Під завісу минулий парламент спроворив найгірший з українських законів – «Про всеукраїнський референдум». Минула моя стаття була про знущання там над нашою Конституцією, ця – про її знищення.
Горе-узурпатори
Міна закладена у другій частині статті 15: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ … може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом ухвалення Конституції України … у порядку, який визначений цим Законом».
Отакої! Нову Конституцію їм подавай! За наявності Конституції чинної. Для такого конституційного двоєженства визначень поза Кримінальним кодексом годі й шукати.
Те, що ухваленню нової Конституції відведено окрему норму, свідчить, що це не помилка, а умисел.
Те, що інші різновиди конституційного референдуму згадані у законі ще не раз, а про цей більше нічичирк, свідчить, що політичні шулери зумисно затасували краплену карту в середину колоди.
Горе-плагіатори
Ідея не нова: ще у президентському указі «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 27 березня 2000 року шостим питанням значилось: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?».
Конституційний Суд визнав це питання неконституційним, позаяк воно «виноситься на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності ухвалення нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».
Групування Януковича зайшло неконституційним шляхом куди далі за Кучму, і без жодного референдуму узаконило, що нова Конституція таки прийматиметься референдумом. Ще й уточнили: «за народною ініціативою».
Яку ж демократичну і компетентну конституційну процедуру вони нам нав’язали?
Горе-народники
У перекладі з нормопроектної на українську процедура така:
1. Організація двотисячних зборів виборців. Організатори – політичні партії, всеукраїнські громадські організації, або довільна група повнолітніх громадян.
Можливо, хтось із шановних читачів брав участь в організації зборів бодай не у 2000, а у 200 осіб. Це десятки організаційних позицій, а наразі ще й підготовка тексту нової Конституції. Справа не для аматорів.
2. Проведення зборів.
Від 25 травня 1989 до 5 вересня 1991 року пройшло п’ять багатоденних двотисячних з’їздів народних депутатів – найвищого законодавчого і владного органу СРСР. Було яскраве шоу, полум’яні промови, парад особистостей, не було лише ретельної законотворчої роботи. Воно й зрозуміло, двотисячне зібрання годиться не для такої роботи, а хіба що для штампування законів.
І ось пропонується на одному зібранні розглянути і затвердити не багато не мало – текст Конституції держави!
А ще скласти і затвердити список ініціативної групи не менш як у 500 осіб. Тож риторичне запитання: «кандидатури для такої важливої справи ретельно добираються і всебічно обговорюються чи проштамповується заздалегідь підготовлений список?».
3. Збирання підписів. Підписів треба багато – три мільйони, часу мало – сорок днів, збирати треба 75 000 підписів на день.
Збирає ініціативна група чисельністю від 500 осіб, тобто денна норма кожного – 150 підписів. Членів групи може бути більше, але й підписів треба більше, відбракування невідворотне. Та й не всі члени групи збиратимуть щоденно. Те на те і виходить.
Я бував причетним до збирання підписів як збирач, як учасник штабу і як член виборчої комісії. Такий темп для чесного збирання підписів є непосильним, а у даному випадку – неймовірним.
Чинна Конституція містить 161 статтю, а ще преамбулу, прикінцеві і перехідні положення. Останнє теж не дрібниця, приміром, саме там пришвартовано російський Чорноморський флот.
І коли, скажіть на милість, мають уважно розглянути подібний текст підписанти? А без цього яка ціна їхнього підпису?
4. Формальна перевірка. ЦВК перевіряє достовірність підписів, і, спільно з Президентом, – відповідність Конституції і законам України питань референдуму.
Знову не без шахрайства, адже питанням є лише щось на кшталт «Чи підтримуєте Ви нову Конституцію?», а її текст, то лише додаток. Втім, звіряти нову Конституцію на відповідність старій – це навіть не курйоз – абсурд.
5. Президент проголошує референдум за нібито народною ініціативою. А за чиєю насправді?
Ініціативної групи? Але ж вона похідна третього порядку від організаторів і учасників зборів.
Учасників зборів? Але ж вони лише штампують підготовлені організаторами проект Конституції та список ініціативної групи. Зображають народ, як хор у опері.
Справжні ініціатори – це організатори зборів, які готують текст нової Конституції, підбирають статистів і запускають процес.
Що цікаво: кожен з мільйонів підписантів має вказати свої установчі дані, аналогічно члени ініціативної групи та учасники зборів. А справжні заводії, організатори зборів, залишаються анонімними.
Отже, так званий «референдум за народною ініціативою» по честі має називатись «референдум за ініціативою політичних партій, громадських організацій або анонімної групи громадян». Розкрити анонімність ініціаторів і згубного закону про референдум, і руйнівних наслідків із нього, нескладно: досить ознайомитись з керівним складом Адміністрації Президента та Мін’юсту.
В СРСР референдуми не проводились, натомість практикувались два різновиди всенародного одобрямсу. Один у формі негативу: «Пастернака, Сахарова, Солженіцина не читав, але засуджую», другий – позитиву: «Рішень партійного з’їзду, пленуму, політбюро не читав, але підтримую».
І цей ледь підрихтований совок нам підкидають як ініціативу народу!
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Горе-узурпатори
Міна закладена у другій частині статті 15: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ … може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом ухвалення Конституції України … у порядку, який визначений цим Законом».
Отакої! Нову Конституцію їм подавай! За наявності Конституції чинної. Для такого конституційного двоєженства визначень поза Кримінальним кодексом годі й шукати.
Те, що ухваленню нової Конституції відведено окрему норму, свідчить, що це не помилка, а умисел.
Те, що інші різновиди конституційного референдуму згадані у законі ще не раз, а про цей більше нічичирк, свідчить, що політичні шулери зумисно затасували краплену карту в середину колоди.
Горе-плагіатори
Ідея не нова: ще у президентському указі «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 27 березня 2000 року шостим питанням значилось: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?».
Конституційний Суд визнав це питання неконституційним, позаяк воно «виноситься на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності ухвалення нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».
Групування Януковича зайшло неконституційним шляхом куди далі за Кучму, і без жодного референдуму узаконило, що нова Конституція таки прийматиметься референдумом. Ще й уточнили: «за народною ініціативою».
Яку ж демократичну і компетентну конституційну процедуру вони нам нав’язали?
Горе-народники
У перекладі з нормопроектної на українську процедура така:
1. Організація двотисячних зборів виборців. Організатори – політичні партії, всеукраїнські громадські організації, або довільна група повнолітніх громадян.
Можливо, хтось із шановних читачів брав участь в організації зборів бодай не у 2000, а у 200 осіб. Це десятки організаційних позицій, а наразі ще й підготовка тексту нової Конституції. Справа не для аматорів.
2. Проведення зборів.
Від 25 травня 1989 до 5 вересня 1991 року пройшло п’ять багатоденних двотисячних з’їздів народних депутатів – найвищого законодавчого і владного органу СРСР. Було яскраве шоу, полум’яні промови, парад особистостей, не було лише ретельної законотворчої роботи. Воно й зрозуміло, двотисячне зібрання годиться не для такої роботи, а хіба що для штампування законів.
І ось пропонується на одному зібранні розглянути і затвердити не багато не мало – текст Конституції держави!
А ще скласти і затвердити список ініціативної групи не менш як у 500 осіб. Тож риторичне запитання: «кандидатури для такої важливої справи ретельно добираються і всебічно обговорюються чи проштамповується заздалегідь підготовлений список?».
3. Збирання підписів. Підписів треба багато – три мільйони, часу мало – сорок днів, збирати треба 75 000 підписів на день.
Збирає ініціативна група чисельністю від 500 осіб, тобто денна норма кожного – 150 підписів. Членів групи може бути більше, але й підписів треба більше, відбракування невідворотне. Та й не всі члени групи збиратимуть щоденно. Те на те і виходить.
Я бував причетним до збирання підписів як збирач, як учасник штабу і як член виборчої комісії. Такий темп для чесного збирання підписів є непосильним, а у даному випадку – неймовірним.
Чинна Конституція містить 161 статтю, а ще преамбулу, прикінцеві і перехідні положення. Останнє теж не дрібниця, приміром, саме там пришвартовано російський Чорноморський флот.
І коли, скажіть на милість, мають уважно розглянути подібний текст підписанти? А без цього яка ціна їхнього підпису?
4. Формальна перевірка. ЦВК перевіряє достовірність підписів, і, спільно з Президентом, – відповідність Конституції і законам України питань референдуму.
Знову не без шахрайства, адже питанням є лише щось на кшталт «Чи підтримуєте Ви нову Конституцію?», а її текст, то лише додаток. Втім, звіряти нову Конституцію на відповідність старій – це навіть не курйоз – абсурд.
5. Президент проголошує референдум за нібито народною ініціативою. А за чиєю насправді?
Ініціативної групи? Але ж вона похідна третього порядку від організаторів і учасників зборів.
Учасників зборів? Але ж вони лише штампують підготовлені організаторами проект Конституції та список ініціативної групи. Зображають народ, як хор у опері.
Справжні ініціатори – це організатори зборів, які готують текст нової Конституції, підбирають статистів і запускають процес.
Що цікаво: кожен з мільйонів підписантів має вказати свої установчі дані, аналогічно члени ініціативної групи та учасники зборів. А справжні заводії, організатори зборів, залишаються анонімними.
Отже, так званий «референдум за народною ініціативою» по честі має називатись «референдум за ініціативою політичних партій, громадських організацій або анонімної групи громадян». Розкрити анонімність ініціаторів і згубного закону про референдум, і руйнівних наслідків із нього, нескладно: досить ознайомитись з керівним складом Адміністрації Президента та Мін’юсту.
В СРСР референдуми не проводились, натомість практикувались два різновиди всенародного одобрямсу. Один у формі негативу: «Пастернака, Сахарова, Солженіцина не читав, але засуджую», другий – позитиву: «Рішень партійного з’їзду, пленуму, політбюро не читав, але підтримую».
І цей ледь підрихтований совок нам підкидають як ініціативу народу!
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
