(Рубрика «Точка зору»)
Йдеться про резонансні злочини, які чиновник найвищого рівня – Президент, чи голова СБУ, чи міністр внутрішніх справ – бере під свій особистий контроль і дає вказівку терміново знайти злочинців. І оскільки всі знають, що такі накази треба виконувати, злочинців знаходять. Чи справді саме ці люди скоїли злочин, залишається великим запитанням, проте їх уже призначили злочинцями – найчастіше через примусове визнання себе винним, зокрема, після катувань.
Презумпція невинуватості для українських чиновників, незалежно від їхнього рівня, немовби і не існує, конституційна норма про право не свідчити проти себе та своїх близьких порушується щохвилини. Надалі працює безжалісна система кримінального переслідування, і в таких ситуаціях будь-які сподівання на правосуддя марні. Насправді ж вина призначених злочинцями часто вкрай сумнівна. Нагадаємо про деякі такі справи.
«Справа паламарів»
Так назвали справу про вибух у Свято-Покровському храмі УПЦ в Запоріжжі 28 липня 2010 року. Вже 29 липня Президент в телеефірі строго наказав знайти зловмисників. І результат не забарився: злочинцями призначили двох колишніх паламарів храму і брата одного з них. Усі вони написали явки з повинною. Декілька явок, тому що їх примушували змінити зізнання внаслідок суттєвих суперечностей у цих явках.
Проте це не допомогло, бо суперечності лишалися, як і безсумнівне алібі усіх трьох обвинувачених, доведене в матеріалах справи. Тоді прокуратура просто переписала обвинувальний висновок. Вона прибрала все, що стосується алібі, – дії, що інкримінуються, лишилися, а час, коли вони були здійснені, не вказується. Прибрала всі суперечності з явками з повинною, відмовилась від слідчого експерименту, де старший брат розповідає, як він виготовив вибухівку, що було повністю несумісне з самим пристроєм. Це просто замінили іншою версією – нібито він придбав пристрій у «невстановленої особи».
Два з половиною роки ніхто не звертав уваги на скарги про катування. Отримавши дві експертизи Луганського та Донецького інституту судових експертиз, що свідчення давалися під психологічним тиском, суд призначив третю експертизу, яка вже тиску не знайшла. Звичайно, четвертої експертизи суд не призначив.
Прокуратура вимагає великих термінів покарання. І важко уявити, що може врятувати обвинувачених, хоча докази їхньої вини вкрай сумнівні.
Макіївські терористи
20 січня 2011 року в Макіївці рано вранці сталися два вибухи, на відстані 600 метрів один від одного: перший – у центрі міста в районі адмінбудинку ДП «Макіїввугілля», другий – в районі торгового центру «Голден Плаза». Постраждалих не було. Зловмисники немовби вимагали 4,2 мільйона євро. 15 лютого двоє молодих людей, 23 та 24 років, були затримані після розбійного нападу на таксиста. На допитах вони зізналися у здійсненні й вибухів.
На початку квітня з’явилися численні повідомлення з посиланням на джерело в Донецькому облуправлінні СБУ, що обвинувачені вчинити вибухи не могли: «На допитах з’ясувалося, що вони абсолютно нічого не розуміють у вибуховій справі. Несуть повну маячню... Їхні свідчення абсолютно не відповідають тому, що було насправді».
Тим не менше, обвинувачені стверджували, що вибухи вчинили саме вони. Вони отримали покарання 15 і 8 років позбавлення волі, вирок був підтверджений апеляційною та касаційною інстанціями.
Читаю вирок. Усе немовби струнко, логічно. Проте де ви бачили кіоск, який продавав би шаурму о 6-й годині ранку? А вибуховий пристрій? Щоб з ним упоратися, вочевидь, треба мати знання хімії в обсязі ВНЗ та серйозну практику роботи підривником. Обвинувачені ж вищої освіти не мають, в армії не служили, до того ж, у одного з них зовсім поганий зір – майже нічого не бачить. І тому мені важко повірити, що засуджені – справді ті, хто здійснив ці вибухи.
Дніпропетровські терористи
27 квітня 2012 року в Дніпропетровську пролунали з невеличкими інтервалами часу чотири вибухи в урнах для сміття в центрі міста. Постраждала 31 людина. Терористи вимагали викуп – 4,5 мільйони доларів, інакше вибухи будуть тривати. 1 червня 2012 року Генеральний прокурор України Віктор Пшонка повідомив, що справу за фактом вибухів повністю розкрито, і що в справі достатньо доказів для арешту затриманих напередодні чотирьох підозрюваних.
Як встановило слідство, двома роками раніше та сама група терористів здійснила вибухи в Дніпропетровську, восени 2011 року – в Харкові та Запоріжжі і знову ж таки у Дніпропетровську. Двоє обвинувачених визнали свою вину: Віктор Сукачов – частково, Віталій Федоряк – повністю. Зараз іде судовий процес.
Тільки от біда – двоє обвинувачених, Дмитро Рева та Лев Просвірнін, не визнають себе винними: Рева з самого початку, Просвірнін спочатку написав явку з повинною, потім від неї відмовився, і вже не сходить з цієї позиції. Уся провина Реви базується на тому, що він у цей день виїжджав з роботи в центр міста і отримав смс-ку від свого знайомого Сукачова. Із Федоряком Рева незнайомий. За словами адвоката Реви, в матеріалах справи доказів його вини немає.
Адвокат Просвірніна теж вважає свого підзахисного невинуватим і наводить серйозні аргументи на підтримку своєї позиції. А сам Просвірнін написав відкрите звернення до Президента України Віктора Януковича, в якому зазначає: «Замість того, щоб зняти з мене звинувачення, працівники слідчого відділу СБУ і прокуратури почали активно фальшувати докази моєї нібито причетності і застосовувати тиск на мене для отримання неправдивих даних». За цими фактами Просвірнін ще 29 серпня, тобто до кінця досудового слідства, написав заяву. Не отримавши відповіді на цю заяву, 16 жовтня написано до прокуратури Дніпропетровської області ще одну заяву. Але ці заяви так і не були перевірені.
Чи можна очікувати, що суд об’єктивно вивчить усі матеріали справи і визнає, за відсутності доказів вини, Реву та Просвірніна невинуватими, коли вже на всю країну перші особи країни сказали про чотирьох терористів, коли вже отримані нагороди, коли вже у фільмі «Пекельне пекло», показаному на Першому національному, вони вже названі злочинцями? Важко в це повірити.
Зрада Батьківщини у формі шпигунства на користь КНР?!.
У зраді Батьківщини у формі шпигунства на користь КНР обвинувачуються молоді інженери С., О. та професор В. – через гармату Гауса, електромагнітний прискорювач мас. Цей винахід використаний у багатьох іграшках, а сьогодні на цьому принципі в США створюється нова зброя – рельсотрон. Пошук у Google за цим словом видає 44100 посилання.
Професор В. написав реферат на підставі декількох статтей, скачаних з іІнтернету. В О. на кордоні з Китаєм забрали флешку з цим рефератом. І, хоча в Україні ніяких досліджень і розробок у військовій сфері, пов’язаних із рельсотроном, не існує, у тексті професора виявили відомості, які експертна комісія постфактум визнала державною таємницею. Так народилася кримінальна справа про державну зраду.
Зараз іде суд. І, хоча інформація, скачана через пошук в Google, та ще й не зберігається в державному органі на якомусь матеріальному носії, жодним чином не може складати державну таємницю, я не берусь прогнозувати виправдувальний вирок.
Вбивці, які не вбивали?
У провадженні Харківської правозахисної групи є доволі багато справ, коли є серйозні сумніви в тому, що вбивці, чий злочин встановлений судом, насправді вбили своїх жертв. Вищі суди вже скасували вироки всіх внутрішніх судових інстанцій у більше ніж десяти таких справах.
Загальна схема така: обвинуваченого змушують зізнатися у вбивстві під катуваннями. Якщо він зможе довести в Європейському суді з прав людини порушення статті 3 Європейської конвенції, яка захищає від катувань і порушення права на справедливий суд, яке полягало у здобутті доказів вини незаконним шляхом, то єдиний спосіб виконати таке рішення Європейського суду – скасувати вирок, який базується на незаконно здобутих доказах. Це і відбувається. А далі треба проводити розслідування вбивства заново.
Що далі?
А далі єдина вимога – встановлення сильної незалежної судової влади. Була б вона такою, випадки, що описані вище, були б неможливі. Так само важко собі уявити ув’язнення Юрія Луценка, Юлії Тимошенко і ще десятків тисяч людей без законної причини, ганебні вироки щодо невинуватих людей.
Блаженний Августин ще в 4-му столітті нашої ери зауважив, що держава без незалежного справедливого правосуддя – не держава, а зграя розбійників. Ця стара істина є вкрай актуальною й сьогодні.
Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
