Про недоліки української медицини останнім часом доводиться і чути, і читати якось надто часто. Однак поки не відчуєш це на власному досвіді, особливо не переймаєшся. Моє нинішнє лікування у Київській міській студентські поліклініці аж занадто «приємно» здивувало.
Епізод 1
Аналізи, як і у всіх державних лікарнях, тут можна здавати лише зранку – з 8 до 9:30. Для мене це не дуже зручно: мало того, що далеко добиратися, зранку я зазвичай маю справи. Однак dura lex sed lex і я таки їду, бо здоров’я важливе і проблему маю вирішити.
У коридорі стоїть черга. Близько 15 осіб. Всі чекають. Чекають довго. Кожен – зо п’ять-сім хвилин. Заходжу до лабораторії і бачу, що там сидить три (!) медпрацівники, які зараз абсолютно вільні (!) і з задоволенням обговорюють свої персональні справи (з опери «хто які серіали дивиться»). Натомість реєстраційний журнал заповнює одна людина, яка на обслуговування одного пацієнта витрачає щонайменше 5 хвилин.
Епізод 2
На прийом до лікаря я прийшла з усіма необхідними документами і аналізами згідно до графіку роботи цього кабінету: у парний день, між 9 і 14-ю годинами (якщо точніше – об 11). Постукала і прочинила двері, щоб запитати, чи можна увійти. У кабінеті сиділо дві лікарки. Вони щось обговорювали. Тож попросили почекати у коридорі, додавши, що «самі запросять».
– Добре, – відповіла я, щиро вважаючи, що у жінок справді нагальні справи з обговорення якихось професійних моментів.
Однак минуло 10 хвилин, а до кабінету так і не покликали. У мене почали з’являтися сумніви і я знову постукала, бажаючи з’ясувати ситуацію. Натомість побачила «прекрасну» картину: у лікарок розпочався обід.
Насправді, це не злочин, адже 66 стаття Кодекс законів про працю України таке право гарантує, та й як людина я розумію необхідність подібного перепочинку. Обурило інше: про обідні години у графіку роботи цієї лікарки не було жодної згадки (навіть вона сама нічого про це не сказала). Натомість у табличці чітко зазначалося, що у цей час лікар приймає пацієнтів.
На моє спокійне зауваження, що зараз години прийому і мені не дуже добре, лікарка «мило» відповіла:
– Ну заходьте і роздягайтесь. Бачу ви «дуже хочете» лікуватися.
Коректне уточнення, що згідно з законом я маю право на своєчасну медичну допомогу, отримало у жінки своє тлумачення:
– Хто ви така, щоб розказувати про якісь права? Не псуйте мені настрій. Я теж маю багато прав, але мовчу.
Останньою крапкою у нашому «душевному» діалозі стало пояснення, що ліки, які вона виписала, допоможуть мені від усіх проблем і «навіть проблем з головою».
Post Scriptum
Насправді мої проблеми з лікарями дрібниці, у порівнянні з тим, що багато хворих в Україні сьогодні не мають хороших ліків, до них не приїжджає швидка, а деяких можуть «вилікувати» лише хабарі чи хороші зв’язки. Але «все починається з малого»
Тож чому, прийшовши до лікаря (і, очевидно, почуваючи себе не надто добре), я мушу чекати, допоки цей медпрацівник доп’є у робочий час чай, обговорить усі серіали, розкаже колезі про котиків-песиків, дітей? Чому, коли у тебе, до прикладу, болять нирки і від болю зараз скрутить прямо в коридорі (що теж було), лікарі (напівлежачи за розмовами про особисте) дозволяють сказати: «Почекайте десять хвилин. Ви, що не бачите, що у нас нарада?»?
Хтось скаже, що можна піти до приватної клініки. Не сперечаюсь, можна. І якби у більшості студентів і українців взагалі були зайві кошти, то вони би так і робили.
Наразі ж я боюся хворіти.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Епізод 1
Аналізи, як і у всіх державних лікарнях, тут можна здавати лише зранку – з 8 до 9:30. Для мене це не дуже зручно: мало того, що далеко добиратися, зранку я зазвичай маю справи. Однак dura lex sed lex і я таки їду, бо здоров’я важливе і проблему маю вирішити.
У коридорі стоїть черга. Близько 15 осіб. Всі чекають. Чекають довго. Кожен – зо п’ять-сім хвилин. Заходжу до лабораторії і бачу, що там сидить три (!) медпрацівники, які зараз абсолютно вільні (!) і з задоволенням обговорюють свої персональні справи (з опери «хто які серіали дивиться»). Натомість реєстраційний журнал заповнює одна людина, яка на обслуговування одного пацієнта витрачає щонайменше 5 хвилин.
Епізод 2
На прийом до лікаря я прийшла з усіма необхідними документами і аналізами згідно до графіку роботи цього кабінету: у парний день, між 9 і 14-ю годинами (якщо точніше – об 11). Постукала і прочинила двері, щоб запитати, чи можна увійти. У кабінеті сиділо дві лікарки. Вони щось обговорювали. Тож попросили почекати у коридорі, додавши, що «самі запросять».
– Добре, – відповіла я, щиро вважаючи, що у жінок справді нагальні справи з обговорення якихось професійних моментів.
Однак минуло 10 хвилин, а до кабінету так і не покликали. У мене почали з’являтися сумніви і я знову постукала, бажаючи з’ясувати ситуацію. Натомість побачила «прекрасну» картину: у лікарок розпочався обід.
Насправді, це не злочин, адже 66 стаття Кодекс законів про працю України таке право гарантує, та й як людина я розумію необхідність подібного перепочинку. Обурило інше: про обідні години у графіку роботи цієї лікарки не було жодної згадки (навіть вона сама нічого про це не сказала). Натомість у табличці чітко зазначалося, що у цей час лікар приймає пацієнтів.
На моє спокійне зауваження, що зараз години прийому і мені не дуже добре, лікарка «мило» відповіла:
– Ну заходьте і роздягайтесь. Бачу ви «дуже хочете» лікуватися.
Коректне уточнення, що згідно з законом я маю право на своєчасну медичну допомогу, отримало у жінки своє тлумачення:
– Хто ви така, щоб розказувати про якісь права? Не псуйте мені настрій. Я теж маю багато прав, але мовчу.
Останньою крапкою у нашому «душевному» діалозі стало пояснення, що ліки, які вона виписала, допоможуть мені від усіх проблем і «навіть проблем з головою».
Post Scriptum
Насправді мої проблеми з лікарями дрібниці, у порівнянні з тим, що багато хворих в Україні сьогодні не мають хороших ліків, до них не приїжджає швидка, а деяких можуть «вилікувати» лише хабарі чи хороші зв’язки. Але «все починається з малого»
Тож чому, прийшовши до лікаря (і, очевидно, почуваючи себе не надто добре), я мушу чекати, допоки цей медпрацівник доп’є у робочий час чай, обговорить усі серіали, розкаже колезі про котиків-песиків, дітей? Чому, коли у тебе, до прикладу, болять нирки і від болю зараз скрутить прямо в коридорі (що теж було), лікарі (напівлежачи за розмовами про особисте) дозволяють сказати: «Почекайте десять хвилин. Ви, що не бачите, що у нас нарада?»?
Хтось скаже, що можна піти до приватної клініки. Не сперечаюсь, можна. І якби у більшості студентів і українців взагалі були зайві кошти, то вони би так і робили.
Наразі ж я боюся хворіти.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
