Микола Речинський
Я не міг повірити, що сепаратисти самі стріляють по Луганську. Поки не побачив це на власні очі.
Ніколи не забуду той літній вечір. Стріляли з сусіднього двору: з літнього майданчика поряд із двома дитячими садками, в яких були розквартировані казарми бойовиків. Я не відразу підійшов до вікна, але побачив як мінімум шість ракет, що пішли в далечінь. Напрямок польоту – до будинку моїх батьків...
Пам’ятаю, як я став перебирати в пам’яті, що б це могло бути (інтернету не було, та й зараз, коли пишуться ці рядки, його все ще немає). І в мене спливла в мозку РСЗВ «Малютка», яка стріляє такими ж ракетами, якими обстріляли Луганську облдержадміністрацію. Їх дальність польоту – щось близько 4-5 кілометрів. Якраз до моїх батьків...
І тоді мені стало страшно, дуже страшно. Я молився: «Господи, тільки не на них, не на моїх батьків!» Каюсь: мені було все одно, що можуть постраждати інші, думав тільки про своїх рідних.
Не було зв’язку, не було транспорту, не можна було відразу дізнатися, що з татом і матір’ю. Я думав: «Будь прокляте все це місто! Будьте прокляті всі ті, хто бігали на референдум! Всі, хто накликав ЦЕ на мене і на моїх близьких!»
Пізніше я дізнався, що мені пощастило: постраждала промзона в кілометрі від будинку, де жили мої батьки.
Але тоді я всім серцем зненавидів і «ополчення», і «російських добровольців», і всіх тих, хто наживається на цій війні, хто постачає бойовикам зброю і боєприпаси.
Через кілька днів я дізнався, що «ЛНР» почали розпускати чутки про міфічних «диверсантів», які нібито пробираються в Луганськ і обстрілюють місто зсередини.
Але я бачив своїми очима, звідки стріляли! І для того, щоб зловити міфічних «диверсантів», бойовикам «ЛНР» навіть не потрібно було виходити з казарм – можна було їх перестріляти прямо з вікон!
Потім я почав стежити за тим, хто і звідки веде обстріл Луганська. Почав розрізняти знаряддя: міномети, артилерія, БМ-21...
Я зарахував на рахунок обстрілів «ополченням» власного міста обстріли з такими ознаками:
– Звук пострілу мав бути такої сили, щоб віддавалася в легенях (я поняття не маю, на якої це відстані, але думаю максимум метрів 200-300 навіть для САУ). Щоб не було сумнівів, що це виліт: при прильоті з таким же ефектом звук вибитого скла та інших руйнувань не можна не почути.
– Звук прильоту максимум через 5-7 секунд (спочатку я рахував про себе, потім став звірятися з кишеньковим годинником). Або звук прильоту дуже гучний. Звук мінометного обстрілу з міста за 4-5 кілометрів слабо помітний.
А тепер хвилинка фізики: швидкість звуку 340 метрів за секунду. При тому, що я знаходився приблизно в 1,5-2 кілометри від центру міста. Ті, хто порахували, можуть прикинути, куди сепаратисти могли потрапляти з кварталу Шевченка? Для «адвокатів ополчення» нагадаю, що мінометні снаряди досить повільні, і дистанцію доведеться ще зменшити.
Також велися масові обстріли з боку приватного сектора між «Містечком заводу ОР» і кварталом Молодіжний (точки стрільби: зелена зона біля міської санітарної очистки, колишня артилерійська військова частина, промзона біля неї). Нелюди там не маскувалися: стріляли відкрито, і видно було, як снаряди «прилітають» в Кам’янобродський район.
І все одно, особливо вперті прихильники «Російської весни» будуть говорити, що я все правильно порахував, проте стріляли «диверсанти« Правого сектора»!
Але я хочу поставити просте запитання: хто здатний на таке? Протягнути міномети і компактні РСЗВ через повністю захоплене і підконтрольне сепаратистам місто, де навіть було заборонено переміщатися на особистому транспорті? Понад місяць обстрілювати місто – значить, потрібно було підвозити боєприпаси, постійно виїжджати за блокпости, створювати мережу інформаторів, щоб обходити патрулі та мобільні групи «ЛНР»... Протистояти фахівцям із ФСБ і ГРУ Росії, що наводнили місто. І «непомітно» стріляти прямо з казарм «ополчення»!
Та звідки такі специ в України? І головне питання: навіщо, навіть маючи таких суперпрофесіоналів, розмінюватися на хаотичні обстріли Луганська? Чому б не притягти більш легке озброєння і не влаштувати криваву лазню в місцевих казармах? Летючі загони, що вішають артилеристів і мінометників, підривають танки, що розстрілюють патрулі, сіяли би жах у лавах як «ополчення», так і російських помічників!..
Факти розсипом:
– Пікапи сепаратистів із «Васильком» у ті дні постійно роз’їжджали по центру міста.
– Показові й безрезультатні «облави» на самих себе. Часто самі стрілки, від’їхавши, поверталися назад і починали шукати, «звідки стріляли»!
– «Ополченці» їздили після обстрілів в шапках-вушанках, зав’язаних під горло. Це в серпні! Зате вухам легше: коли стріляють прямо поруч, вуха закладає капітально.
– Знайомі в стані «ополчення» прямо звинувачували батальйон «Зоря» в обстрілі міста зсередини («Зоря» – місцевий батальйон, головна ударна сила «ЛНР») і наступних пограбуваннях будинків, із яких в паніці тікали жителі.
І, нарешті, ложка меду в цій бочці дьогтю. До честі «ополчення», можу сказати, далеко не вся канонада яку вони тут влаштували, йшла по місту. Іноді вони дійсно вели вогонь по позиціях противника.
Микола Речинський, студент, Луганськ
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org
