Прага – Найчитаніша книжка найчитанішого українського поета – це безумовно «Кобзар» Тараса Шевченка. І нині, у 200-річний ювілей від народження Шевченка, його «Кобзар» залишається унікальним і невичерпним джерелом краси українського слова, народної філософії, української історії. Перегортаючи сьогодні сторінки «Кобзаря», ми не замислюємось, яким складним був шлях цієї книжки до читача, скільки ревізорів в імперській Росії її забороняла. Аж врешті у Празі вдалось видати перше не цензуроване видання «Кобзаря». І було це… 138 років тому.
У 1876 році доля звела докупи трьох відомих українців. Це подружжя Олександра та Софії Русових і Федір Вовк. Олександр Русов – киянин, відомий учений-етнограф і громадський діяч, Софія Русова була родом із Чернігівщини і присвятила своє життя педагогіці й жіночому руху. А полтавця Федора Вовка добре знали як відомого археолога і дослідника української народної творчості. У складних умовах Російської імперії, ризикуючи життям ці троє задумали видати «Кобзар» Тараса Шевченка – без цензури, що в тодішніх умовах заборони українського слова було нереальним.
Почали шукати видавця, обнадійливі вістки надійшли з чеської Праги. Було вирішено підготувати два видання – «Кобзар» без цензури, яким його прагнув бачити Шевченко, і друге видання (на всяк випадок) – для цензорів. За нелегку справу взявся Федір Вовк, це він переписав «Кобзаря» і повністю підготував книжку до друку.
Відвезти «Кобзаря» до Праги за дорученням «Київської громади» взялись Софія та Олександр Русови. Квітневими днями 1876 року вони прибули до цього міста. Хочеться думати, що їм тут було затишно, ласкаво світило весняне сонце і празький видавець обіцяв підтримку.
Видавцем виявився відомий у Празі друкар Едвар Ґреґр, про його історичну роль пізніше згадував український бібліограф Петро Зленко так: «Едвар Ґрегр співчував виданню творів найбільшого українського поета і щоби обійти підозріння російських урядів згодився означити своє ім’я як видавця книги».
Так наприкінці 1876 року у чеській Празі побачило світ перше нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». На думку чеської україністки, викладача Карлового університету в Празі Терези Хланьової, ця подія однаково важлива і для українців, і для чехів.
«Важливість події можемо розглядати з кута зору як українців, так і чехів, – каже вона. – З погляду України ця подія була важливою тому, що того самого року вийшов так званий «Емський» указ, який цілковито заборонив українську літературу. Тому празьке видання «Кобзаря» було підтримкою української літератури, про яку на «підросійських» землях України не було і мови. Крім цього до празького «Кобзаря» увійшли до того часу не публіковані поезії, ті, які не проходили за цензурою. Якщо ж на це поглянути очима чехів, то «Кобзар», без сумніву, сприяв зростанню інтересу чехів до Шевченка».
Так чеська Прага дала світові перше нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». А згодом з ініціативи Олександра Русова в тій самій празькій друкарні побачили світ поеми Шевченка «Княжна», «Варнак», «Неофіти», «Марія». Ці книжечки, а також унікальне празьке нецензуроване видання «Кобзаря» зберігаються у Слов’янській бібліотеці в Празі.
У 1876 році доля звела докупи трьох відомих українців. Це подружжя Олександра та Софії Русових і Федір Вовк. Олександр Русов – киянин, відомий учений-етнограф і громадський діяч, Софія Русова була родом із Чернігівщини і присвятила своє життя педагогіці й жіночому руху. А полтавця Федора Вовка добре знали як відомого археолога і дослідника української народної творчості. У складних умовах Російської імперії, ризикуючи життям ці троє задумали видати «Кобзар» Тараса Шевченка – без цензури, що в тодішніх умовах заборони українського слова було нереальним.
Почали шукати видавця, обнадійливі вістки надійшли з чеської Праги. Було вирішено підготувати два видання – «Кобзар» без цензури, яким його прагнув бачити Шевченко, і друге видання (на всяк випадок) – для цензорів. За нелегку справу взявся Федір Вовк, це він переписав «Кобзаря» і повністю підготував книжку до друку.
Відвезти «Кобзаря» до Праги за дорученням «Київської громади» взялись Софія та Олександр Русови. Квітневими днями 1876 року вони прибули до цього міста. Хочеться думати, що їм тут було затишно, ласкаво світило весняне сонце і празький видавець обіцяв підтримку.
Видавцем виявився відомий у Празі друкар Едвар Ґреґр, про його історичну роль пізніше згадував український бібліограф Петро Зленко так: «Едвар Ґрегр співчував виданню творів найбільшого українського поета і щоби обійти підозріння російських урядів згодився означити своє ім’я як видавця книги».
Так наприкінці 1876 року у чеській Празі побачило світ перше нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». На думку чеської україністки, викладача Карлового університету в Празі Терези Хланьової, ця подія однаково важлива і для українців, і для чехів.
«Важливість події можемо розглядати з кута зору як українців, так і чехів, – каже вона. – З погляду України ця подія була важливою тому, що того самого року вийшов так званий «Емський» указ, який цілковито заборонив українську літературу. Тому празьке видання «Кобзаря» було підтримкою української літератури, про яку на «підросійських» землях України не було і мови. Крім цього до празького «Кобзаря» увійшли до того часу не публіковані поезії, ті, які не проходили за цензурою. Якщо ж на це поглянути очима чехів, то «Кобзар», без сумніву, сприяв зростанню інтересу чехів до Шевченка».
Так чеська Прага дала світові перше нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». А згодом з ініціативи Олександра Русова в тій самій празькій друкарні побачили світ поеми Шевченка «Княжна», «Варнак», «Неофіти», «Марія». Ці книжечки, а також унікальне празьке нецензуроване видання «Кобзаря» зберігаються у Слов’янській бібліотеці в Празі.
