Львів – Легальні сміттєзвалища в Україні займають територію майже як уся Чорногорія. Окрім того, є й тисячі стихійних звалищ. Проблема зі сміттям – це екологічна катастрофа для Україні, і водночас за ним стоїть кримінальний бізнес, який за сприяння влади різних рівнів не допускає жодного інвестора для будівництва сміттєпереробних заводів і загалом блокує цивілізовану переробку твердих побутових відходів. А тим часом самі українці не знають про небезпеки і тому не дбають про наслідки, які ж саме їм і шкодять.
Навіть мальовничі Карпати люди десятиліттями перетворюють на смітник. Верховина на Івано-Франківщині межує з селом Криворівня, гуцульською перлиною. До Криворівнянської сільради входить село Бережниця і у ньому, серед краси гір і річок, сміттєзвалище, де зберігається понад 3 тисячі тонн твердих побутових відходів, які ніхто не сортує і не планує у найближчі роки рекультивувати.
На львівському полігоні вторинні відходи сортують, але екологічна ситуація від цього ніяк не краща. Загалом в області 671 сміттєзвалище і всі – екологічно небезпечні. Еколог Дмитро Скрильніков каже, що це – екологічна катастрофа.
«Ніхто не має чіткого бачення, відсутній системний підхід. Якби перестали красти і вимагати хабарів, то ми б за п’ять років вирішили це питання», – каже еколог.
Санепідеміологи вважають, що експлуатацію львівського сміттєзвалища необхідно зупинити. Тут виявлені небезпечні суміші з токсичних речовин, зберігаються кислі гудрони (шкідливі відходи, утворені при очищенні нафтопродуктів). І майже 15 тисяч людей мешкають поруч з Грибовицьким сміттєзвалищем, куди вже більше ніж півстоліття звозиться все сміття зі Львова. Селяни вживають забруднену воду, дихають таким же повітрям, обробляють заражену землю, а вирощеними на ній овочами торгують на львівських базарах. Як мешканці сіл поблизу львівського полігону, так і в Бережниці скаржаться на самопочуття, але ніхто не проводить незалежного медичного обстеження селян.
«У моїх діток обличчя обсипає, вони купаються у потічку, куди стікає той смітник, а що ми маємо робити, коли спека. Як горить той смітник, ми цим дихаємо і п’ємо цю воду», – скаржиться мешканка Бережниці Василина.
Один завод на всю країну
За рік, за різними даними, в Україні з 10-12 мільйонів тонн відходів переробляють лише 2%. На всю Україну є лише один сміттєпереробний завод на Рівненщині, збудований за німецькі інвестиції.
Якщо їх не почати будувати негайно, Україна перетворюється на смітник твердих побутових відходів. Це вже роками повторюють науковці. Але, як говорить академік Іван Зозуля, який керує компанією «Гірхімпром», що досліджує проблеми переробки сміття, грошей у держави не вистачає.
«Без інвестора ми не зможемо вирішити проблем із твердими побутовими відходами. Для цього потрібно від трьох до п’яти мільярдів гривень. Така ситуація сьогодні у кожній області держави», – каже академік Зозуля.
При цьому сміттєвий бізнес є надзвичайно прибутковий. На смітті заробляють десятки фірм. І їм не вигідні прозорі правила гри у цьому бізнесі. За підрахунками фахівців Центру споживчого контролю «ЧЕК», половина сміття, яке вивозиться без сортування на полігони, це – вторинна сировина, що є цінною і зиск від неї має кримінальний бізнес, на який закривають очі силові структури і місцева влада. За оцінками експертів, держава від цього втрачає щороку близько мільярда євро.
Сміття – прибутковий бізнес
Органи місцевого самоврядування не зацікавлені у наведенні порядку щодо поводження з твердими побутовими відходами. Звідси випливають усі проблеми, переконаний Василь Срібний, голова комісії з проблем охорони навколишнього середовища Українського союзу промисловців і підприємців. У більшості українських сіл немає смітників, бракує контейнерів у містах, не кажучи вже про роздільне викидання сміття.
«Саме місцеві органи влади і блокують добрі наміри. Відсутня програма поводження з вторинними ресурсами, а всі, хто нелегально працює на цьому ринку, обкладені відкатами і платять, починаючи від прокуратури і закінчуючи місцевим самоврядуванням. Громадяни сплачують за вивезення сміття, але не знають і не запитують, як воно вивозиться, не знають, що входить у ціну. Утаємничено, скільки вивозиться відходів на побутові полігони, чим регламентується ціна. Люди платять за утилізацію тари, коли купують продукти, ці кошти потрапляють у центр. Взамін нічого не повертається», – говорить Василь Срібний.
Люди не знають і не дбають
Самі ж українці несвідомі того, яку шкоду завдають природі (відтак – і власному здоров’ю), викидаючи сміття скрізь. Не дбають, бо не знають про шкоду. А ще звикли не цікавитися, бо за Радянського Союзу влада заколисувала їхню свідомість тим, що вона про все подбає.
Львів’янка Оксана Чухліб розповіла, що не знає, що відбувається зі сміттям, яке щодня викидає у смітник.
«Зазвичай викидаю сміття в одному мішку, але є контейнер для пластику і туди кидаю пластикові пляшки. Не знаю, куди воно далі потрапляє. Колись була в Англії і побачила, як там сортують сміття, що є різні контейнери і як люди акуратно викидають різне сміття і не уявляють, що можна по-іншому, а у нас – абияк. Потрібно, щоб влада захотіла навести лад, а людям необхідно пропагувати, як поводитись із відходами», – зауважила львів’янка.
Її 12-літній син Максим знає, що кидати сміття на землю не можна, бо цьому його навчила мама.
«У нас у школі так є, що круто кидати сміття на вулиці, перекидати смітники. Але я бачу, як двірники прибирають, вони ж теж люди і мені їх жаль, то чому буду обтяжувати їх роботою, завжди кидаю сміття у смітник», – каже хлопець. Але що далі відбувається з побутовим сміттям, не знає і він. У школі не вчать.
Василь Срібний вважає, що все починається з родини, з позиції кожної людини забруднювати середовище чи ні. Останніми роками серед молодих людей, які бувають за кордоном чи навчаються там, популярними є рухи за чистоту середовища, за розділення сміття. Втім, на думку Василя Срібного, до такого розуміння мала б ще долучитись влада, щоб не перетворити Україну на суцільний смітник.
Навіть мальовничі Карпати люди десятиліттями перетворюють на смітник. Верховина на Івано-Франківщині межує з селом Криворівня, гуцульською перлиною. До Криворівнянської сільради входить село Бережниця і у ньому, серед краси гір і річок, сміттєзвалище, де зберігається понад 3 тисячі тонн твердих побутових відходів, які ніхто не сортує і не планує у найближчі роки рекультивувати.
На львівському полігоні вторинні відходи сортують, але екологічна ситуація від цього ніяк не краща. Загалом в області 671 сміттєзвалище і всі – екологічно небезпечні. Еколог Дмитро Скрильніков каже, що це – екологічна катастрофа.
«Ніхто не має чіткого бачення, відсутній системний підхід. Якби перестали красти і вимагати хабарів, то ми б за п’ять років вирішили це питання», – каже еколог.
Санепідеміологи вважають, що експлуатацію львівського сміттєзвалища необхідно зупинити. Тут виявлені небезпечні суміші з токсичних речовин, зберігаються кислі гудрони (шкідливі відходи, утворені при очищенні нафтопродуктів). І майже 15 тисяч людей мешкають поруч з Грибовицьким сміттєзвалищем, куди вже більше ніж півстоліття звозиться все сміття зі Львова. Селяни вживають забруднену воду, дихають таким же повітрям, обробляють заражену землю, а вирощеними на ній овочами торгують на львівських базарах. Як мешканці сіл поблизу львівського полігону, так і в Бережниці скаржаться на самопочуття, але ніхто не проводить незалежного медичного обстеження селян.
«У моїх діток обличчя обсипає, вони купаються у потічку, куди стікає той смітник, а що ми маємо робити, коли спека. Як горить той смітник, ми цим дихаємо і п’ємо цю воду», – скаржиться мешканка Бережниці Василина.
Один завод на всю країну
За рік, за різними даними, в Україні з 10-12 мільйонів тонн відходів переробляють лише 2%. На всю Україну є лише один сміттєпереробний завод на Рівненщині, збудований за німецькі інвестиції.
Якщо їх не почати будувати негайно, Україна перетворюється на смітник твердих побутових відходів. Це вже роками повторюють науковці. Але, як говорить академік Іван Зозуля, який керує компанією «Гірхімпром», що досліджує проблеми переробки сміття, грошей у держави не вистачає.
Без інвестора ми не зможемо вирішити проблем із твердими побутовими відходами. Для цього потрібно від трьох до п’яти мільярдів гривеньІван Зозуля
При цьому сміттєвий бізнес є надзвичайно прибутковий. На смітті заробляють десятки фірм. І їм не вигідні прозорі правила гри у цьому бізнесі. За підрахунками фахівців Центру споживчого контролю «ЧЕК», половина сміття, яке вивозиться без сортування на полігони, це – вторинна сировина, що є цінною і зиск від неї має кримінальний бізнес, на який закривають очі силові структури і місцева влада. За оцінками експертів, держава від цього втрачає щороку близько мільярда євро.
Сміття – прибутковий бізнес
Органи місцевого самоврядування не зацікавлені у наведенні порядку щодо поводження з твердими побутовими відходами. Звідси випливають усі проблеми, переконаний Василь Срібний, голова комісії з проблем охорони навколишнього середовища Українського союзу промисловців і підприємців. У більшості українських сіл немає смітників, бракує контейнерів у містах, не кажучи вже про роздільне викидання сміття.
Саме місцеві органи влади і блокують добрі наміриВасиль Срібний
Люди не знають і не дбають
Самі ж українці несвідомі того, яку шкоду завдають природі (відтак – і власному здоров’ю), викидаючи сміття скрізь. Не дбають, бо не знають про шкоду. А ще звикли не цікавитися, бо за Радянського Союзу влада заколисувала їхню свідомість тим, що вона про все подбає.
Львів’янка Оксана Чухліб розповіла, що не знає, що відбувається зі сміттям, яке щодня викидає у смітник.
«Зазвичай викидаю сміття в одному мішку, але є контейнер для пластику і туди кидаю пластикові пляшки. Не знаю, куди воно далі потрапляє. Колись була в Англії і побачила, як там сортують сміття, що є різні контейнери і як люди акуратно викидають різне сміття і не уявляють, що можна по-іншому, а у нас – абияк. Потрібно, щоб влада захотіла навести лад, а людям необхідно пропагувати, як поводитись із відходами», – зауважила львів’янка.
Її 12-літній син Максим знає, що кидати сміття на землю не можна, бо цьому його навчила мама.
«У нас у школі так є, що круто кидати сміття на вулиці, перекидати смітники. Але я бачу, як двірники прибирають, вони ж теж люди і мені їх жаль, то чому буду обтяжувати їх роботою, завжди кидаю сміття у смітник», – каже хлопець. Але що далі відбувається з побутовим сміттям, не знає і він. У школі не вчать.
Василь Срібний вважає, що все починається з родини, з позиції кожної людини забруднювати середовище чи ні. Останніми роками серед молодих людей, які бувають за кордоном чи навчаються там, популярними є рухи за чистоту середовища, за розділення сміття. Втім, на думку Василя Срібного, до такого розуміння мала б ще долучитись влада, щоб не перетворити Україну на суцільний смітник.
