Олег Левашов був поранений 18 лютого на барикаді у Києві. Звідти його волонтери забрали до лікарні. Там зробили першу операцію. Потім його відвезли на лікування до Чехії. Тут і перебуває зараз колишній майданівець. Свою історію він розповів Радіо Свобода.
– Я думав, що їду тижнів на три. Так собі розумів, приїду, зроблю операцію, 2 тижні після операції і додому. Але склалося не так, як я мріяв. Тут у Чехії свої підходи до лікування. Дуже добрі лікарі і медицина, але у них якісь свої підходи. Мені не зрозумілі. І тому я маю вже, здається, 5 операцій. І ще не зрозуміло, чим все це скінчиться. Але почуваюся я добре. Чехи дуже добрі люди. Лікарі добрі. Відносини дуже добрі. Чехи відносяться до українців як до братів. Це справді так. У спілкуванні в мене є мовний бар’єр, але чехи дуже милі люди. А наші люди тут, то взагалі святі люди. Українці в Чехії, то якісь виняткові люди. До нас у лікарню на Карловому намєсті (площі) ходили не тільки українці, ходили білоруси, чехи, навіть був чеченець. Чеченець прийшов перші дні і сказав, ми маємо спільного ворога, то ми друзі.
Скоро буде дев’ять місяців, як я тут. Мені дуже хочеться додому. Тому що дім є дім. Але я хочу приїхати на двох ногах. Тому що я приїхав сюди лікуватися і буде дуже несправедливо, якщо я після 9-10 місяців приїду на милицях. Я вже йду на все, тільки щоб мене тут поставили на ноги. Тому що займати місця в українських лікарнях, які й так переповнені, я не хочу.
– Як довго Ви були на Майдані?
– З першого дня. Перший день був. Потім через тиждень з’явився. Далі приходив частіше. Коли все стало дуже сумно, тому що нічого не робилося, і люди приходили поспівати пісень, це було нецікаво. А якщо щось було потрібно, ми робили це. Я приходив, давав гроші, допомагали, чим могли. Коли треба було, щоб людей було більше, звісно, я приходив. Коли було віче, коли надходила інформація, що може бути штурм, що буде щось недобре, або мало людей. Кажуть, «мало людей, треба кворум, треба підтягнутися», то підходили.
– А чим Ви займалися у Києві?
– Я співвласник фірми, яка займається рекламним бізнесом. Волонтером я не був, давав гроші окремим людям. Щось ми друкували для Майдану, стрічки якісь. А назвати себе волонтером я не можу, бо це не волонтерство, це просто поміч. І всі люди, яких я знаю, ніхто себе не називав волонтером, вони просто допомагали, хто чим міг.
– Зараз противники Майдану кажуть, що війна на Сході України почалася через те, що у Києві був Майдан. Як Ви ставитеся до таких думок?
Не пов’язую Майдан з Кримом або Сходом. То була революція, а то вже пішла війна. Це різні речі
Тільки зараз з’являються свідомі люди. Такий волонтерський рух. Я думаю, що ніде у світі такого немає. Це якесь чудо
– Майдан, і Крим, і Схід – це різні речі. Так вийшло, що все склалося докупи. Але ж ми маємо «доброго сусіда». Ми маємо дуже «доброго сусіда». І «добрий сусід», коли було тяжко в Україні, скористався цією нагодою. Як роблять всі «добрі сусіди». Коли хтось потопає, треба, що зробити? Треба його трошки притопити. Склалася така нагода. І тому я не пов’язую Майдан з Кримом або Сходом. То була революція, а то вже пішла війна. Це різні речі. Майдан свого частково домігся. Янукович втік. Все. Це була перемога. Майдан цього хотів і Майдан цього домігся. Злодій втік.
Тільки зараз люди зрозуміли, що відбувалося в роки незалежності. Це розкрадалася армія, це розкрадалася Україна, з’явилися багато олігархів, звідки вони з’явилися? Люди бідніли, поїхали працювати по різних країнах, тому що не змогли знайти працю, тому що за 20 років наша вільна держава не змогла знайти роботу для тих людей. Не було нічого зроблено, я вважаю, за ті майже 23 роки. Все було навпаки. І тільки зараз почнеться будуватися вільна Україна, може почнеться. Тому що 23 роки вона тільки руйнувалася. Тому що той потенціал, який у нас залишився після розпаду Радянського Союзу, він був дуже потужний і великий. І куди воно все поділося? Ми всі знаємо. На жаль, було так. І тільки зараз з’являються свідомі люди. Тому що такий волонтерський рух. Я думаю, що ніде у світі такого немає. Це якесь чудо. Виявляється, що добрих людей в Україні дуже багато. Але про це ніхто не знав. До Майдану. Але їх скільки багато, така поміч іде, АТО, пораненим. Я думаю, це диво, воно було приховано у людях все. З’явилася нагода і це все робиться, і думаю, не марно. Тому що стільки праці стількох людей не може пройти марно.
