Повністю довіряти одному ресурсу можуть лише хворі люди − блогер

Київ − Будь-який інформаційний «вкид», якими зараз переповнений український медіапростір, можна відслідкувати. Про те, як це зробити, а також чому в інформаційному просторі так багато неперевіреної інформації та як з цим боротись, розповів в ефірі передачі «Молодь плюс» київський блогер і стрімер Крус.

− Не знаю, чи є такі повністю хворі люди, які могли б довіряти повністю якомусь тому чи іншому ресурсу. Для мене оптимальне отримання інформації – це з різних джерел, плюс із отриманням бекграунду про те, хто власник. Якщо це накладається, то є варіант мати якусь загальну картинку. Але все одно важко.

– А які, на твою думку, останні найгучніші інформаційні лажі? Фотки з Сочі, російський школяр-убивця..?

− Такі періоди, коли весь медіа-простір обговорює якусь тему, або якісь емоційні події, вони найкраще підходять для якихось «вкидів». Якщо говорити про Олімпіаду, то будь який казус із формату «провальная стройка» заходить. Все це можна закинути в цьому емоційному угарі, який зараз в інтернеті. Можна будь-що «закинути» і сказати, що це було в Сочі. І, скоріше за все, люди повірять. Точно так само було, коли був максимально актуальний Майдан. Можна було все закидати. Із 10 фактів 3 були неправдиві.

Чого тільки не було на Майдані: і вбивства, і побої, і так далі. І, як би це цинічно не звучало, але, щоб знову привернути увагу до Євромайдану, треба щоб градус щоразу підвищувався. А новини формату «когось побили» люди вже, на жаль, сприймають як «ок, ну побили...». Адже, коли побили Тетяну Чорновол, всі казали «Яке жахіття!». А коли ми чуємо, що побили Булатова, то вже обговорюють, чи це правда чи підстава, більше виявляється скептиків і конспірологів. І вже не такий градус, як був спочатку.


Ми вже перенасичені інформацією, і багато навіть моїх знайомих роблять собі таку інформаційну терапію. Вони кілька днів не заходять у Facebook.

− А навіщо зараз ці інформаційні «вкиди», від яких уже всі стомилися?

− Ну, наприклад, якби я був стороною влади і робив ці вкиди один за одним, то глобально вони б виконували таку ціль, як дискредитація повідомлень про Майдан. У результаті люди б про будь-що казали: «та ладно, це фейк».

Перенасичення неправдивими новинами робить так, що будь-яка інформація сприймається не як щось чисте, а вже скептично. І люди кажуть: це, мабуть, щось чергове придумали. Тож я б засмічував інфорпростір неправдивими повідомленнями.

Якщо зі сторони опозиції робити це з якоюсь періодичністю, то призначення було б таке: підвищувати градус, не забувати Майдан. Адже, окрім того, що це все круто і класно, з чим я погоджуюся, є ж ще якісь технологічні речі, які треба реалізовувати. З медійної сторони підтримання емоційного накалу дуже важливе.

– Часто натрапляєш на фахових інформаційних провокаторів?

− У соцмережах я доволі таки часто натрапляю. Скажу навіть, що я й сам для якоїсь особистої зацікавленості пробую щось таке робити, але що не наносить якоїсь там шкоди. Просто для фану.

Частіше за все інформаційними провокаціями займаються люди, що працюють в піар-агенціях, що супроводжують ті чи інші органи влади або опозицію.

Якщо ти знаєш, хто де працює, то можеш бачити більшість інформаційних скандалів у процесі зародження. Частіше за все, якщо хтось розганяє якусь інформацію неправдиву, то він може зробити її репост на свій особистий акаунт чи на близькі до себе ресурси. І фактично можна будь-який інфовкид відслідкувати.

Але ти це бачиш, коли сидиш 24 години на добу в онлайні. А звичайні люди, які заходять ввечері на півгодини почитати сайт ukr.net чи стрічку новин, вони свято довіряють цій інформації.

Раніше вважалося, що неможна довіряти телевізору, бо там зомбують, а от в інтернеті все правда. Але зараз і в інтернеті йде зомбування, бо і це середовище багато спеціалістів освоїли.

– Звідки стільки дези в інформаційному середовищі? Може, окрім вкидів, винен непрофесіоналізм?

− Коли є якась актуальна подія і кожен хоче бути першим у висвітленні цієї події, бажання бути першим змушує їх переступати через те, що треба цю інформацію перевірити. І часто буває так, що просто одразу довіряючи якомусь джерелу або Петі-Васі, публікують. Проходить година, і виявляється, що вона неправдива.

Навіть якщо ти напишеш спростування, ці люди, які саме повідомлення прочитали і ретранслювали своїм знайомим, вже воно не так зайде, а емоційний накид знаходить читача. Але проблема не лише в самих ресурсах, проблема в людях. Якщо люди готові споживати таку інформацію.

Чим більше буде людей, які критично будуть осмислювати ту чи іншу інформацію, тим сильніше буде змінюватися подача.

– У чому секрет твоєї інформаційної гігієни? Як перевіряти інформацію?

− Для мене це все дуже просто, мені здається, що це можна розуміти на такому чисто інтуїтивному рівні. Або ще проблема в тому, що в багатьох нема комп’ютерної грамотності. Для мене важливе джерело будь-якої інформації.

Якщо хтось розміщає в себе інформацію з сайту «ВєстіПєтровка крапка орг крапка ще щось» і там написано, що 25 людей зістрибнуло сьогодні з мосту, я навіть не відкриваю це.

Якщо я бачу інформацію і там як джерело вказаний якийсь акаунт у соцмережах, я подивлюся історію користування. Коли він був зареєстрований, чи є в нього якісь друзі, на які ресурси він підписаний. Якщо в нього 10 друзів, то, скоріше за все, цей акаунт був створений спеціально під цей інформаційний вкид. Або якщо там нема ніякої аватакри, а просто якийсь собака.

− Але зараз помиляються і досить авторитетні в соцмережах люди…

– От вони часто і посилаються на таку дезу з сайту «Петровка». Якщо ти візьмеш зареєструєш бота на ФБ, десь місяць його поведеш, а потім з нього напишеш якомусь авторитетному користувачу якусь інформацію. Це такий своєрідний соціальний хакінг, який ти точно знаєш, що він проковтне …

Наприклад, напиши: ось у цьому місці необхідно, щоб туди кинулися люди. Це авторитетне джерело − частково по своїй наївності, частково по своїй доброті − не буде перевіряти це. Йому ж десятки таких повідомлень приходить. Він просто його запостить. Потім же не будуть посилатися на те, що цей пост написав Вася Пупкін, будуть посилатися на авторитетне джерело.

Наприклад, як народний депутат Ар’єв може писати по те, що в Сочі туалет, вмурований в стінку, несправний? Але ж він по своїй такій тупизні це написав. І після цього сотні людей це залайкали і тисячі репостнули. А вони не можуть задатися питанням, що депутат може їх дурити.

− Або помилятися. Але ти прославився тим, що на початку Майдану був чи не єдиною людиною, яка показувала тисячам, що відбувається в Києві, був стрімером вже у перший день Євромайдану. Але чи вважаєш ти себе журналістом?

− Радіо Свобода теж майже зразу почали. Але я себе журналістом точно не вважаю, боюся будь-яких серйозних ярликів − як журналіст чи громадський активіст. Мені краще бути просто «жителем столиці» чи ще незрозуміло ким, але без ярликів.

− ОК, а громадянська журналістика? Може вона витіснити традиційну?

− Ну, витіснити навряд. Але зайняти серйозну нішу − так. І це буде. В силу того, що кожній людині доступні зараз ті технології, що раніше були доступні лише журналістам. Все це зараз заміняє звичайний телефон у твоїй кишені. І громадянські журналісти чи журналісти мимоволі стають реально джерелом отримання інформації. Коли трапляється якась пожежа, першими там бувають звичайні люди, які потім викладають це в інтернет.

– Кому можна довіряти? Список «достовірних джерел» від Круса.

− Я не можу назвати перелік достовірних джерел, через те що кожного разу те чи інше джерело може помилятися.