(Рубрика «Точка зору»)
Ця весна стала своєрідної європейською весною для України, адже нарешті після довготривалих протестів на Євромайданах була підписана Угода про асоціацію з Європейським союзом, згодом українці стали також на крок ближче до безвізового режиму з об’єднаною Європою. Проте, якщо придивитися уважніше, досягнуті домовленості виявляють відверте лицемірство з обох сторін. Мова йде про заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, яку так довго, і дуже правильно, вимагав ЄС, а українська сторона успішно проігнорувала.
Популізм та червоніння парламентарів
Трохи передісторії – ще 22 листопада 2010 року Україна отримала план дій з лібералізації візового режиму з ЄС, що передбачав прості кроки, які на сьогодні вже зробила Молдова і Грузія, а свого часу – Сербія та інші країни Балкан. Та не так сталося, як гадалося – реалізація плану дій затяглась на роки, а одним із каменів спотикання стало законодавство проти дискримінації лесбійок, геїв, бісексуалів та трансґендерних людей.
Попри те, що українській владі було добре відомо про вимоги до такого законодавства, у вересні 2012 року, без обговорень і консультацій з громадянським суспільством й експертами, уряд похапцем провів через парламент антидискримінаційний закон у стилі «мінімалізм», очевидно, аби не привертати уваги до «незрозумілої» для суспільства теми. Європейські експерти, в свою чергу, оцінюючи прогрес України у виконанні плану, в результаті не визнали всеохоплюючим антидискримінаційний закон, що не включав заборону дискримінації ЛГБТ.
Таким чином уряд сам поставив себе в дуже незручну ситуацію – тепер сексуальну орієнтацію довелось окремо і явно додавати до вже ухваленого закону, разом з цілою низкою інших змін.
Вже у лютому 2013 року до Верховної Ради було подано сумнозвісний законопроект № 2342. І хоча 95% цього законопроекту були зовсім не про сексуальну орієнтацію, а заборона дискримінації ЛГБТ згадувалась лише в рамках трудового кодексу, він отримав славу «геївського». Протидія дискримінації ЛГБТ стала «гарячою картоплиною», яку перекидали з рук у руки, шукаючи «порятунку» то в омбудсмана, то в Конституційного суду, то у Міністерства юстиції. Депутати, керівники парламентських фракцій та комітетів, червоніючи, не могли набратись сміливості та відмовитись від популістської позиції, заявивши про найнормальнішу річ – захист прав всіх без винятку громадян країни, на яку вони працюють. Завдяки мовчанню політиків громадську думку формували сили, які мали на меті перешкодити європейській інтеграції України.
Врешті, після зміни уряду законопроект № 2342 було відкликано з парламенту, а замість нього – знову без залучення громадськості та експертів – подано ще більш «мінімальний» пакет змін № 4581, який 15 квітня з третьої спроби і ухвалили в першому читанні.
Тож чому українська сторона так сміливо проігнорувала вимоги Європейського союзу? Начебто існує домовленість з Європою про те, що Україна зможе перейти до другої фази реалізації плану без положень про сексуальну орієнтацію. Якщо такий компроміс дійсно існує, це виявить як лицемірство зі стони Європи щодо політики партнерства, так і лицемірство української влади до власних громадян.
Європейська сторона наголошує, втім, що вимога щодо захисту від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтаціє та ґендерної ідентичності не знімається, й буде знову актуальною під час реалізації другої фази плану. Не виключено, що в кулуарах вже обговорюються різні варіанти вирішення цієї проблеми. Точніше, будь-які варіанти, крім власне внесення сексуальної орієнтації до законодавства. Треба сказати, що схожі дискусії, і навіть масові протести були і в Молдові, і в Балканських країнах, але це не завадило місцевим парламентам ухвалити необхідні закони.
Ні слова від кандидатів у гаранти
Тема протидії дискримінації є актуальною і в дискурсі передвиборчих перегонів кандидатів на посаду президента. Amnesty International провела попередній аналіз передвиборчих програм, виявивши тотальне ігнорування проблеми дискримінації, в тому числі й за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.
Лише троє кандидатів у своїх програмах торкнулись теми рівності, використавши такі слова, як розмаїття, толерантність, рівні можливості, протидія ксенофобії, расизму та антисемітизму. Жоден із 23 кандидатів не поставив у пріоритет тему боротьби з дискримінацією.
Саме майбутній президент України як гарант прав людини міг би взяти на себе відповідальність за гарантування реальної рівності для всіх українців, незалежно від того, до якої більшості чи меншини вони належать. Власний приклад поваги до розмаїття, одна зустріч із представниками дискримінованих груп, один публічний заклик до безумовної поваги до прав людини і прав меншин, зроблені президентом, могли б змінити більше, ніж десятки законодавчих актів.
Розраховуючи на те, що кандидати на найвищу посаду в країні пам’ятають один з головних закликів революції, що зробила ці вибори можливими, а саме «Права людини понад усе!», ми разом з низкою правозахисних організацій та ініціатив надіслали кожному з кандидатів листи, щоб спонукати їх задуматись над проблемами порушень прав людини в нашій країни, зокрема – над проблемою дискримінації.
Ми поставили кандидатам прямі запитання:
1. Чи є дискримінація актуальною проблемою для українського суспільства? Які групи в Україні, на Вашу думку, найчастіше зазнають дискримінації?
2. Яка Ваша позиція щодо заборони в Україні дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності?
3. Які основні кроки Ви вважаєте за потрібне зробити з метою протидії дискримінації та сприяння різноманіттю в Україні?
Ми очікуємо на відповіді кандидатів, щоб у середині травня опублікувати звіт про місце прав людини в президентських планах кандидатів.
Але хто б не став майбутнім українським президентом, та яким би не був склад майбутнього парламенту й уряду, політичні лідери з усіх гілок влади повинні будуть показати силу характеру та взяти на себе дійсно лідерську роль у просуванні ідеї універсальності прав людини. Влада має також нарешті сформулювати чітку позицію з питання захисту меншин та пояснити суспільству суть антидискримінаційного законодавства та необхідність захисту прав людини для всіх без винятку.
Зорян Кісь – координатор кампаній Amnesty International в Україні, активіст за права людини для ЛГБТ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
