Белград – Колишня Югославія розвалювалася не за круглим столом, а воєнним шляхом: Белград застосовував силу для збереження єдиної, до того централізованої держави. Європа тоді із запізненням реагувала на агресивну великосербську політику. Як минуле впливає на нинішнє ставлення нових держав до атаки Росії на Україну?
У колишніх югославських республіках по-різному бачать і пояснюють все, що відбувається в Україні з кінця листопада, зокрема й останні події. Словенія й Хорватія як члени Євросоюзу повністю підтримують позицію Брюсселя. Вони не мали сумніву щодо демократичного характеру Євромайдану, так само на боці Києва вони й під час останніх подій у Криму. Свого часу ці країни були жертвами агресії Белграда й дуже добре розуміють, що немає суттєвої розбіжності між діями колишнього президента Сербії Слободана Мілошевича й нинішнього російського лідера Володимира Путіна.
Щодо інших, то белградська газета «Данас» зазначає, що жодної маніфестації на підтримку українського Майдану не було лише в чотирьох країнах Європи: Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині та Албанії.
Цього тижня уряд Чорногорії вперше визначився щодо кризи в Україні й виступив за збереження її суверенітету й територіальної цілісності. Чорногорія ще з часів Петра Першого вважає себе союзницею Росії, а за останні 20 років стала неабияк привабливою для російських бізнесменів і туристів. Однак влада Чорногорії – кандидата на вступ до Євросоюзу – дотримується політики, яка пустила б її далі, ніж просто на поріг цієї спільноти.
Колишній генерал югославської армії, чорногорець Блаґоє Ґраховац зазначає: «Процес демократизації посувається на схід. Він нестримний. Це сталося в Україні, це станеться і в Росії. Все те, що Росія наразі вважає своїм тріумфом, згодом буде їй дорого коштувати. Прогнозую, що в Росії також спалахнуть протести, через соціальні і демократичні причини».
У Боснії й Герцеговині вже кілька тижнів тривають протести проти бездіяльності уряду під час економічної кризи. Оскільки країна поділена на національній основі, тут немає єдиної державної політики, тому й не було єдиної офіційної позиції щодо кризи в Україні. Водночас лідер боснійських сербів Мілорад Додик беззастережно підтримав російську військову акцію в Криму.
Позиція Сербії неоднозначна
Ще складніша ситуація в Сербії, де на 16 березня призначені позачергові парламентські вибори. Політичні діячі одним оком дивляться на Брюссель, другим – на Москву, а на думці мають, насамперед, сербських виборців.
Президент Томислав Ніколич стояв поруч із Путіним на відкритті Олімпіади в Сочі, прем`єр міністр Івіца Дачич був на закритті ігор. З одного боку, маємо процес євроінтеграції, з іншого – «Газпром», «Ощадбанк» і Нафтопереробну компанію Сербії, які в російських руках. З одного боку – ліберальна проєвропейська Сербія, з другого – промосковські кола, речниками яких є Сербська православна церква, кінорежисер Емір Кустуріца та ультраправі партії й рухи, які перед посольством Росії в Белграді влаштували мітинг на підтримку Путіна і його антиукраїнської політики. Щоправда, зібралося там лише 150 осіб. Центральні ЗМІ проігнорували їхнє зібрання.
Державне телебачення Сербії намагається подавати зважену інформацію. Газети зосереджуються на повідомленнях міжнародних агенцій і позиціях місцевих експертів й публіцистів, серед яких трапляються і русофіли.
Але найбільше запам`ятався виступ журналіста Бориса Варґи, випускника Львівського державного університету, який в ефірі Першого каналу держтелебачення Сербії яскраво й аргументовано переміг пропагандистів Путіна. Не менш переконливими на каналі Б92 були дві киянки, які свого часу вийшли заміж за сербів. Піднімаючи прапори України, Анна й Аліна в місті Краґуєвац, що в центральній Сербії, сербською мовою сказали, що Путін хоче повернути Україну до біди Радянського Союзу.
Бульварна преса переважно проросійська. Вона на Майдані бачила лише озброєних бандерівців, русофобів, антисемитів. У газеті «Курір» керівник «Об`єднання сербської діаспори Євразії» Драґан Станоєвич, стверджував, що в Києві стріляють у всіх, хто заговорить російською мовою. Ця ж газета у середу повідомила, що перша група сербських добровольців прибула до Севастополя захищати, як вона стверджувала, «російський Крим». Підрозділ очолює такий собі Мілутін Малішич.
У колишніх югославських республіках по-різному бачать і пояснюють все, що відбувається в Україні з кінця листопада, зокрема й останні події. Словенія й Хорватія як члени Євросоюзу повністю підтримують позицію Брюсселя. Вони не мали сумніву щодо демократичного характеру Євромайдану, так само на боці Києва вони й під час останніх подій у Криму. Свого часу ці країни були жертвами агресії Белграда й дуже добре розуміють, що немає суттєвої розбіжності між діями колишнього президента Сербії Слободана Мілошевича й нинішнього російського лідера Володимира Путіна.
Щодо інших, то белградська газета «Данас» зазначає, що жодної маніфестації на підтримку українського Майдану не було лише в чотирьох країнах Європи: Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині та Албанії.
Цього тижня уряд Чорногорії вперше визначився щодо кризи в Україні й виступив за збереження її суверенітету й територіальної цілісності. Чорногорія ще з часів Петра Першого вважає себе союзницею Росії, а за останні 20 років стала неабияк привабливою для російських бізнесменів і туристів. Однак влада Чорногорії – кандидата на вступ до Євросоюзу – дотримується політики, яка пустила б її далі, ніж просто на поріг цієї спільноти.
Колишній генерал югославської армії, чорногорець Блаґоє Ґраховац зазначає: «Процес демократизації посувається на схід. Він нестримний. Це сталося в Україні, це станеться і в Росії. Все те, що Росія наразі вважає своїм тріумфом, згодом буде їй дорого коштувати. Прогнозую, що в Росії також спалахнуть протести, через соціальні і демократичні причини».
Все те, що Росія наразі вважає своїм тріумфом, згодом буде їй дорого коштуватиБлаґоє Ґраховац
Позиція Сербії неоднозначна
Ще складніша ситуація в Сербії, де на 16 березня призначені позачергові парламентські вибори. Політичні діячі одним оком дивляться на Брюссель, другим – на Москву, а на думці мають, насамперед, сербських виборців.
Президент Томислав Ніколич стояв поруч із Путіним на відкритті Олімпіади в Сочі, прем`єр міністр Івіца Дачич був на закритті ігор. З одного боку, маємо процес євроінтеграції, з іншого – «Газпром», «Ощадбанк» і Нафтопереробну компанію Сербії, які в російських руках. З одного боку – ліберальна проєвропейська Сербія, з другого – промосковські кола, речниками яких є Сербська православна церква, кінорежисер Емір Кустуріца та ультраправі партії й рухи, які перед посольством Росії в Белграді влаштували мітинг на підтримку Путіна і його антиукраїнської політики. Щоправда, зібралося там лише 150 осіб. Центральні ЗМІ проігнорували їхнє зібрання.
З одного боку процес євроінтеграції, з іншого – «Газпром», «Ощадбанк» і Нафтопереробна компанія Сербії, які в російських руках
Але найбільше запам`ятався виступ журналіста Бориса Варґи, випускника Львівського державного університету, який в ефірі Першого каналу держтелебачення Сербії яскраво й аргументовано переміг пропагандистів Путіна. Не менш переконливими на каналі Б92 були дві киянки, які свого часу вийшли заміж за сербів. Піднімаючи прапори України, Анна й Аліна в місті Краґуєвац, що в центральній Сербії, сербською мовою сказали, що Путін хоче повернути Україну до біди Радянського Союзу.
Бульварна преса переважно проросійська. Вона на Майдані бачила лише озброєних бандерівців, русофобів, антисемитів. У газеті «Курір» керівник «Об`єднання сербської діаспори Євразії» Драґан Станоєвич, стверджував, що в Києві стріляють у всіх, хто заговорить російською мовою. Ця ж газета у середу повідомила, що перша група сербських добровольців прибула до Севастополя захищати, як вона стверджувала, «російський Крим». Підрозділ очолює такий собі Мілутін Малішич.
