Мілітаризація української політики може загрожувати Україні, вважає Антон Шеховцов, політолог з австрійського Інституту гуманітарних досліджень. Він вивчає проблематику радикальних правих рухів в Європі, в тому числі й правих політичних сил в Україні. В інтерв’ю Радіо Свобода Антон Шеховцов заявив, що праві, ймовірно, не отримають суттєвої підтримки на виборах до Верховної Ради, хоча свого часу Віктор Янукович сприяв їхній популярності.
– Якщо звернутись до не такого далекого минулого, в якій мірі Віктор Янукович своїми діями допоміг популярності правих в Україні – «Правому сектору» чи, скажімо, партії «Свобода»?
В Україні працюють медійні закони, які говорять, що в разі, якщо партія не з’являється на популярних ток-шоу, про неї ніхто не знає
– Я б сказав, що Янукович допоміг радше зростанню популярності «Свободи». Після того, як він став президентом у 2010 році, різко зросла кількість відвідувань членами праворадикальної партії «Свобода» найбільш популярних ток-шоу в Україні: це Савік Шустер, передачі з Євгеном Кисельовим. А в Україні працюють медійні закони, які говорять, що в разі, якщо партія не з’являється на популярних ток-шоу, про неї ніхто не знає. Чим частіше вона з’являється, тим вищою буде її підтримка, чим більше про неї знатимуть люди, тим більше вони будуть схильні за неї голосувати.
Януковичу було особливо вигідно запрошувати представників партії «Свобода», їм навіть була корисна їхня опозиційність до режиму Януковича, тому що вони готували лідера «Свободи» Олега Тягнибока для того, щоб він був спаринг-партнером Януковича у другому турі президентських виборів 2015 року.
– Чим, на вашу думку, відрізняється партія «Свобода» 2004 року від нинішньої, через 10 років, що її виділяє серед інших правих в Україні?
– Вони відрізняються дуже мало від 2004 року. У них, як і раніше, залишається та сама політична програма, яку вони майже не міняли. Єдина різниця, яка чітко проступає, – це те, що до 2012 року «Свобода» стояла на антиєесівських позиціях. Тобто вона була проти інтеграції України до Європейського союзу, тому що бачила в ЄС певного бюрократичного монстра, який виступає проти національних держав, проти їхнього суверенітету.
Це головна відмінність, тому що після 2012 року вони зайняли радше проєвропейську позицію, виступають за інтеграцію України до ЄС. Але також і тому, що за аналізом свого електорату вони побачили, що він дуже проєвропейський. Тому вони вирішили не створювати конфлікту між власною ідеологією та ідеологічними поглядами свого електорату. Тому вони вирішили перейти на проєвропейські позиції.
– Дехто вважає, що праворадикальні партії й рухи в Україні – «Правий сектор» чи то партія «Свобода», – їхні лідери мають контакти чи то підживлюються офіційною Москвою. Чи не є помилкою говорити про втручання Росії в політику, щоденне життя правих сил в Україні?
– Я думаю, що часто ними можна маніпулювати з боку Росії, але в більшості випадків тут відсутня будь-яка пряма співпраця між Кремлем та українськими правими радикалами. Є деякі люди, які, я б сказав, чітко виконують певну промосковську функцію, але вони у крайньому правому русі в Україні не є центральними постатями. Тобто їхня функція радше допоміжна.
Справжні чесні крайні праві, не ті з кисельовської пропаганди, часом поводять себе нераціонально і своєю поведінкою грають на руку Москві. Від них не можна чекати якихось раціональних дій
Потрібно також врахувати, що українські крайні праві, тобто справжні чесні крайні праві, не ті з кисельовської пропаганди, часом поводять себе нераціонально і своєю поведінкою грають на руку Москві. Від них не можна чекати якихось раціональних дій, зазвичай це завжди щось дуже популістське, спрямоване на конфронтацію з владою. Їхнє бачення України, їхня ідеальна Україна дуже відрізняється від того, яку Україну зараз намагається будувати новий політичний істеблішмент.
– Ви як про одну з важливих рис нинішнього життя в Україні говорите про мілітаризацію політики. Що ви маєте на увазі і чи це може становити загрозу Україні?
– Така загроза очевидно існує, і вона подвійна. Перший аспект небезпеки мілітаризації суспільства і політики полягає в тому, що люди, які виграють у популярності на основі своїх бойових заслуг, не обов’язково є добрими політиками. Побудова нової України, консолідація демократичного громадянського суспільства не може відбуватись на основі мілітаристського підходу до суспільства. Політика – це завжди знаходження компромісів. Людина зі зброєю до компромісів не звикла. Багато військових навіть заперечують будь-яке значення перемир’я, вони хотіли б воювати до переможного кінця чи до поразки, але до кінця. Так політика не будується, Політика – це завжди пошук компромісів, шлях знаходження будь-якого консенсусу, навіть якщо він не влаштовує всі зацікавлені сторони.
Небезпеку мілітаризації політики створює в суспільстві враження, що проблеми можна вирішувати воєнним шляхом
Другу небезпеку мілітаризації політики створює в суспільстві враження, що проблеми можна вирішувати воєнним шляхом. Це пов’язане з першим аспектом. Хотів би додати, що люди зі зброєю зараз можуть створювати реальні проблеми.
– Що можна протиставити мілітаризації суспільства в умовах АТО, фактично війни в Україні?
– Гадаю, що цю проблему можна вирішити з допомогою посилення політичних інститутів, з допомогою контролю над політичними процесами. Насамперед маю на увазі те, що дії, які можуть робити озброєні люди – не має значення, чи вони праві, чи просто аполітичні, – але вони зі зброєю і виступають за мілітаризацію. Ними часто рухає думка про те, що держава не в змозі виконувати свої функції. Адже держава, незважаючи ні на що, зараз є слабкою.
– Яка роль громадянського суспільства саме в такій ситуації в Україні?
– Тут має бути очевидним контроль громадянського суспільства над діями влади, і найголовніше, на мою думку, – величезна відповідальність лягає на засоби масової інформації. Адже в Україні часто трапляється так, що ЗМІ підіграють популістським настроям, підіграють натовпові, підіграють тому, що я називаю владою натовпу. Часом у деяких ЗМІ мало що не прославляється лінчування, а це є протизаконним. Потрібно усвідомити, що однією з проблем режиму Януковича було те, що це була влада, яка постійно порушувала закон. Якщо порушення закону є проблемою, то вирішенням цієї проблеми буде дотримуватись закону.
– Як на вашу думку, чи відіб’ються в новому складі українського парламенту зміни, що стались у суспільстві після Революції гідності, чи стане нова Верховна Рада образом нової України?
– Я дуже сподіваюсь на те, що вона справді відобразить нову Україну. Думаю, що стрижнем чи, я сказав би, серцевиною парламенту з ідейного кута зору буде такий демократичний патріотизм. Найімовірніше, він матиме певне громадянське розуміння нації, а не етнічне розуміння нації. Думаю, що це буде новим центризмом, парламент стане новим консенсусом, новим статус-кво, саме цей демократичний патріотизм.
