(Рубрика «Точка зору»)
Євромайдан вимагає Конституції-2004. А тоді усі його діячі були проти. Крім Юрія Луценка, який був від Олександра Мороза.
«За» Конституційну реформу були Партія регіонів, КПУ, СПУ, СДПУ (о).
«Наша Україна» пручалась до останнього. А наостанок вирішила голосувати вільно і більшість голоснула «за». Позаяк Мороз пригрозив, що інакше поверне проти Ющенка.
Перевіряти, чи була у Мороза «золота акція», ми не ризикнули, бо розрив між кандидатами був незначний, а при поразці наших людей, не захищених мандатами, просто розтерли б.
БЮТ залишився проти, позапарламентська опозиція, зокрема націоналісти, також. «Свобода» проти й досі.
На виборах-2012 жодна успішна партія не обіцяла Конституції-2004. Було б за чим жалкувати! Її дія: вересень 2005–вересень 2010 року – то час утрачених можливостей.
Цинічна символіка: і кучмівська, і ющенківська Верховна Рада закінчила неокучмівською більшістю зі всепогодним спікером Володимиром Литвином.
Конституційна реформа і законність
У виборчій програмі-2012 лише «Батьківщина» згадала незаконне скасування Конституції-2004 Конституційним судом. Але запропонувала скасувати сам високий Суд, а не його низьке рішення.
Так, у 2004-му Конституційна реформа проведена у неконституційний спосіб. У цій частині рішення Конституційного суду № 20-рп/2010 від 30.09.2010 вірне.
Невірно, що КС взагалі узяв цю справу до розгляду. Він може розглядати лише чинні закони, а Закон № 2222-IV від 08.12.2004 «Про внесення змін до Конституції України» на тоді вже втратив чинність.
Закон про зміни завжди тимчасовий, доки усі зміни наберуть чинності. Більшість змін стали чинними з 1 вересня 2005-го, решта – з 12 травня 2006 року.
Отож КСУ скасував уже нечинне. З тим же успіхом він міг скасувати «Руську правду» Ярослава Мудрого.
Чи можна переглянути рішення КСУ? На жаль, ніколи і ніяк, його рішення є «остаточними і не можуть бути оскаржені» (ст. 15 Конституції). А пропонований опозицією Конституційний Акт – третє беззаконня з одного приводу.
До слова, подібне започаткував Конституційний договір 1995 року, продавлений президентом Кучмою, аби придавити парламент. До того часу навіть вихід України зі складу СРСР був конституційно бездоганним.
Втім, з переходом до тексту Конституції-2004 жодних правових проблем: процедура детально розписана у 13-му нещасливому розділі Конституції. Повернення можливе вже у вересні.
Та може справа така нагальна, що Бог із нею, із законністю? Зважимо:
1. Невже чинна Конституція спричинила повстання?
2. Невже повернення до Конституції-2004 його припинить?
3. Що світить з нею у майбутньому?
Чинна Конституція і причини повстання
У математиці існує поняття «мимобіжні прямі» – це прямі, розташовані у просторі так, що не перетинаються. Так само як і Конституція з повстанням. Коли ні, то яке положення Конституції його спричинило?
Якби усі дійові особи точно виконували конституційні приписи і зайшли у глухий кут, діватися нікуди – винувата Конституція, давай її кромсати.
Та все із точністю до навпаки: не точне дотримання Конституції збурило ситуацію, а нехтування нею. Якщо діяти за принципом «законів не читати, дубинок не жаліти», яка різниця що в законі писано?
Якщо Конституція не причина повстання, то може його мета? Може заради її зміни люди вийшли?
Також ні. Не заради Конституції, а заради асоціації з ЄС.
Конституційна тематика виникла пізніше. Але як! У грудневому Програмному маніфесті Майдану йдеться про «ухвалення нової Конституції України», а не про повернення до Конституції-2004!
Конституція-2004 і кінець повстання
Наша мова така гнучка, що будь-які два слова можна поєднати в одному реченні. Зокрема такі далекі як «Конституція» і сучасне «повстання».
Як ми щойно бачили, ні причиною, ні метою повстання Конституція аж ніяк не є.
Можливо, це спочатку вона метою не була, а потім стала? Будьмо логічними, тоді у разі відновлення Конституції-2004 повстання припиниться, барикади розберуть, повстанці роз’їдуться. Хтось так думає?
Так, Конституція не пальне для повстання. Але й не вогнегасник. Вона взагалі ні при чому.
Хтось розраховує, що повернення Конституції-2004 дасть дострокові вибори? Жодним чином.
У 2004-му їх не було, і у проекті Конституційного акту їх немає. Якщо вони й відбудуться (швидше ні), то лише через перевагу повстанців над владою. Байдуже яка Конституція діятиме.
Конституційна реформа і перспективи
Через тиждень спливає час ультиматуму про заручників. З цим пов’язані трагедійні ризики. Навмисно чи ні, але нав’язана конституційна дискусія лише відволікає увагу від цієї загрози.
Якщо на високому політичному рівні конституційна дискусія невчасна, то на експертному вона ніколи не зайва. Політика шукає оптимальне рішення, теорія – ідеальне.
Повернення до Конституції-2004 для сьогодення байдуже, та може це запобіжник на майбутнє? Від президентської диктатури, його домінування над парламентом?
У 2007-му третій президент розігнав парламент силоміць. При Конституції-2004.
Якщо президент діяв відповідно до неї, мусимо визнати: вона парламент сплюндрувала і спаплюжила, перетворила у ніщо. Якщо ж президент лютував всупереч Конституції, то де б він мав бути зараз? Мовчок.
Тож і про збалансування владних повноважень та підвищення ролі парламенту за Конституції-2004 краще помовчати. Як і про її повернення.
Звісно, серед її норм є й варті уваги. Однак повернемось до цієї академічної дискусії іншим, більш сприятливим часом.
Відтак, жодних об’єктивних підстав для повернення Конституції-2004 немає. Але ж вожді опозиції люди раціональні, для нічого вони щось робити не стануть.
Вибори проводити навчились, а що робити між ними – не дуже. Позитивних вимог бракує, а повстання лише «проти» – це бунт. От і дістали на здогад буряків зі скрині Медведчука-Мороза занафталінену конституційну реформу.
Між тим, вигадувати нічого не треба: вихід із глухого кута там же, де і вхід. Угода про асоціацію Україна з ЄС – це і підстава Євромадану, і вихід із ситуації, і осяжна перспектива.
Її безумовного і негайного підписання й треба вимагати від обох сторін, кожна з яких до цього наразі не готова.
Українському уряду без Азарова час переглянути своє тупе і тупикове рішення від 21 листопада, і європейським партнерам час оцінити наслідки і відмовитись від упертого пов’язання угоди зі сторонніми питаннями.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
