Донеччина донедавна була регіоном, що стрімко розвивається – гарний інвестиційний клімат, спортивна столиця, соціально відповідальний бізнес та гучні культурні події – от із чим почав асоціюватись край у думках українців. Численні державні та неурядові програми планувалися і на наступні роки (інфраструктурні проекти, розвиток громадянського суспільства, чергові спортивні змагання континентального масштабу). Щоправда, життя внесло свої корективи. Уже зараз регіон відмовився від низки проектів. Зараз на Донеччині йдеться не про розвиток регіону, а про банальне збереження його життєздатності та бодай якоїсь економічної привабливості.
Спалення льодового палацу, закриття «Донбас Арени», згортання соціальних проектів, напад на культурний фонд «Ізоляція», залякування шахтарів, втеча бізнесу з регіону – це все реалії, з якими стикнулись донеччани в останні місяці.
Абсолютно влучно зауважив щодо цього чинний президент України Петро Порошенко під час першої президентської промови: «Багато хто з вас вже встиг відчути на собі «принади» правління терористів. Вони, крім мародерства та знущання над мирними громадянами, привели і без того кризову економіку регіону на грань повної катастрофи. Сьогодні нам потрібен легітимний партнер по діалогу. Говорити з бандитами ми не будемо. А діючі місцеві депутати вже нікого не представляють. І ми готові оголосити дострокові місцеві вибори на Донбасі».
Місцева еліта боїться люстрації
Першопричина сучасних проблем регіону полягає в його керівниках, і тому оце «перезавантаження» влади є першочерговим кроком для зміни самого регіону. Йдеться про те, що вся влада в області належить певному колу осіб, при цьому, триває така ситуація не перший десяток років, тож, можна зрозуміти властиву реакцію місцевих еліт на події в Києві. Люстрація для них не віщує нічого доброго.
Голова Донецького Комітету виборців України (КВУ) Сергій Ткаченко розповів Радіо Свобода, що місцеві вибори, оголошені Порошенком, не потішать регіональну владу, але в цілому, якщо зміняться фігури, основні важелі впливу можуть залишитись у попередніх руках.
На думку експертів із КВУ, для побудови громадянського суспільства необхідна співпраця людей із владою та бізнесом, а також їхня соціальна активність. Щодо перших двох чинників, за останні роки цей зв’язок зусиллями громадських активістів у регіоні поглибився. Динаміка останніх років у регіоні показала – і владі, і соціально відповідальному бізнесу в регіоні потрібне громадянське суспільство з власними ініціативами. Такий «прорив» у свідомості управлінців є багатообіцяючим, принаймні, був до початку «русской весны».
Як вплинуть останні події в регіоні на темпи та якість розвитку громадянського суспільства, своїми мікуваннями в розмові з Радіо Свобода поділився голова донецького Комітету виборців України Сергій Ткаченко. «Донецьк уже ніколи не стане таким, яким він був, і таким, яким він міг би бути, якби не було кризи на Сході України, – каже він. – Про фактори, які роблять унікальним процес розвитку громадянського суспільства на Донбасі: проявився величезний пласт людей, які потенційно можуть бути активними учасниками процесу. В якійсь мірі відбулось пришвидшення прояву громадянських активістів. Якщо раніше ми витрачали на це купу часу, то зараз, в екстремальних умовах, величезна кількість людей почала проявляти свою громадянську позицію, брати участь у мітингах, жертвувати, власними силами організовувати процеси тощо».
Активісти поїхали
За словами Сергія Ткаченка такого потенціалу раніше не було проявлено і широкі маси зазвичай залишались пасивними у політичних чи суспільних питаннях. Разом з тим, за словами експерта, є й інший, негативний бік того, що зараз відбувається в регіоні.
«Мінус в тому, що більша частина людей, оцієї верстви, яка могла би просувати подальший розвиток громадянського суспільства, поїхала, непокоячись за життя рідних та близьких і, в принципі, не безпідставно. Знову ж, плюс в тому, що з людьми, які помиляються чи просто стоять на інших позиціях, можна говорити і шукати діалог. Але з тими, хто взяв до рук зброю і на чиїх руках кров, вести діалог практично неможливо і це теж робить їхнє майбутнє на Донбасі неможливим», – наголошує представник КВУ.
Наразі суттєва проблема залишається саме у налагодженні конструктивного діалогу всередині самого регіону задля планів щодо його подальшого розвитку. Адже зараз через кризу на Донбасу страждає й економіка.
За словами голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, щонайменше половина промислових підприємств області згортає своє виробництво, поза тим, у разі поглиблення кризи і перетворення регіону на «сіру зону», промисловість краю помре. В першу чергу йдеться про вугільну галузь. Водночас, в ідеальних умовах вона має досить цікаві перспективи.
Про те, що потрібно для реабілітації вугільної галузі, Радіо Свобода розповів голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко. «Програма хороша потрібна і керівництво вугільної промисловості, а може й усього міністерства. Модернізація шахт – це одне, але потрібна програма, як, наприклад в Китаї, який почав переробляти вугілля в газ, у паливо. У нас ще газ-метан є. На програму потрібна лише політична воля».
Сіра зона
Микола Волинко заявляє, що в Україні є наукова база та економічні розробки для того, щоб розпочати такі реформи в галузі. При цьому, за його словами, це потягне за собою цілу низку перспектив для промисловості.
«Коли почне реалізовуватись ця програма, ті ж депресивні міста розквітнуть, адже там не тільки вугілля буде добуватись. Це і розвиток шахт, і нові теплові станції, нові робочі місця. Якщо вугілля почати переробляти в газ, у паливо, то енергетична залежність від Росії відпаде. З такою програмою варто виходити до людей, аби вони могли зрозуміти, що «ДНР» – це «сіра зона», а Україна може запропонувати таке», – наголошує Волинко.
Водночас, на думку профспілкового лідера, досі на Донбасі нічого подібного не запрацювало через корупційні схеми, побудовані на закупівлі іноземного газу. Тож із останніми змінами у суспільстві з’являється надія і на зміни у керівництві. Адже при сучасній ситуації говорити про ефективність вугільної галузі не доводиться.
Культурний голод
Такі ж два протилежних шляхи розвитку залишаються і для культурної сфери, при цьому, там вважають – жодні зміни соціальні та економічні не можуть пройти без змін у духовному світі мешканців. Це процес взаємного впливу, адже будь-який культурний прорив міняє життя людей навколо. За останні роки для мешканців регіону стали доступними світові оперні прем’єри (у Донецьку поставили «Летючого Голландця»), балетні зірки (щорічний фестиваль «Зірки світового балету»), музичні та кінофестивалі та навіть сучасне мистецтво. З відкриттям Платформи культурних ініціатив «Ізоляція» Донецьк змінився, адже головна ціль фонду – провокувати зміни у навколишньому світі та людях.
Про імовірні та реальні перспективи культурного життя «по-новому» Радіо Свобода розповіла співробітниця фонду Олеся Болот. «Якщо тут буде «Донецька народна республіка», я сумніваюсь, що ми зможемо працювати так, як працювати й робити те, що раніше, – зазначає вона. – З іншого боку, якщо ми будемо жити в єдиній Україні, то ще довго нам доведеться у Донецьку та регіоні проходити оцей реабілітаційний період, адже чимало людей поїхало і не факт, що вони захочуть повернутись. Поїхали ті люди, які щось робили, поліпшували й розвивали регіон. Місія нашого фонду – це загалом перетворення через мистецтво, через культуру. Якщо дивитись на приклади в історії, то дійсно часто є якийсь занепад, а потім великий підйом, але все залежить від людей. До мого великого жалю, чимало людей, для яких ми робили те, що робили, поїхали».
Сам фонд «Ізоляція» є неприбутковою організацією, тож продовжити свою діяльність у «сірій зоні» навряд чи зможе. Втім, тут не виключають, що після наведення ладу на Донеччині може бути підйом проектів, створених на основі грантів. «Будуть народжуватись ініціативи цікаві культурні, навпаки увага збільшиться. Можливо, навіть кількість грантів, які видають організаціям, що працюють в регіоні, для того, щоб якомога швидше, великими кроками, наздогнати те, що колись впустили», – зауважує Олеся Болот.
За майже чотири роки існування фонду він якісно змінив культурне наповнення регіону, за короткий період донеччани отримали доступ до масштабної культурної платформи, створеної на благодійних засадах. Подібні ініціативи вже почали впроваджуватись в менших містечках області, тож можна було очікувати на якісні зміни культурного життя не тільки в Донецьку. Щоправда, у даних умовах при будь-якому фіналі нинішнього конфлікту, Донеччина буде відкинута на кілька років назад, але наразі перед мешканцями та місцевими політиками стоїть вибір – який із можливих сценаріїв розвитку регіону для них більш прийнятний.
Спалення льодового палацу, закриття «Донбас Арени», згортання соціальних проектів, напад на культурний фонд «Ізоляція», залякування шахтарів, втеча бізнесу з регіону – це все реалії, з якими стикнулись донеччани в останні місяці.
Абсолютно влучно зауважив щодо цього чинний президент України Петро Порошенко під час першої президентської промови: «Багато хто з вас вже встиг відчути на собі «принади» правління терористів. Вони, крім мародерства та знущання над мирними громадянами, привели і без того кризову економіку регіону на грань повної катастрофи. Сьогодні нам потрібен легітимний партнер по діалогу. Говорити з бандитами ми не будемо. А діючі місцеві депутати вже нікого не представляють. І ми готові оголосити дострокові місцеві вибори на Донбасі».
Місцева еліта боїться люстрації
Першопричина сучасних проблем регіону полягає в його керівниках, і тому оце «перезавантаження» влади є першочерговим кроком для зміни самого регіону. Йдеться про те, що вся влада в області належить певному колу осіб, при цьому, триває така ситуація не перший десяток років, тож, можна зрозуміти властиву реакцію місцевих еліт на події в Києві. Люстрація для них не віщує нічого доброго.
Голова Донецького Комітету виборців України (КВУ) Сергій Ткаченко розповів Радіо Свобода, що місцеві вибори, оголошені Порошенком, не потішать регіональну владу, але в цілому, якщо зміняться фігури, основні важелі впливу можуть залишитись у попередніх руках.
На думку експертів із КВУ, для побудови громадянського суспільства необхідна співпраця людей із владою та бізнесом, а також їхня соціальна активність. Щодо перших двох чинників, за останні роки цей зв’язок зусиллями громадських активістів у регіоні поглибився. Динаміка останніх років у регіоні показала – і владі, і соціально відповідальному бізнесу в регіоні потрібне громадянське суспільство з власними ініціативами. Такий «прорив» у свідомості управлінців є багатообіцяючим, принаймні, був до початку «русской весны».
Зараз, в екстремальних умовах, величезна кількість людей почала проявляти свою громадянську позиціюСергій Ткаченко
Як вплинуть останні події в регіоні на темпи та якість розвитку громадянського суспільства, своїми мікуваннями в розмові з Радіо Свобода поділився голова донецького Комітету виборців України Сергій Ткаченко. «Донецьк уже ніколи не стане таким, яким він був, і таким, яким він міг би бути, якби не було кризи на Сході України, – каже він. – Про фактори, які роблять унікальним процес розвитку громадянського суспільства на Донбасі: проявився величезний пласт людей, які потенційно можуть бути активними учасниками процесу. В якійсь мірі відбулось пришвидшення прояву громадянських активістів. Якщо раніше ми витрачали на це купу часу, то зараз, в екстремальних умовах, величезна кількість людей почала проявляти свою громадянську позицію, брати участь у мітингах, жертвувати, власними силами організовувати процеси тощо».
Активісти поїхали
За словами Сергія Ткаченка такого потенціалу раніше не було проявлено і широкі маси зазвичай залишались пасивними у політичних чи суспільних питаннях. Разом з тим, за словами експерта, є й інший, негативний бік того, що зараз відбувається в регіоні.
Але з тими, хто взяв до рук зброю і на чиїх руках кров, вести діалог практично неможливо і це теж робить їхнє майбутнє на Донбасі неможливимСергій Ткаченко
«Мінус в тому, що більша частина людей, оцієї верстви, яка могла би просувати подальший розвиток громадянського суспільства, поїхала, непокоячись за життя рідних та близьких і, в принципі, не безпідставно. Знову ж, плюс в тому, що з людьми, які помиляються чи просто стоять на інших позиціях, можна говорити і шукати діалог. Але з тими, хто взяв до рук зброю і на чиїх руках кров, вести діалог практично неможливо і це теж робить їхнє майбутнє на Донбасі неможливим», – наголошує представник КВУ.
Наразі суттєва проблема залишається саме у налагодженні конструктивного діалогу всередині самого регіону задля планів щодо його подальшого розвитку. Адже зараз через кризу на Донбасу страждає й економіка.
За словами голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, щонайменше половина промислових підприємств області згортає своє виробництво, поза тим, у разі поглиблення кризи і перетворення регіону на «сіру зону», промисловість краю помре. В першу чергу йдеться про вугільну галузь. Водночас, в ідеальних умовах вона має досить цікаві перспективи.
Модернізація шахт – це одне, але потрібна програма, як, наприклад в Китаї, який почав переробляти вугілля в газ, у паливоМикола Волинко
Про те, що потрібно для реабілітації вугільної галузі, Радіо Свобода розповів голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко. «Програма хороша потрібна і керівництво вугільної промисловості, а може й усього міністерства. Модернізація шахт – це одне, але потрібна програма, як, наприклад в Китаї, який почав переробляти вугілля в газ, у паливо. У нас ще газ-метан є. На програму потрібна лише політична воля».
Сіра зона
Микола Волинко заявляє, що в Україні є наукова база та економічні розробки для того, щоб розпочати такі реформи в галузі. При цьому, за його словами, це потягне за собою цілу низку перспектив для промисловості.
Якщо вугілля почати переробляти в газ, у паливо, то енергетична залежність від Росії відпадеМикола Волинко
«Коли почне реалізовуватись ця програма, ті ж депресивні міста розквітнуть, адже там не тільки вугілля буде добуватись. Це і розвиток шахт, і нові теплові станції, нові робочі місця. Якщо вугілля почати переробляти в газ, у паливо, то енергетична залежність від Росії відпаде. З такою програмою варто виходити до людей, аби вони могли зрозуміти, що «ДНР» – це «сіра зона», а Україна може запропонувати таке», – наголошує Волинко.
Водночас, на думку профспілкового лідера, досі на Донбасі нічого подібного не запрацювало через корупційні схеми, побудовані на закупівлі іноземного газу. Тож із останніми змінами у суспільстві з’являється надія і на зміни у керівництві. Адже при сучасній ситуації говорити про ефективність вугільної галузі не доводиться.
Культурний голод
Такі ж два протилежних шляхи розвитку залишаються і для культурної сфери, при цьому, там вважають – жодні зміни соціальні та економічні не можуть пройти без змін у духовному світі мешканців. Це процес взаємного впливу, адже будь-який культурний прорив міняє життя людей навколо. За останні роки для мешканців регіону стали доступними світові оперні прем’єри (у Донецьку поставили «Летючого Голландця»), балетні зірки (щорічний фестиваль «Зірки світового балету»), музичні та кінофестивалі та навіть сучасне мистецтво. З відкриттям Платформи культурних ініціатив «Ізоляція» Донецьк змінився, адже головна ціль фонду – провокувати зміни у навколишньому світі та людях.
Про імовірні та реальні перспективи культурного життя «по-новому» Радіо Свобода розповіла співробітниця фонду Олеся Болот. «Якщо тут буде «Донецька народна республіка», я сумніваюсь, що ми зможемо працювати так, як працювати й робити те, що раніше, – зазначає вона. – З іншого боку, якщо ми будемо жити в єдиній Україні, то ще довго нам доведеться у Донецьку та регіоні проходити оцей реабілітаційний період, адже чимало людей поїхало і не факт, що вони захочуть повернутись. Поїхали ті люди, які щось робили, поліпшували й розвивали регіон. Місія нашого фонду – це загалом перетворення через мистецтво, через культуру. Якщо дивитись на приклади в історії, то дійсно часто є якийсь занепад, а потім великий підйом, але все залежить від людей. До мого великого жалю, чимало людей, для яких ми робили те, що робили, поїхали».
Сам фонд «Ізоляція» є неприбутковою організацією, тож продовжити свою діяльність у «сірій зоні» навряд чи зможе. Втім, тут не виключають, що після наведення ладу на Донеччині може бути підйом проектів, створених на основі грантів. «Будуть народжуватись ініціативи цікаві культурні, навпаки увага збільшиться. Можливо, навіть кількість грантів, які видають організаціям, що працюють в регіоні, для того, щоб якомога швидше, великими кроками, наздогнати те, що колись впустили», – зауважує Олеся Болот.
За майже чотири роки існування фонду він якісно змінив культурне наповнення регіону, за короткий період донеччани отримали доступ до масштабної культурної платформи, створеної на благодійних засадах. Подібні ініціативи вже почали впроваджуватись в менших містечках області, тож можна було очікувати на якісні зміни культурного життя не тільки в Донецьку. Щоправда, у даних умовах при будь-якому фіналі нинішнього конфлікту, Донеччина буде відкинута на кілька років назад, але наразі перед мешканцями та місцевими політиками стоїть вибір – який із можливих сценаріїв розвитку регіону для них більш прийнятний.
