Київ – Масштабні протести, що нині тривають в Україні, уже стали об’єктом уваги кінематографістів, культурологів та театральних режисерів і драматургів. Зокрема, проект «Вавилон 13» знімає короткі стрічки про життя Євромайдану, а київська театральна спільнота працює над документальною виставою про події останніх трьох тижнів. Тим часом фахівці із львівського Центру міської історії Східно-Центральної Європи почали збирати свідчення учасників протесту, а також фото та відео. Вони стверджують: це потрібно для тих, хто за 10-20 років писатиме об’єктивну історію сучасності.
Відео, у якому дівчина грає на фортепіано у київській мерії, де облаштувалися мітингувальники, за кілька днів набрало рекордну кількість поширень у Facebook. Це – одна із коротких замальовок, які робить про Євромайдан спільнота «Вавилон 13». Проект утворився стихійно, розповідає один із його засновників режисер Володимир Тихий. Наступного дня після того, як розігнали Майдан, кілька київських кінематографістів просто узяли камери і пішли знімати. За кілька днів вони вже працювали як повноцінний продакшн. Зараз «Вавилон 13» знімають близько 50 людей. Тому й відео не титрують, адже ця робота – колективна, пояснює Володимир Тихий.
Назва проекту – символічна. «У нас досі існує потужний розбрат і нерозуміння поміж людьми. Вони говорять різними мовами, сповідують різні погляди. Але подія, що зараз відбувається у нашому суспільстві, перекидає його на вищий щабель. І таким чином ми долаємо цей Вавилон», – каже режисер.
Кінематографісти кажуть: зніматимуть, поки це буде актуально. У перспективі планують створити збірку короткометражних фільмів, ймовірно, з’явиться повний метр. Для підтримки проекту «Вавилон 13» розпочав кампанію зі збору коштів.
«Ці маленькі фільми – не про тих осіб, що є значимими з точки зору преси чи політики, а про звичайних людей на вулицях Києва. Мені здається, що навіть одна історія з людьми, що стояли у Василькові і стримували ті автобуси, що їхали на Київ – без імен та причетності до партій – це вже надзвичайно драматично і зворушливо», – розповідає Володимир Тихий.
Його у Євромайдані найбільше вражає те, що протестувальники не вистарчають оптимізму: «Як не дивно, вони перестали вірити в цих уявних божків від політики, почали відповідально ставитися до своїх дій і боротися за себе».
Московський «Театр.DOC» запропонував написати п’єсу про Євромайдан
Володимир – студент Київського театрального університету. Він був одним із учасників студентського страйку, який «зачистив» «Беркут» в ніч на 30 листопада. Хлопцю вдалося втекти. Лише вранці, коли почав дивитись новини, зрозумів, як йому пощастило.
«Ближче до пам’ятника засновникам Києва стояли дівчата, – пригадує Володимир. – Вони почали кричати: «Спокійно!». Я тоді навіть не розумів, кому вони кричать: «Беркуту» чи нам. Богдан постійно тягнув мене далі, а я не думав, що вони почнуть нас переслідувати. Поряд з нами людині стало зле. Потім назустріч вибіг чоловік із скривавленим вухом. Ми перебігли через дорогу, але «Беркут» продовжував наступати. Вже біля Малої Житомирської ми побачили, що він зупиняється», – розповідає Володимир.
Ці свідчення можуть стати частиною майбутньої документальної вистави про Євромайдан. Одразу після розгону мітингу Михайло Угаров, художній керівник московського «Театру.DOC», у Facebook закликав українських режисерів та драматургів збирати матеріал для п’єси.
«Це важливо зробити у перші дні, потім усе обросте міфологією із газет, люди свої слова замінять чужими», – написав Угаров. Окрім цього, він зголосився поставити готову п’єсу на сцені «Театру.DOC».
Театральна спільнота провела вже кілька зустрічей, на яких учасники проекту проговорювали свої власні враження та спогади про події останніх тижнів. Долучитися до їхніх зустрічей може кожен, хто готовий розповісти про свій досвід участі у Євромайдані.
Історики збирають свідчення очевидців та формують медіа-архів
Тим часом львівський Центр міської історії Східно-Центральної Європи розпочав одразу два проекти, присвячені документації протесту. Фахівці проводять інтерв’ю з очевидцями, а також закликають людей надсилати фото та відео з Євромайданів із зазначенням авторства та деталей зйомки. Богдан Шумилович, один із керівників проекту пояснює: медіаісторія – нова галузь, і за 10-20 років саме медіаархіви стануть основним джерелом для істориків. Але для цього матеріали потрібно упорядковувати.
Богдан Шумилович каже, що у сучасному світі медіа не просто відтворюють нашу реальність, але й формують її.
«Соціальні медіа стали частиною протесту, – зазначає експерт. – Події кінця 2013-го року від 2004-го якісно відрізняє те, що самоорганізація відбувається саме завдяки ним. І водночас дуже багато речей відбуваються поза межами політичного чи ідеологічного поля. Тому ця революція медійна, як і всі, що спалахували в цей рік у різних частинах світу».
Відео, у якому дівчина грає на фортепіано у київській мерії, де облаштувалися мітингувальники, за кілька днів набрало рекордну кількість поширень у Facebook. Це – одна із коротких замальовок, які робить про Євромайдан спільнота «Вавилон 13». Проект утворився стихійно, розповідає один із його засновників режисер Володимир Тихий. Наступного дня після того, як розігнали Майдан, кілька київських кінематографістів просто узяли камери і пішли знімати. За кілька днів вони вже працювали як повноцінний продакшн. Зараз «Вавилон 13» знімають близько 50 людей. Тому й відео не титрують, адже ця робота – колективна, пояснює Володимир Тихий.
Назва проекту – символічна. «У нас досі існує потужний розбрат і нерозуміння поміж людьми. Вони говорять різними мовами, сповідують різні погляди. Але подія, що зараз відбувається у нашому суспільстві, перекидає його на вищий щабель. І таким чином ми долаємо цей Вавилон», – каже режисер.
Кінематографісти кажуть: зніматимуть, поки це буде актуально. У перспективі планують створити збірку короткометражних фільмів, ймовірно, з’явиться повний метр. Для підтримки проекту «Вавилон 13» розпочав кампанію зі збору коштів.
«Ці маленькі фільми – не про тих осіб, що є значимими з точки зору преси чи політики, а про звичайних людей на вулицях Києва. Мені здається, що навіть одна історія з людьми, що стояли у Василькові і стримували ті автобуси, що їхали на Київ – без імен та причетності до партій – це вже надзвичайно драматично і зворушливо», – розповідає Володимир Тихий.
Його у Євромайдані найбільше вражає те, що протестувальники не вистарчають оптимізму: «Як не дивно, вони перестали вірити в цих уявних божків від політики, почали відповідально ставитися до своїх дій і боротися за себе».
Московський «Театр.DOC» запропонував написати п’єсу про Євромайдан
Володимир – студент Київського театрального університету. Він був одним із учасників студентського страйку, який «зачистив» «Беркут» в ніч на 30 листопада. Хлопцю вдалося втекти. Лише вранці, коли почав дивитись новини, зрозумів, як йому пощастило.
«Ближче до пам’ятника засновникам Києва стояли дівчата, – пригадує Володимир. – Вони почали кричати: «Спокійно!». Я тоді навіть не розумів, кому вони кричать: «Беркуту» чи нам. Богдан постійно тягнув мене далі, а я не думав, що вони почнуть нас переслідувати. Поряд з нами людині стало зле. Потім назустріч вибіг чоловік із скривавленим вухом. Ми перебігли через дорогу, але «Беркут» продовжував наступати. Вже біля Малої Житомирської ми побачили, що він зупиняється», – розповідає Володимир.
Ці свідчення можуть стати частиною майбутньої документальної вистави про Євромайдан. Одразу після розгону мітингу Михайло Угаров, художній керівник московського «Театру.DOC», у Facebook закликав українських режисерів та драматургів збирати матеріал для п’єси.
«Це важливо зробити у перші дні, потім усе обросте міфологією із газет, люди свої слова замінять чужими», – написав Угаров. Окрім цього, він зголосився поставити готову п’єсу на сцені «Театру.DOC».
Театральна спільнота провела вже кілька зустрічей, на яких учасники проекту проговорювали свої власні враження та спогади про події останніх тижнів. Долучитися до їхніх зустрічей може кожен, хто готовий розповісти про свій досвід участі у Євромайдані.
Історики збирають свідчення очевидців та формують медіа-архів
Тим часом львівський Центр міської історії Східно-Центральної Європи розпочав одразу два проекти, присвячені документації протесту. Фахівці проводять інтерв’ю з очевидцями, а також закликають людей надсилати фото та відео з Євромайданів із зазначенням авторства та деталей зйомки. Богдан Шумилович, один із керівників проекту пояснює: медіаісторія – нова галузь, і за 10-20 років саме медіаархіви стануть основним джерелом для істориків. Але для цього матеріали потрібно упорядковувати.
Богдан Шумилович каже, що у сучасному світі медіа не просто відтворюють нашу реальність, але й формують її.
«Соціальні медіа стали частиною протесту, – зазначає експерт. – Події кінця 2013-го року від 2004-го якісно відрізняє те, що самоорганізація відбувається саме завдяки ним. І водночас дуже багато речей відбуваються поза межами політичного чи ідеологічного поля. Тому ця революція медійна, як і всі, що спалахували в цей рік у різних частинах світу».
