Янукович каже, що роботу щодо ЄС виконано, а Тимошенко далі сидить – бельгійський дипломат

Брюссель – Угода про асоціацію з ЄС нарешті припинить невизначеність України та згуртує її громадян. Задля цього потрібно інформувати людей про сутність і цінності ЄС та відкрити українцям кордони. Тим часом, європейська політика сусідства вистоїть перед боротьбою Москви за свої традиційні сфери впливу, бо об’єднана Європа налаштована на успіх на Вільнюському саміті. Про ці та інші сторони українсько-європейських стосунків Радіо Свобода розмовляло із дипломатом українського походження, директором департаменту євроінтеграції при бельгійській федерації «Валонія-Брюссель» Зеноном Ковалем.

– Європейські політики та дипломати наразі докладають чимало зусиль для того, щоб Вільнюський саміт, на якому очікують значного зближення України та ЄС, був успішним. Місія Європарламенту шукає рішення проблемі Тимошенко, й загалом, вибіркового правосуддя. Європейська комісія, зі свого боку, теж перебуває у тісному контакті з офіційним Києвом. Чи на Ваш погляд, достатньо докладається зусиль на цьому шляху в Україні? Як Ви оцінюєте діяльність української дипломатії, тамтешніх політичних кіл у підготовці до Вільнюса?

– Якщо дивитися на ситуацію в сьогоднішній Україні та час, що залишився до саміту у Вільнюсі, то очевидно, що дуже багато роботи ще треба зробити. Українські дипломати добре знають, що повинні працювати не лише в багатонаціональних відносинах – із Єврокомісією чи Євросоюзом, але й в кожній країні, що є членом ЄС. Це колосальна робота. Україна каже, що бажає підписати угоду про асоціацію. Це дуже гарно, але там часто не запитують себе, чи бажає підписувати цю угоду Євросоюз, його країни-члени. Україні слід зрозуміти, що ЄС чекає від неї, щоб вона пройшла свою частину шляху. І вимоги, які він ставить Україні, ми добре знаємо – це «список Фюле», його три головні питання.

– Тим часом, президент Янукович каже, що Україна вже зробила майже всю домашню роботу, задану Брюсселем...

– Одна річ, зробити роботу, себто, ухвалити законодавство, а друга - забезпечити його виконання. За короткий час, що залишається до Вільнюса, важко все зробити, але треба щоб Україна чітко стала на відповідний шлях, по-перше, здійснення того, що повинна зробити, а по-друге, впровадження цих законів у життя. І основне, символічне питання, що є важливим для угоди, і яке залишається відкритим, – це питання Тимошенко.

– Чим Ви поясните той факт, що на відміну від попередніх керівників України, що запрошувалися до євроустанов доволі часто, нинішні президент чи прем’єр-міністр – доволі рідкі гості у Єврокомісії чи парламенті ЄС? Здавалося б, наближається важливий момент, тож поговорити віч-на-віч лідерам України та ЄС є про що...

– Контакти – формальні чи неформальні – гадаю, існують. Більше тепер їздять комісари Євросоюзу в Україну, хоча й наші також – і міністр закордонних справ, і посол, що є постійним представником при ЄС. Вони роблять свою роботу. А зустрічатися тільки для того, щоб покласти галочку, нічого не дає. Слід зустрічатися для конкретних питань чи рішень цих питань, щоб заявити, що є поступ. В дипломатії буває, що дзвонять і говорять про погоду, але в теперішньому дипломатичному середовищі це вже нікого не цікавить.

– Як Ви, досвідчений дипломат, сприймаєте угоду про асоціацію України та ЄС, яку нерідко називають унікальною та небувалою? Що в ній є доброго для пересічного українця, а що, можливо, негативного?

– Загалом, для України це дуже важлива річ, бо вона поставить її на відповідні рейки. Україна тоді знатиме, яка її мета і куди вона прямує. Є дві можливості: або повертатися до того, що ми вже знаємо, або йти пробувати щось нове й перспективне. Цінності, принципи, скажімо, у правосудді, менше корупції й тих непотрібних для розвитку держави речей – багато чого в Україні бракує. Я не кажу, що держава одразу від цього відчує полегшення, бо шлях буде довгий і потребуватиме багато праці. Не хочу казати, як (Вінстон) Черчіль, що обіцяв англійцям багато поту, крові і сліз. Гадаю, в Україні є достатньо інтелігентних і працьовитих людей. Якщо їм поставити чітку мету і перспективу, то вони будуть знати, як до неї дійти. Такий виклик вони можуть прийняти. Найгірше, що сьогодні може бути для держави – це невизначеність. В теперішньому світі, хіба за винятком Північної Кореї, жодна країна не може жити, як острів, відокремлена від усіх інших. Так що треба рушати і мати чітку перспективу того, який шлях розвитку вона хоче осягнути.

– До того, як віднедавна із наближенням саміту «Східного партнерства» зріс тиск із боку Росії, в Україні частина населення та політикуму була переконана, що слід ставати «на рейки», запропоновані президентом Путіним. Як на це дивитеся Ви, людина, що виховувалася в Європі, на її цінностях?

– Я і мої колеги, що народилися в Бельгії, Франції чи інших країнах, відреагували на це так: багатьом відкрилися очі на те, що дійсно собою представляє сьогоднішня влада Росії. Люди усвідомили, що питання не є суто технічним, тобто, виконання Україною всіх умов, щоб стати асоційованим членом ЄС. Питання певною мірою перебуває у геополітичній площині. По суті, я переконаний, що рішення, яке ухвалюватиметься, матиме політичний характер. Побачимо, який буде вплив Німеччини: після виборів там, вочевидь, буде новий міністр закордонних справ. Багато почали думати, що все ж таки краще щось робити з нашими сусідами, а не тільки залишати їх на розсуд Москви.

– Чи зможе Україна, така різна й поділена (мовно, релігійно, ідейно...) врешті-решт об’єднатися навколо ідеї побудови Європи у себе вдома, скажімо, за допомоги асоціації з ЄС?

– Насамперед, я висловлюю особисту думку, а не позицію бельгійського уряду чи уряду Валлонія-Брюссель, для якого я працюю. Щодо згуртування, то в політичній площині не всі партії схильні до зближення із Євросоюзом. Щодо населення, треба робити роз’яснювальну роботу, себто, інформувати, що собою представляє Євросоюз, які цінності захищає. А коли звільниться візовий режим, люди зможуть їздити за межі України, то побачать, як ЄС виглядає та функціонує, поспілкуються з його громадянами. Це може дуже позитивно вплинути на людей. Угода зможе згуртувати громадян, але треба, щоб вони змогли побачити Євросоюз та зрозуміти його особисто.

– Європейську політику сусідства, загалом, зовнішню політику ЄС часто критикують за її слабкості. Чи зможе вона вистояти перед тиском Росії, яка, здається, готова на все, задля збереження своїх традиційних та давніх зон впливу?

– Безперечно так. Ми бачимо, що діється з Росією. Гадаю, що саміт, який відбудеться у Вільнюсі, дуже важливий для країн, що підтримують ідею «Східного партнерства». Йдеться про Польщу та Швецію, які були її ініціаторами. Інші теж підключилися і побачили, що від цього може бути велика двостороння користь. Гадаю, Євросоюз робитиме все, щоб саміт вдався. З країнами «Східного партнерства», що об’єднує шість країн, легше працювати, ніж з іншими. Тому ЄС намагатиметься зробити все можливе, щоб саміт не став поразкою його політики сусідства. Також, державам-партнерам, зокрема, Україні треба спочатку зробити все необхідне, щоб довести діями, що вона бажає цього асоційованого членства.

– Тобто, це означає, що Ваші прогнози щодо результатів Вільнюського саміту «Східного партнерства» доволі позитивні?

– Я б ще не говорив, що вони доволі позитивні, бо ще треба, аби ЄС переглянув наскільки Україна (готова). Окрім заяв президента, який каже, що роботу виконано, очевидно, що тим часом, Тимошенко далі сидить (у в’язниці). Я ще не бачив оцінок того, що було зроблено Україною в сфері законодавства і тому подібного. Але Євросоюз за тим дуже конкретно стежить. Єврокомісари, що їздять в Україну, теж про це говорять та аналізують. Також там працює тандем Кокса-Квасневського, які також мають свою точку зору, адже часто бувають в Україні та добре знайомі із ситуацією. Вони намагаються знайти розв’язання тим питанням, які поки що заважають тому, щоб Україна стала асоційованим членом ЄС.