він може анексувати Придністров’я, яке вже окуповане Росією. Існує ділянка чорноморського узбережжя між Придністров’ям та Кримом – можливо він зацікавлений у ній. Ми бачили рухи у Думі щодо приєднання та можливої анексії Абхазії. Це теж можливо. Південна Осетія та Північна Осетія – він може спробувати об’єднати ці регіони в один та приєднати його до Російської Федерації. Щодо країн Балтії: я скептично ставлюся до можливості прямого військового вторгнення. Це буде кроком, на який Північно-Атлантичний Альянс відреагує. Путін робитиме дещо інше: підтримуватиме через спецгрупи чи розвідку неспокій, протести, демонстрації, підбурюватиме російськомовну спільноту через пропаганду у цих країнах. Він дивитиметься як, наприклад, Латвія чи Литва, і НАТО реагуватимуть.
– Як би Ви розцінили «Акт на підтримку свободи України», який нещодавно підписав президент США?
– Питання полягає у тому, яким саме чином цей Акт буде імплементовано. Так, він це дозволяє надання летальної військової допомоги. Однак, ми чули речників Білого Дому та Державного Департаменту, які заявили, що хоча й «Акт на підтримку свободи України» і говорить про надання Україні летальної військової допомоги, однак США не мають наміру робити цього. Це спричинить суперечку з Конгресом у січні 2015 року, коли республіканці опиняться у керма влади. Ми будемо дивитися, що робитиме Адміністрація. Вона має дозвіл, вона має гроші, існує можливість допомогти Україні. Питання у тому – чи допоможе вона, чи ні.
– Існує інформація, що одразу після окупації Криму, Росія розташувала там балістичні ракети, які можуть нести ядерний заряд. Якою буде відповідь США та НАТО?
– Тисячі ядерних ракет і раніше були направлені на Європу та США. Тому, якщо Росія і перемістила кілька ракет до Криму, то це не змінює цілі, на які вони направлені та не змінює наші стосунки з Росією щодо питання ядерного озброєння. Таке розміщення насправді демонструє, що Росія ніколи не відмовиться від Криму. НАТО, яке намагається знайти шлях збереження миру і стабільності в Європі, повинно зосередити увагу на стримуванні на локальному рівні, з метою запобігання застосування ядерної зброї та сприяти тому, щоб подібні кризи вирішувалися без застосування ядерної зброї.
– В Україні дедалі частіше лунають заклики про поновлення ядерного статусу. Один з аргументів: «Україна підписала Будапештський меморандум у 1994. Подивіться, що сталося»
– Я не думаю, що це гарна ідея повернутися до ядерного статусу. Це, безперечно, гарний аргумент на переговорах, оскільки цілком зрозуміло, що Росія порушила домовленості 1994 року, а США та Великобританія нічого не зробили, щоб цього не відбулося. Однак, поширення ядерної зброї у Європі не є гарною ідеєю.
– Чого слід очікувати у трикутнику взаємостосунків НАТО-Україна-Росія?
– Я думаю, що Росія спробує стабілізувати ситуацію, оскільки вона зіткнулася з величезними проблемами у власній економіці. Кремль намагатиметься переконати Європу зняти деякі санкції чи не поновлювати їх влітку 2015 року. Також Росія буде готуватися до нових кроків в самій Україні, наприклад, захоплення нових територій, поновлення бойових дій. Весною можливо очікувати захоплення Маріуполя та інших територій. НАТО та США, у рамках Альянсу, весь час шукають можливості, щоб закінчити цю кризу. Фраза про те, що «Росії пропонується вихід з кризи», означає, що і НАТО шукає вихід з кризи.Альянс хоче деескалації кризи. Думаю, що Путін знає про це. Він буде розтягувати конфлікт у часі, щоб зробити його більш «спокійним», але водночас він робитиме інші кроки бо знає, що ані НАТО, ані США не допомагатимуть Україні своєю військовою присутністю. Путін продовжуватиме свій тиск.
– Чи слід Україні звернутися до країн-членів НАТО з проханням надати їй летальне озброєння?
Україна повинна звернутися з таким проханням та вимагати це. Україна – суверенна країна, вона має повне право захищатися. Так, деякі країни, такі як Німеччина та США заявили, що не надаватимуть летальне озброєння, але це вибір кожної окремої країни. Україна повинна вимагати, оскільки це демонструє, які ставки зроблені і що робить Росія.
