Донецьк – Нещодавно у сфері освіти Донецької області з’явилось нове гучне ім’я – Ігор Костенок. Це не талановитий вчений чи успішний студент. Він – «міністр освіти та науки» угруповання «Донецька народна республіка» і головне його завдання – перепідпорядковувати виші, які знаходяться на окупованих «республікою» територіях. Процес цей складається з візитів до університетів, академій чи інститутів із групою озброєних молодиків, під час яких чиновник «ДНР» відсторонює ректорів та розповідає про нові правила, за якими тепер будуть працювати освітні заклади.
На перший погляд, робота ця ведеться досить активно – «особлива група» освітян угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним, вже завітала до 7 найвідоміших установ, серед яких національній університет, технічний університет, медичний, університет торгівлі тощо. Процедура кожного разу однакова, тому акцентувати увагу на ній мабуть не варто. Значно цікавіші чисельні заяви Ігора Костенка на освітянську тему – він багато говорить про безпеку студентів, про те, що почати освітній процес неможливо, доки в регіоні стріляють і багато-багато інших слів, які дехто називає популізмом. Відчутно менше доцент Донецького державного університету управління говорить про подальші плани з розвитку освіти.
Тобто, є заяви, що «дипломи будуть подвійними: місцевого та російського зразка», що «студенти, аспіранти та пільгові групи можуть розраховувати на 25% збільшення своїх стипендій», що «в «ДНР» прагнуть зберегти наукову школу таким чином, щоб ВНЗ могли бути конкурентоспроможними на ринку товарів і послуг, який відкривається в рамках Митного союзу». Але це – загальні слова, а от конкретики від пана Костенка ні студенти, ні викладачі наразі не почули.
Наприклад, який механізм буде застосовуватись при збільшенні стипендій, які досі нараховувались із державних коштів? Неодноразово наголошували, що навчальні програми у всій «республіці» переходитимуть на російські освітні стандарти, але знову жодної конкретики.
Що таке російські освітні стандарти? Можливо, це відкриття кафедри теології при факультеті комп’ютерник наук ДонНТУ, як це було у Московському інженерно-фізичному інституті, або запровадження платних груп продовженого дня, як у російських школах? Чи означає факт конкурентоспроможності в рамках Митного союзу перекреслення вектору співпраці технічного університету з Німеччиною? Ніхто таких важливих нюансів не уточнював, а у прес-центрі «ДНР» мешканців Донеччини, замість того, щоб зв’язати з МОН, запевняють, що все буде добре. Ось тільки неясно, що саме.
Сам Костенок, під час візиту до Донецького національного технічного університету запевнив, що керівництво ВНЗ – право колективу, а від співробітників «не вимагають давати будь-які клятви та приймати присягу на вірність». Разом з тим, ректорів декількох вишів усунули через «саботаж розпоряджень «МОН ДНР», кафедру української історії розформували, а навколо кафедри журналістики поповзли недобрі чутки, як про осередок «п’ятої колони». І це навіть якщо не враховувати, що ДонНУ після приходу до влади «ДНР» очолив колишній доцент історичного факультету Сергій Баришников, якого раніше студенти звинувачували в хабарництві (офіційно він покинув посаду у 2013 році добровільно).
Я вже перевелася на 4 курс і дізнаюся, що ми можемо отримати диплом «ДНР». Нашої думки ніхто не питав, а просто поставили перед фактом
«Не знаю, можливо, я наковталася чуток, але все ж мені здається, що політика не повинна втручатися в освіту. Ми, студенти, вступали саме в свій виш із надію на те, що отримаємо диплом український. Я вже перевелася на 4 курс і дізнаюся, що ми можемо отримати диплом «ДНР». Тобто, нашої думки ніхто не питав, а просто поставили перед фактом. Не виключено і те, що буде пропаганда і заборона деяких предметів і закриття деяких спеціальностей. Що робити за таких обставин? Більшість моїх знайомих перевелись в українські виші, меншість – в російські. Деякі залишилися, але самі зізнаються, що дуже ризикують. Якщо говорити про мене, то я теж перевелася на заочне відділення, втративши бюджетне місце. На жаль, у студентів дуже мало альтернатив. І їх сміливо можна назвати «на свій страх і ризик»», – скаржиться Олена, прізвище та спеціальність якої довелося зберегти в таємниці з міркувань безпеки. Варто відзначити, що батьки дівчини, які виступають за владу так званої «ДНР» на території Донецької області, підтримали рішення доньки змінити форму навчання, а також хочуть перевести її в інше місто.
«Я замислююся над тим, щоб покинути університет»
Викладачі у Донецьку розповідають, що ситуація зі зміною ректора ДонНУ не сподобалась нікому, однак більшість зайняла вичікувальну позицію, хоча обіцянки «ДНР» викликали у багатьох «скептичне ставлення».
Мені складно уявити, до чого призведе зміна ректора в університеті і захоплення його сепаратистами
«Мені складно уявити, до чого призведе зміна ректора в університеті і захоплення його сепаратистами. Хоча мені здається, що свої обіцянки нова «влада» не виконає. Крім цього, можна очікувати, що інвестиції в науку зведуться до нуля. Науковий потенціал ВНЗ, швидше за все, буде безнадійно зіпсований. Так як для мене це є пріоритетним у моїй роботі, то я замислююся про те, щоб покинути університет», – розповів один із докторів наук ДонНУ, що займається точними науками.
Міністерство освіти і науки у Києві заявило, що не визнає «зміни» керівництва Донецького національного університету і повідомило, що «розробляє формат» подальшої роботи цього вишу.
Ігор Костенок, який на «міністерській» посаді воює із Києвом, раніше викладав на кафедрі загального та адміністративного менеджменту ДонДУУ. Особливої ролі в суспільно-політичному житті області він не відігравав, однак із 1996 року є членом правління громадської організації «Європейський вибір», яку в середині нульових очолював Павло Губарєв, тепер вже багатьом відомий як «народний губернатор» Донецької області.
Тим часом «республіканські» нововведення можуть зачепити всі форми освіти на Донеччині, починаючи з дитячих садків і закінчуючи консерваторією. І зараз важко сказати, на який сектор методи «ДНР» вплинуть найбільше. Можливо це буде загальноосвітня школа – тут скасовується викладання української мови як обов’язкової. Це при тому, що за даними міського голови Донецька Олександра Лук’яненка, тільки в його місті донедавна понад 29% школярів вчилось українською (34 школи і близько 750 класів).
Стосовно вищої школи, то важко сподіватися, що при владі так званої «ДНР» Донецький національній університет знову потрапить до рейтингу «QS TopUniversities», як це було наприклад, минулого року. Але усі ці проблеми здаються не такими актуальними, якщо замислитись над одним простим запитанням – чи є майбутнє у сфері освіти, коли донецькі студенти та викладачі бояться висловлювати вільно свою думку та ховаються за псевдонімами?
