Покарання за жорстоке поводження з тваринами в Україні є лише на папері – зоозахисниця

Київ – Основну роботу з безпритульними тваринами в Україні виконують волонтери. Про це в ефірі Радіо Свобода розповіла президент Молодіжної ліги захисту тварин Ірина Терещенко. Вона розвінчала міф про те, що вуличних собак і котів доглядають безсімейні люди «несповна розуму». За словами Терещенко, все більше і більше українців долучаються до зоозахисного руху. Хоча зараз ніхто не знає, скільки на вулицях українських міст бездомних чотирилапих – і скільки з них вбивають доґхантери.

– Треба розуміти, що кішка та собака – це домашні тварини, вони мають бути вдома, біля господаря. Але основна проблема це безвідповідальність власників, заводчиків, держави і кожного громадянина окремо.

– А як особисто ви прийшли до волонтерської допомоги тваринам?

– Я завжди любила тварин, але мені вдалося вмовити на свою тварину лише коли мені виповнилося 12 років. Ми, на жаль, взяли породисту тварину. Бо в нашому суспільстві висока тяга до породистих тварин. Звичайно, я бачила що є тварини на вулиці, вони страждають… Я почала їх забирати додому, приводити їх до нормального стану та потім прилаштовувати. Але зрозуміла, що одна я не зможу вирішити цю проблему. Потім поїхала до одного з притулків, там почала формуватися команда. Потім прийшло розуміння того що те, що ми бачимо на вулиці це результат, а не причина виникнення проблеми. І якщо ми будемо займатися лише результатами – забирати з вулиці, прилаштовувати, приводити до тями – то це буде чорна діра: 5 прилаштував, 10 тобі знову впало на голову.

Тому треба виховувати в людях культуру і відповідальність поводження з тваринами.

Перш за все, треба розуміти, що тварини сьогодні домашні, а завтра безпритульні. І перш за все, треба починати з домашніх тварин. Якщо ми будемо їх чіпувати, ідентифікувати і заносити до бази, то ми зможемо повернути тварину, ми зможемо дізнатися хто і як поводився з нею. Що стосується безпритульних тварин. Чіпування це один із методів вирішення проблеми. Вирішення має бути комплексне. Друга дуже важлива тема це ідентифікація безпритульних тварин. Зараз вона вже проводиться, але не так масово, як хотілося. Люди які опікуються безпритульними тваринами, так звані опікуни реєструються в Центрі ідентифікації тварин (є київський, є в інших містах) і працюють над цим. Ці дані заносяться до реєстру, але, на жаль поки що ми не маємо візуального методу, як побачити, що тварина зареєстрована, стерилізована і так далі. Але це перший крок.

– Це гуманні методи вирішення проблеми. Але, як заявляють захисники тварин, лише за вересень цього року майже 1000 псів по всій Україні отруїли доґхантери…

– Така проблема звичайно є. 1000 це доволі реальна статистика. До 2007 року, коли була ухвалена Програма з регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, у нас офіційно вбивалося 16 тисяч тварин щороку.

– Хто ці доґхантери? Це приватні особи які вирішили присвятити своє життя знищенню тварин чи це санкціоноване владою?

– Це не санкціоновано державою, бо ми маємо закон проти жорстокого поводження з тваринами.

– Але перед Євро-2012 говорили, що місцеві влади ніби санкціонують такі вбивства.

– Ми намагаємося не говорити про ті речі, де ми «не тримали свічку». Але тут все пов’язано. Якщо б люди ставилися більш відповідально, якщо б люди щось робили, то вони змусили б і державу робити те що треба. Але доґхантери зараз це приватні особи, які об’єднуються, на жаль, в групи. Ми маємо сайти, де люди можуть просто цим всім хизуватися. Мабуть, що в них є проблеми психічні. Мабуть, вони злі на весь світ.

Є міф такий, що якщо ти зоозахисник, ти маєш бути несповна розуму тіткою, без дітей, без інших інтересів і ти обов’язково ненавидиш людей. Я хочу авторитетно заявити, що це не так. Все більш і більше адекватних людей з сім’ями, роботами присвячують частину свого часу нормальному вирішенню цієї проблеми.

– В Україні передбачені штрафи за жорстоке поводження з тваринами. Але наскільки часто застосовується таке покарання?

– Вони передбачені лише на папері в законі проти жорсткого поводження з тваринами, який був ухвалений в 2006 році. Після цього мали бути зроблені відповідні зміни в Кримінальному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення. Але, на жаль, до цього часу жодні зміни не були внесені. Ми зараз підготували зміни до закону разом зі змінами до кодексу. Але питання в тому, що вони мають бути ухвалені, а по-друге мають контролюватися.

– Але зараз яким чином держава зменшує кількість безпритульних тварин? Адже є дані, що їх близько 40% від загальної кількості.

– З 2005 року ми намагалися змусити місцевих службовців, національні органи підрахували кількість безпритульних тварин хоч якось. Ніхто не знає скільки цих тварин.

Держава зараз зробила лише єдине. Був ухвалений закон. Звичайно, є якісь декларативні заяви. Держава у вересні ратифікувала Європейську конвенцію. Але вона більш декларативного характеру. Місцева влада в декількох містах, наприклад в Києві, ухвалила вже другу програму про регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, де закріплювалася чітка схема – відлов, стерилізація, вакцинація, повернення тварин до ареалу їх перебування і закріплення за ними опікунів. Частина має бути прилаштована, передана до притулків і так далі. Має проводитися інформаційно-освітня робота. Але, на жаль, наразі основну роботу роблять волонтери. В Молодіжній лізі ми всі волонтери.

Також в Києві є 3 великі приватні притулки – в Пирогові, «Сіріус» в селі Ясногородка і в Гостомелі. Дуже багато є міні-притулків. Але, звичайно, вони роблять дуже велику роботу, забирають дуже багато тварин. Вони працюють з власниками, потенційними власниками. Але ще багато треба робити в інформаційно-культурному, освітньому плані, законодавчому.

– Чи існують в Україні штрафи за те, що людина викидає на вулицю свою тваринку?

– Штрафи є за Законом України «Проти жорстокого поводження з тваринами». Вони досі не введені до Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу. Вони є, але… У нас в країні навіть не можливо довести, що з твариною було жорстоке поводження. В тварину стріляли і ми не можемо довести, що вона страждали. Тварину отруїли і вона мучиться – також неможливо це довести. Ще треба довго працювати з законодавчою базою і з тими, хто контролює її дотримання. У нас міліціонери всього цього не знають.

Ми закликаємо людей не проходити повз це, йти до дільничного, писати заяву, фіксувати це. Коли зафіксують багато таких випадків, органи влади почнуть реагувати.

– Зараз реєструють домашніх тварин. Це обов’язково? Навіщо це?

– У нас є декілька комунальних підприємств, які займаються цим питанням. Зокрема це Центр ідентифікації тварин.

Якщо тварина буде зареєстрована, можна хоч якось вплинути на власника. Десь біля 30-40% безпритульних тварин – це викинуті тварини, тобто тварини, які вже були у власників. Це треба контролювати. Якщо тварина зареєстрована, можна зробити хоч щось.

– А щодо чіпування тварин – це також може якось вплинути на проблему?

– Це поширена практика. Вона закріплена нашою міською програмою про регулювання чисельності тварин. Цим займаються дві організації. Це «Чотири лапи». Вони приїхали сюди три роки тому. Вони роблять стерилізацію. Вони ставлять позначки на тваринах, щоб люди бачили, що тварина стерилізована та щеплена.

Друга організація – це комунальне підприємство «Київська міська лікарня ветеринарної медицини». Її зобов’язала міська програма стерилізувати тварин, робити їм позначки та випускати.

З ними працюють опікуни, люди, яким не байдуже. Люди самі відловлюють, транспортують. Але стерилізацію роблять безкоштовно.

Стерилізацій можна зробити багато. Проблема в місцях перетримки. Немає таких місць. Тварина має перебувати тиждень чи десять днів післяопераційного періоду під наглядом ветеринарів. Їх не можна просто так випускати, навіть коли роблять нормальні операції з маленьким швом.

Методи мають бути комплексними. Основне – те, що має бути стерилізовано до 70% популяції не більше, ніж за 2-3 місяці. А це можна зробити дуже серйозними ресурсами. У міста, мабуть, ресурси є, але ми їх чомусь не отримуємо поки.