Белград – Генерала колишньої югославської армії Владимира Трифуновича судили в Словенії, Хорватії та Сербії. Сербський та словенський суди винесли вироки, які звільняють генерала від звинувачень, а хорватський суд вирішив відновити процес.
Навесні 1991 року, коли його призначили командувачем гарнізону в місті Вараждин, що неподалік Загреба, генерал Владимир Трифунович ще вірив, що політичні діячі врегулюють кризу в Югославії, котрій він присягав на вірність. Та вже через кілька місяців дістав наказ відрядити частини свого полку до Словенії, котра проголосила тоді незалежність. Згодом почалися воєнні дії і в Хорватії. Казарми у Вараждині оточили підрозділи хорватського війська. З них дезертирувала більшість хорватів, відтак і солдати інших національностей, включаючи й чимало сербів. Від полку залишилося 220 солдатів та 60 офіцерів. Казармам відімкнули електричний струм, воду та телефонний зв’язок. Генштаб обіцяв допомогу, але її не було. Трифунович у безнадійному становищі почав переговори з хорватами. Щоб урятувати своїх військових, він погодився здати казарми, в тому числі й 70 танків, 90 бронетранспортерів, 25 гармат, 70 мінометів.
У той час, восени 1991 року, югославські збройні сили, на підставі договорів з хорватською владою, були виведені і з Загреба, Спліта, Рієки та інших хорватських міст, за винятком Вуковара й регіону Кніна. Генштабу й Міноборони був потрібний цап відбувайло. Ним став Трифунович. Його звинуватили у зраді. Йому відверто сказали, що Сербії більше, аніж живі солдати, потрібні мертві герої. Він повинен був боротися до кінця, залишивши останню кулю або бомбу для себе.
Генерала з жінкою та двома дітьми влаштували в одній кімнаті белградського військового готелю без плити, телевізора й холодильника. Державні газети називали його зрадником. Продавці в крамницях не хотіли продати йому навіть молока для дітей.
Двадцять років зневаги, образ і принижень
Трифунович розповідає: «Ці мої страждання, зневажливе трактування, двадцять років принижень, арешт, образи, брехня без меж... Скільки б мені не заплатили, це неможливо надолужити».
Сім’я згодом розпалася. Трифуновича заарештували й засудили до 11 років ув’язнення. Вищий суд скоротив вирок до семи років. Після півтора року у в’язниці його амністували. Справу офіційно завершили тільки у 2010 році, коли скасували попередні вироки й тимчасово зупинили процес.
Тим часом Трифуновича судили і в Хорватії, і в Словенії. Хорватський суд засудив його, за відсутності, на 15 років. Суд у Словенії цього тижня нарешті виніс вирок, який звільняє його від звинувачень. Одночасно із Загреба надійшла вістка, що суд на вимогу адвокатів допитав колишнього президента Хорватії Стєпана Месича та осіб, які вели переговори з Трифуновичем. Вони засвідчили, що генерал не давав наказу обстрілювати місто та цивільні об’єкти. Процес буде відновлений.
Генерал, котрого судили і «свої», і вороги, задоволений, що і в Хорватії буде спроможний довести, що він не чинив воєнних злочинів. Але він глибоко розчарований: «Прямо кажучи, я знищена людина. Тільки чекають, коли мене кинуть у яму. Ніхто серйозно не дбає про мене».
Генерал Трифунович досі мешкає у військовому готелі. Сам готує їжу, хворіє й бідує. Він упевнений, що все-таки був чесним військовим, який урятував від руйнування місто Вараждин та 280 підлеглих.
Навесні 1991 року, коли його призначили командувачем гарнізону в місті Вараждин, що неподалік Загреба, генерал Владимир Трифунович ще вірив, що політичні діячі врегулюють кризу в Югославії, котрій він присягав на вірність. Та вже через кілька місяців дістав наказ відрядити частини свого полку до Словенії, котра проголосила тоді незалежність. Згодом почалися воєнні дії і в Хорватії. Казарми у Вараждині оточили підрозділи хорватського війська. З них дезертирувала більшість хорватів, відтак і солдати інших національностей, включаючи й чимало сербів. Від полку залишилося 220 солдатів та 60 офіцерів. Казармам відімкнули електричний струм, воду та телефонний зв’язок. Генштаб обіцяв допомогу, але її не було. Трифунович у безнадійному становищі почав переговори з хорватами. Щоб урятувати своїх військових, він погодився здати казарми, в тому числі й 70 танків, 90 бронетранспортерів, 25 гармат, 70 мінометів.
У той час, восени 1991 року, югославські збройні сили, на підставі договорів з хорватською владою, були виведені і з Загреба, Спліта, Рієки та інших хорватських міст, за винятком Вуковара й регіону Кніна. Генштабу й Міноборони був потрібний цап відбувайло. Ним став Трифунович. Його звинуватили у зраді. Йому відверто сказали, що Сербії більше, аніж живі солдати, потрібні мертві герої. Він повинен був боротися до кінця, залишивши останню кулю або бомбу для себе.
Генерала з жінкою та двома дітьми влаштували в одній кімнаті белградського військового готелю без плити, телевізора й холодильника. Державні газети називали його зрадником. Продавці в крамницях не хотіли продати йому навіть молока для дітей.
Двадцять років зневаги, образ і принижень
Трифунович розповідає: «Ці мої страждання, зневажливе трактування, двадцять років принижень, арешт, образи, брехня без меж... Скільки б мені не заплатили, це неможливо надолужити».
Сім’я згодом розпалася. Трифуновича заарештували й засудили до 11 років ув’язнення. Вищий суд скоротив вирок до семи років. Після півтора року у в’язниці його амністували. Справу офіційно завершили тільки у 2010 році, коли скасували попередні вироки й тимчасово зупинили процес.
Тим часом Трифуновича судили і в Хорватії, і в Словенії. Хорватський суд засудив його, за відсутності, на 15 років. Суд у Словенії цього тижня нарешті виніс вирок, який звільняє його від звинувачень. Одночасно із Загреба надійшла вістка, що суд на вимогу адвокатів допитав колишнього президента Хорватії Стєпана Месича та осіб, які вели переговори з Трифуновичем. Вони засвідчили, що генерал не давав наказу обстрілювати місто та цивільні об’єкти. Процес буде відновлений.
Генерал, котрого судили і «свої», і вороги, задоволений, що і в Хорватії буде спроможний довести, що він не чинив воєнних злочинів. Але він глибоко розчарований: «Прямо кажучи, я знищена людина. Тільки чекають, коли мене кинуть у яму. Ніхто серйозно не дбає про мене».
Генерал Трифунович досі мешкає у військовому готелі. Сам готує їжу, хворіє й бідує. Він упевнений, що все-таки був чесним військовим, який урятував від руйнування місто Вараждин та 280 підлеглих.
