Брюссель – Росія повинна поплатитися за її агресію та гальмування демократичних перетворень держав колишнього радянського табору, які мають євроінтеграційні надії. І ціною має стати надання їм перспективи членства в об’єднаній Європі. Це ж допоможе вдихнути нове життя у політику сусідства ЄС, а сама співдружність повинна стати не лише популяризатором демократії, але й фактором безпеки на континенті. Ці та інші думки щодо нинішніх перспектив держав-сусідів Євросоюзу на тлі українського конфлікту висловлюють європейські експерти й провідні дипломати.
У 2008 році Росія пішла війною на Грузію через те, що грузини з власної ініціативи вирішили приєднуватися до НАТО. Цьогоріч Москва анексувала частину України та розв’язала кривавий конфлікт на сході держави, щоб завадити цілому проекту інтеграції до Євросоюзу одразу кількох пострадянських держав. Це означає, що Кремль руйнує плани «Східного партнерства», ініціативи, яку започаткувала об’єднана Європа.
Тобто Кремль розглядає будь-який західний проект за участю колишніх радянських республік, як виклик своїм інтересам, говорить старший аналітик литовського Центру досліджень східної Європи Лауринас Кащунас. Він каже, що нині в час такої агресивної та бурхливої реакції Росії на бажання українців стати частиною ЄС, у Брюсселя є над чим поміркувати. Насамперед, чим заохочувати сусідні країни йти демократичним європейським шляхом, коли є реальна загроза неадекватної реакції Москви?
Вільнюський експерт наголошує, що донині взамін на реформи Молдові, Грузії, Україні чи іншим державам європейці пропонували інтеграцію, але без можливості членства. Але перспектива членства могла б вдихнути нове життя у політику співдружності щодо сусідів і водночас дати рішучу відсіч агресивним діям Росії.
Росія хоче права вето в «Східному партнерстві»
«На тлі конфлікту в Україні, у ЄС все частіше лунають твердження, що «Східне партнерство» спровокувало цю кризу, тож ініціативу слід переосмислити, – вважає експерт. – Нарешті, є ще й інший виклик: Росія хоче в цій ініціативі мати своє слово і право вето. Тому й намагається трансформувати її з двосторонньої моделі (тобто, ЄС-країни партнерства), на тристоронню – із залученням росіян».
Відкладення на рік імплементації зони вільної торгівлі з Україною – приклад успішного втілення Росією цієї моделі, каже Кащунас.
Заступник міністра закордонних справ Литви Андріус Крівас відкидає те, що у політику ЄС щодо шести держав «Східного партнерства» може втручатися третя сторона. Його держава – Литва – продовжує відстоювати цю платформу відносин і намагається збільшити її вплив, говорить представник литовського МЗС.
Найкращий спосіб збільшити потужність «Східного партнерства» – це членство у співдружностіАндріус Крівас
«Найкращий спосіб збільшити потужність «Східного партнерства» – це розглянути головне бажання тих, хто вже має асоціативні угоди з ЄС. Маю на увазі членство у співдружності. І ми повинні задовольнити їхні очікування: Євросоюз має бути твердішим та чіткішим у питанні європейської перспективи цих держав», – переконаний дипломат.
Від того, як ЄС впорядкує сусідство, залежатиме його репутація у світі
Саме як крок до вступу до ЄС розглядати європейську ініціативу «Східного партнерства» в Тбілісі, Кишиневі та Києві. Заступник міністра закордонних справ України з питань євроінтеграції Олена Зеркаль каже, що хоча архітектура безпеки в Європі зазнала змін, українці пройшли через нечувані випробування, але з Брюсселя їм хотілося б отримати один чіткий сигнал. «Для України та, гадаю, інших держав, що підписали й ратифікували угоди про асоціацію, важливо було б почути від ЄС чіткий сигнал, що двері відкриті». Це дасть нам більше наснаги та віри у майбутнє, – додає вона.
Від того, як європейська спільнота впорається із впорядкуванням свого східного сусідства, залежатиме й те, яким актором на міжнародній арені хоче бути Євросоюз, – кажуть представники грузинської дипломатії.
Наталі Сабанадзе, голова місії Грузії при ЄС, звертає увагу на те, що українські події останнього року засвідчили важливий недолік політики Східного партнерства: у ній бракує безпекового елемента.
«Всі держави, за винятком Білорусі, мають якісь конфлікти, живуть із внутрішніми суперечками та викликами з боку сусідки Росії, тож за цих обставин європейська політика сусідства більше не може ігнорувати питання безпеки. Тому ЄС мусить стати актором безпеки, в першу чергу, допомігши країнам-сусідам вивільнитися із «сірої зони». Грузія, Україна та решта держав сходу Європи живуть у цій зоні вже тривалий час, а це означає самотність, брутальність, сувору реальність та бідність», – каже дипломат. Але є й інша характеристика «сірої зони»: вічний неспокій, заморожені конфлікти та вразливість зовнішньому тиску.
«Якщо Євросоюз хоче більшої стабільності та демократії у сусідів, то йому слід змінити там цю умову «вічного неспокою», – каже Наталі Сабанадзе. – Для цього йому треба взяти на себе більшу безпекову роль та мати потужніший важіль для внутрішньої трансформації цих держав. Перспектива членства і є тим важелем, який, до того ж, робить політику ЄС більш визначеною та яснішою».
ЄС переслідує єдині цілі, гнучкість та діалог?
Європейська співдружність на це дає загальні, вже неодноразово озвучені відповіді: у підході до сусідів ми притримуємося трьох принципів – єдності цілей у ЄС, гнучкості підходу до кожної з держав та діалогу.
Голова відділення «Східного партнерства» у Європейській службі зовнішньої діяльності Річард Тіббелс у цьому контексті вказує на спільну позицію ЄС щодо санкцій, однакове переконання європейських держав у необхідності підтримки українців, молдован перед тиском з боку Росії. Однак, каже він, вдаючись до діалогу з Москвою, Брюссель дуже ретельно стежитиме за тим, щоб ніхто не переступав «червоних ліній»: чи то щодо територіальної цілісності держав, чи щодо права самим вибирати свій шлях, чи щодо поваги до міжнародного права та принципів Світової організації торгівлі.
Що ж буде з ідеями об’єднаної Європи щодо цивілізованої трансформації держав-сусідів на тлі змін, які внесла у безпекову ситуацію на континенті російська агресія? На основі своїх аналізів вільнюський Центр досліджень Східної Європи прийшов до таких висновків. По-перше, Росія за свої дії має дорого поплатитися і найкращою ціною було б надання Україні, Молдові та Грузії чіткої обіцянки майбутнього приєднання до ЄС.
Інтеграція та заморожені конфлікти
Як пояснює Лауринас Кащунас, «процес асоціації має перетворитися на процес інтеграції і це єдина можливість зберегти життя європейської здатності трансформувати Східну Європу». По-друге, європейська політика «Східного партнерства» як одна схема для шести держав – України, Молдови, Грузії, Білорусі, Вірменії та Азербайджану – вже не існує, бо кожна з них потребує окремого підходу. Водночас, слід припинити розмови про «довготривалий процес модернізації», натомість суттєво пришвидшити взаємодію ЄС та сусідів. Нарешті, каже Кащунас, треба змінити підхід ЄС до заморожених конфліктів, які гальмують зближення співдружності із державами сходу.
Мусимо надіслати міцний сигнал і Росії, і країнам-сусідам, що заморожені конфлікти більше не є перешкодоюЛауринас Кащунас
«Росія використовує заморожені конфлікти як перешкоду для інтеграції цих держав до Європейського союзу, росіяни знають, що європейці не хочуть завозити до себе безпекові проблеми. Однак, ми мусимо надіслати міцний сигнал і Росії, і країнам-сусідам, що заморожені конфлікти більше не є перешкодою. Держави «Східного партнерства» не повинні бути заручниками заморожених конфліктів», – вважає експерт.
Як приклад, литовський Центр досліджень Східної Європи пропонує взяти Кіпр, де вже тривалий час існує нерозв’язаний конфлікт між грецькими й турецькими кіпріотами. Однак, це не завадило Республіці Кіпр 2004 року стати членом Євросоюзу, хоча де-факто до нього приєдналася тільки грецька частина острова.
