Брюссель – Європа відзначає 69-у річницю завершення Другої світової війни. Під звуки одиноких військових сурм біля тисяч монументів та могил невідомим солдатам покладатимуть квіти, вітатимуть ветеранів та згадуватимуть фронтові часи. Водночас, місцева молодь все частіше вагається із поясненнями значення цього свята. Тим часом, для багатьох європейців цей день стане звичайним черговим вихідним.
Десятирічні бельгійські школярі про відзначення 8 травня кінця Другої світової війни можуть сказати небагато. «Покладають вінки та квіти до пам’ятників» та «згадують загиблих на війні солдат» – це, загалом, і все, що можна від них почути. Щоправда, трапляються й дещо ширші посянення.
«Нацисти вбивали євреїв тільки тому, що вони були євреями. Але я не дуже добре розумію, бо важко пояснити, як до такого могло дійти. Однак, треба пам’ятати про це, бо до війни теж був мир, отже його треба берегти», – пояснюють де які школярі.
Водночас, цього дня, як і щороку, у Франції, Бельгії, Британії чи Нідерландах сотні тисяч учнів будуть свідками урочистих церемоній, хвилин мовчання, маршів із фронтовими прапорами та покладанням вінків біля монументів чи могил невідомим солдатам.
Історики пояснюють, що саме 8 травня в передмісті Берліна був підписаний основний Акт беззастережної капітуляції фашистської Німеччини. Згідно з цим документом, припинилися бої на всіх фронтах і настав кінець 6-річного конфлікту, що забрав життя десятків мільйонів людей.
«Ми повернули собі волю після тривалих років боротьби та протистояння. Тому нині ми й згадуємо той пам’ятний день – 8 травня 1945 року», – каже бельгійський ветеран П’єр Екскоф’є.
Спогади жахіть війни, наповнені емоціями
Брюссельський монумент могили Невідомого солдата, що є частиною так званої «Колони конгресу», цього дня відвідають лідери країни, політики та одягнуті у військові уніформи, все менш чисельні учасники боїв з нацистською Німеччиною. Ці моменти щоразу наповнені емоціями, адже кожен із ветеранів згадує рідних, близький і далеких друзів, що не повернулися з фронтів.
Жільбер Блан, 88-річний фронтовик навіть після семи десятків років, що минули після війни, добре пам’ятає страх, який доводилося пережити.
«Це було щось жахливе. Я тут, живий, але багато не повернулося з війни. А скільки народу було поранено, понівечено чи постраждало в інший спосіб через війну. Важко навіть уявити», – каже бельгійський ветеран, який разом із союзницьким військом воював у різних країнах.
Гортаючи фотоальбом, де на світлинах він ділиться воєнними спогадами зі школярами, Жільбер Блан каже, що радіє тому, що молодь бере участь у відзначеннях завершення Другої світової війни.
«Кладуть квіти, щоб не забути», – каже він. Потім замислюється, і додає: «Я дуже сподіваюся, що такого жаху більше не повториться».
Десятирічні бельгійські школярі про відзначення 8 травня кінця Другої світової війни можуть сказати небагато. «Покладають вінки та квіти до пам’ятників» та «згадують загиблих на війні солдат» – це, загалом, і все, що можна від них почути. Щоправда, трапляються й дещо ширші посянення.
«Нацисти вбивали євреїв тільки тому, що вони були євреями. Але я не дуже добре розумію, бо важко пояснити, як до такого могло дійти. Однак, треба пам’ятати про це, бо до війни теж був мир, отже його треба берегти», – пояснюють де які школярі.
Водночас, цього дня, як і щороку, у Франції, Бельгії, Британії чи Нідерландах сотні тисяч учнів будуть свідками урочистих церемоній, хвилин мовчання, маршів із фронтовими прапорами та покладанням вінків біля монументів чи могил невідомим солдатам.
Історики пояснюють, що саме 8 травня в передмісті Берліна був підписаний основний Акт беззастережної капітуляції фашистської Німеччини. Згідно з цим документом, припинилися бої на всіх фронтах і настав кінець 6-річного конфлікту, що забрав життя десятків мільйонів людей.
Ми повернули собі волю після тривалих років боротьби та протистояння. Тому нині ми й згадуємо той пам’ятний день – 8 травня 1945 рокуП’єр Екскоф’є
Спогади жахіть війни, наповнені емоціями
Брюссельський монумент могили Невідомого солдата, що є частиною так званої «Колони конгресу», цього дня відвідають лідери країни, політики та одягнуті у військові уніформи, все менш чисельні учасники боїв з нацистською Німеччиною. Ці моменти щоразу наповнені емоціями, адже кожен із ветеранів згадує рідних, близький і далеких друзів, що не повернулися з фронтів.
Жільбер Блан, 88-річний фронтовик навіть після семи десятків років, що минули після війни, добре пам’ятає страх, який доводилося пережити.
Це було щось жахливе. Я тут, живий, але багато не повернулося з війни. А скільки народу було поранено, понівечено чи постраждало в інший спосіб через війнуЖільбер Блан
Гортаючи фотоальбом, де на світлинах він ділиться воєнними спогадами зі школярами, Жільбер Блан каже, що радіє тому, що молодь бере участь у відзначеннях завершення Другої світової війни.
«Кладуть квіти, щоб не забути», – каже він. Потім замислюється, і додає: «Я дуже сподіваюся, що такого жаху більше не повториться».
