З’являється дедалі більше повідомлень про те, що заморожені конфлікти та колишні зони бойових дій на Кавказі стають джерелом для сотень найманців, що воюють на території України. При цьому, вони воюють на обох сторонах конфлікту, хоча, згідно з повідомленнями, чисельно переважають найманці, яких організовано постачали з Чечні.
Минуло 18 років з часу підписання мирної угоди, в Хасав’юрті, що завершили криваву Першу Чеченську війну 1994–1996 років, а колишній чеченський польовий командир нагадує, що змагання за серця і уми чеченців ще не завершилося, вважає Іса Мунаєв.
У своєму зверненні Мунаєв закликає Сполучені Штати та інші країни Заходу «надати всебічну військову допомогу українському народові», який «став жертвою російської військової агресії».
Закликаю світове співтовариство дати сувору оцінку російському військовому вторгненню в УкраїнуІса Мунаєв
«Як представник чеченського народу, котрий ось вже 20 років протистоїть російським окупантам і зі свого великого військовому досвіду знає варварську суть російської держави. Я закликаю світове співтовариство дати сувору політичну і юридичну оцінку російському військовому вторгненню в Україну, і визнати національно-визвольну боротьбу народів Північного Кавказу проти Росії справедливою, відповідно до норм і принципів міжнародного права», – мовиться у зверненні.
Мунаєв називає себе командувачем міжнародним миротворчим батальйоном добровольців імені Джохара Дудаєва, що воює в Україні, та бригадним генералом збройних сил Чеченської республіки «Ічкерії», чиїм президентом був Джохар Дудаєв. Перед від’їздом до України від дав інтерв’ю Північнокавказькій редакції Радіо Свобода, де повідомив про свої плани. Про кількість, склад та фінансування батальйону достовірної інформації немає, хоча 16 серпня була створена його сторінка в мережі Фейсбук, яка вже має понад півтори тисячі друзів.
Іса Мунаєв відома людина в Чечні. Нині йому під 50, а в часи другої Чеченської війни 1999-2000 років цей ще молодий боєць, що заслужив повагу відвагою та тактичними здібностями, відіграв ключову роль під час оборони Грозного, а потім продовжив спротив з тими загонами, що відійшли в гори, на південь.
Пізніше, в 2007 він дистанціювався від тодішнього президента Чечні Доку Умарова після того, як той відмовився від справи чеченської незалежності та проголосив Кавказький емірат. Мунаєв покинув Чечню, але до 2008 року продовжував виконувати обов’язки генерального прокурора Чеченської республіки «Ічкерії».
Але Мунаєв в Україні протистоїть іншим чеченцям, котрі, за різними даними, воюють на стороні сепаратистів. У розмові з Радіо Свобода мати російського контрактника, що служить у 18-й мотострілковій дивізії, підтвердила, що її сина та інших російських військових з Чечні було вбито минулого тижня під час битви під Донецьком. У численних повідомленнях йдеться про десятки і навіть сотні добровольців, яких надсилає до України керівник Чеченської Республіки Рамзан Кадиров. Він, однак, заперечує свою причетність до відправки добровольців із підпорядкованих йому сил до України. Він заперечував присутність чеченців серед сепаратистів навіть після того, як один із бойовиків, на ім’я Зелімхан, заявив в інтерв’ю газеті «Financial Times», що його та інших чеченців вислали на схід України ще всередині травня за наказом Кадирова.
Присутність чеченців на війні в Україні Кадиров пояснив тим, що це могли бути інші чеченці, які не живуть на території Росії, а їх є близько 2 мільйонів. Ці люди, на його думку, могли приїхати в Україну з власної ініціативи, і кількох із них вже було вбито.
На боці сепаратистів було чи й досі воює щонайменше 1000 чеченців?
Також президент Республіки Інгушетія Юнус-Бек Євкуров заявив у червні, що близько 25 жителів його республіки поїхали воювати в Україну добровольцями, і четверо з них було вбито. Пізніше Євкуров, колишній офіцер російської військової розвідки, заявив, що і сам би пішов воювати в Україну, щоб захистити тих, «з кого знущаються і вбивають».
А тим часом міністерство оборони, президентський та урядовий прес-офіс невизнаної грузинської сепаратистської Республіки Південна Осетія заявили, що і вони не надсилали своїх бойовиків до України.
Скільки точно «кадировців» потрапило в Україну з власної волі, чи були відправлені за наказом Кадирова, встановити складно, проте, з повідомлень про втрати, стає зрозуміло, що їх було не менше ніж 1000 осіб. Тіла 35-45 загиблих повернулися в Чечню наприкінці травня, між 120 і 150 – в серпні. Згідно з повідомленнями українських військових органів, близько 200 чеченців було вбито лише під Слов’янськом наприкінці червня.
Згідно з іншими повідомленнями, також непідтвердженими, «кадировці» воювали в Україні не як окрема частина, а були під командуванням російських офіцерів. Повідомлялося, що чеченські формування розформували і відправили додому через небажання воювати. Також повідомлялося, що група чеченців здалася українським військовим і просила можливості повернутися на територію Росії.
Цікаво, що Кадиров відреагував і на ці повідомлення, заявивши, що вони неправдиві. Він заявив, що «якщо чеченець береться за зброю, він не здається».
