Тема угоди України з ЄС про асоціацію та зону вільної торгівлі і далі дає матеріали для все нових репортажів, коментарів та аналізів. Часописи намагаються зрозуміти, чому так довго тягне з рішенням, а головне з діями, президент Янукович, і чого насправді він хоче?
Американська Wall Street Journal свій репортаж із Брюсселя починає із заголовка «Угода ЄС з Україною – під загрозою». У репортажі читаємо, що президент Янукович натякнув європейським посадовцям, що він готовий взагалі відмовитися від підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Окрім проблеми з Юлією Тимошенко, яка залишається за ґратами, Wall Street Journal вказує також на те, що «українські посадовці домагаються щедрого фінансового пакету, який мав би супроводжувати угоду. Але не зрозуміло, скільки саме готовий надати Євросоюз, який побоюється обіцяти Україні фінансові гарантії порятунку».
Financial Times цитує британського економіста-аналітика Тіма Аша з банку Standard, який зазначив: «Ми є свідками гри з блефуванням і контрблефуванням, яку веде режим Януковича».
Але київський кореспондент Роман Олеарчик також пише, що у приватних розмовах західні представники застерігають, що ЄС не може надати серйозної фінансової допомоги Україні, натомість це може зробити МВФ, якщо Київ погодиться на реформи. Тому Януковичу радять бути обережним, щоб не програти, надто блефуючи на переговорах із ЄС.
Кілька часописів і зокрема Financial Times наголошують, що допомога ЄС у досягненні угоди про можливе реверсне постачання газу зі Словаччини в Україну є одним зі способів європейської підтримки Києва на випадок енергетичного протистояння з Москвою.
«Українські посадовці сказали, що імпорт газу з ЄС, очевидно, вигідний за ціною. Але також важлива демонстрація того, що українська газотранспортна система може діяти у двох напрямках. Київ сподівається, що це зміцнить українські позиції на переговорах про ціну газу з «Газпромом», – читаємо у Financial Times.
Британська журналістка Мері Деєвскі у статті-коментарі, опублікованій в газеті Guardian, стурбована тим, що приготування до можливого підписання Україною угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС супроводжуються спалахом протистояння між Брюсселем та Москвою, в якому тиску зазнає і Київ.
«Хіба саме у такий спосіб Схід і Захід повинні вести справи, коли від часу розвалу Радянського Союзу вже минуло покоління?» – запитує авторка і веде далі, – «Хіба розумно було так пов’язати національну гідність Литви з тим, що вирішить ЄС, і чи мусила Росія так швидко хапатися за зброю у торговельній війні? Хіба справді немає альтернативи крайнощам, максималізму і гнівним словам?» – бідкається Мері Деєвскі, яка пропонує політикам шукати компроміси і не встановлювати штучних крайніх термінів.
Завершується стаття в Guardian таким висновком: «Приготування до саміту у Вільнюсі стали такими обтяженими, що нездатність ЄС домогтися угоди з Україною ризикує стати нагодою для Москви заявляти про свою перемогу, як це робилося у часи Холодної війни. Таку короткотермінову поразку Євросоюз буде змушений витримати, щоб потім спробувати знову, але, можливо, вже з менш ексклюзивною угодою, для якої потрібно набагато більше часу і менше застарілої ідеології».
На противагу Мері Деєвскій із Guardian польський соціолог Славомір Сіраковскі пише в International New-York Times, що «Європі потрібна Україна» і доходить навіть до застереження: «Будь-який прояв невпевненості з боку ЄС може також спокусити Росію до ще більшого тиску на Україну. Використовуючи свої орендовані військові бази в Криму та етнічних росіян в Україні, Москва може вдатися до політики примусу. Подібним чином Захід у минулому підвів Грузію. На саміті НАТО 2008 року західні лідери не могли дійти згоди, чи відкривати шлях до вступу в НАТО Грузії та Україні. Після того внаслідок провокації у Південній Осетії спалахнула війна. Невдовзі Грузія почала дистанціювати себе від Північноатлантичного альянсу, а Україна нещодавно повністю відмовилася від своїх давніх планів вступити в НАТО. ЄС не повинен повторити ту помилку».
Американська Wall Street Journal свій репортаж із Брюсселя починає із заголовка «Угода ЄС з Україною – під загрозою». У репортажі читаємо, що президент Янукович натякнув європейським посадовцям, що він готовий взагалі відмовитися від підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Окрім проблеми з Юлією Тимошенко, яка залишається за ґратами, Wall Street Journal вказує також на те, що «українські посадовці домагаються щедрого фінансового пакету, який мав би супроводжувати угоду. Але не зрозуміло, скільки саме готовий надати Євросоюз, який побоюється обіцяти Україні фінансові гарантії порятунку».
Financial Times цитує британського економіста-аналітика Тіма Аша з банку Standard, який зазначив: «Ми є свідками гри з блефуванням і контрблефуванням, яку веде режим Януковича».
Але київський кореспондент Роман Олеарчик також пише, що у приватних розмовах західні представники застерігають, що ЄС не може надати серйозної фінансової допомоги Україні, натомість це може зробити МВФ, якщо Київ погодиться на реформи. Тому Януковичу радять бути обережним, щоб не програти, надто блефуючи на переговорах із ЄС.
Кілька часописів і зокрема Financial Times наголошують, що допомога ЄС у досягненні угоди про можливе реверсне постачання газу зі Словаччини в Україну є одним зі способів європейської підтримки Києва на випадок енергетичного протистояння з Москвою.
«Українські посадовці сказали, що імпорт газу з ЄС, очевидно, вигідний за ціною. Але також важлива демонстрація того, що українська газотранспортна система може діяти у двох напрямках. Київ сподівається, що це зміцнить українські позиції на переговорах про ціну газу з «Газпромом», – читаємо у Financial Times.
Британська журналістка Мері Деєвскі у статті-коментарі, опублікованій в газеті Guardian, стурбована тим, що приготування до можливого підписання Україною угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС супроводжуються спалахом протистояння між Брюсселем та Москвою, в якому тиску зазнає і Київ.
«Хіба саме у такий спосіб Схід і Захід повинні вести справи, коли від часу розвалу Радянського Союзу вже минуло покоління?» – запитує авторка і веде далі, – «Хіба розумно було так пов’язати національну гідність Литви з тим, що вирішить ЄС, і чи мусила Росія так швидко хапатися за зброю у торговельній війні? Хіба справді немає альтернативи крайнощам, максималізму і гнівним словам?» – бідкається Мері Деєвскі, яка пропонує політикам шукати компроміси і не встановлювати штучних крайніх термінів.
Завершується стаття в Guardian таким висновком: «Приготування до саміту у Вільнюсі стали такими обтяженими, що нездатність ЄС домогтися угоди з Україною ризикує стати нагодою для Москви заявляти про свою перемогу, як це робилося у часи Холодної війни. Таку короткотермінову поразку Євросоюз буде змушений витримати, щоб потім спробувати знову, але, можливо, вже з менш ексклюзивною угодою, для якої потрібно набагато більше часу і менше застарілої ідеології».
На противагу Мері Деєвскій із Guardian польський соціолог Славомір Сіраковскі пише в International New-York Times, що «Європі потрібна Україна» і доходить навіть до застереження: «Будь-який прояв невпевненості з боку ЄС може також спокусити Росію до ще більшого тиску на Україну. Використовуючи свої орендовані військові бази в Криму та етнічних росіян в Україні, Москва може вдатися до політики примусу. Подібним чином Захід у минулому підвів Грузію. На саміті НАТО 2008 року західні лідери не могли дійти згоди, чи відкривати шлях до вступу в НАТО Грузії та Україні. Після того внаслідок провокації у Південній Осетії спалахнула війна. Невдовзі Грузія почала дистанціювати себе від Північноатлантичного альянсу, а Україна нещодавно повністю відмовилася від своїх давніх планів вступити в НАТО. ЄС не повинен повторити ту помилку».
