Минув 2012 рік, а з ним і проголошений торік у січні президентом Російської Федерації Медведєвим «Рік російської історії». Невідомо, яким чином цей указ збагатив історичні знання росіян. Тим часом старий-новий президент Росії Путін у жовтні минулого року підписав указ про створення служби при своїй адміністрації, яка займатиметься «зміцненням духовних і моральних основ російського суспільства» та покращуватиме «політику влади на ниві патріотичного виховання». В пам’яті спливає хрущовський «моральный кодекс строителя коммунизма»… В Кремлі указами задавнюють історію Росії, зміцнюють мораль, патріотизм громадян держави. Чим зумовлена ця новітня «указуха»?
Понад п’ять років тому, у червні 2007-го, в Ново-Огарьові відбулася конференція викладачів історії Росії і суспільствознавців. З ними спілкувався президент Путін. Мова йшла про підручники з історії, в яких постать і діяльність Сталіна в СРСР повинна бути висвітлена як діяльність «ефективного менеджера». Учасники конференції з ентузіазмом сприйняли оголошення, що президент Путін довів Росію до «суверенної демократії». А сам глава Російської Федерації звернувся тоді до світил російської історичної науки з неочікуваним для аудиторії запитанням: чи можна побудувати («выстроить») давньоруську історію так, щоб не згадувати Київ. Йому відповіли, що без Києва це не можливо.
Проте його придворні радники усвідомили: питання пролунало, і треба трудитися, аби заклопотаному президентові Путіну підказати, як вирішити болючу для нього проблему початків давньоруської історії без Києва і Київської Русі. Пошуки дали результат.
Наступник Путіна в кріслі президента Росії – Медведєв – 3 березня 2011 року підписав указ «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності» й урочисто проголосив, що «наша держава» (Росія) існує понад одинадцять віків». Указ, як висловився Медведєв, має «не столько научное, сколько абсолютно практическое» значення. Отже, знайдено ще один, інструмент для маніпуляції суспільною свідомістю росіян.
У перших днях січня 2011 року президент Медведєв підписав ще один указ, яким 2012 рік оголошено «Роком російської історії», щоб привернути увагу, як він висловився, до «ролі Росії в світовому історичному процесі зародження російської державності». Протягом року, що минув, росіяни повинні були, відповідно до президентського указу, забути, як їх десятиліттями навчали про давньоруську державу (про Київ і Київську Русь як «Матір руських міст» і «колиску трьох братніх народів»), та засвоїти нову доктрину: про те, що витоки нинішньої Росії сягають 862 року, коли старійшини двох північнослов’янських племен (словенів і кривичів) та двох естонських (чуді й весі), згідно з літописом, запросили варязьку дружину Рюриковичів прийти й управляти ними. Це було приблизно там, де нині стоїть місто Новгород або Ладога.
Важливо відзначити, що жодні помітні святкування цієї «грандіозної» історичної для Росії події в «Рік російської історії» ніде на просторах Російської Федерації не відбувалися.
Початок Росії – Римська імперія?
Запрошення чужинців-варягів володіти майбутніми росіянами вказує на політичну безпорадність і непридатність місцевих «росіян» 862 року. Якщо екс-президент Медведєв прагнув задавнити «історію Росії», то варто було йому послатися на радників оточення царя Івана Грозного, за панування якого розпочалася робота над переписуванням історії Московщини. «Політтехнологи» Грозного твердили, що їхній цар – нащадок самого римського імператора Августа, а імператор Август, у свою чергу, був засновником династії Рюриковичів (Рюрик – «суща от рода римского Августа царя»).
Така міфологема про «початки» Росії була б ефектною, надала б указові Медведєва величезної ваги. Як-не-як, мова все-таки про часи римської імперії… Схоже, російський президент побоявся піти аж так «далеко», щоб знову не компрометувати себе. Пам’ятаєте, чим закінчився підписаний у травні 2009 року указ Медведєва «Про Комісію при Президенті Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії»? У березні 2012-го горезвісну Комісію, також указом Медведєва, було тихесенько ліквідовано…
Такою є доля історичної науки в Росії, коли нею, за допомогою «указухи», керують «корифеї» – чи то Сталін, чи то Путін спільно з Медведєвим.
Маніфести й укази в Росії – вчора і сьогодні
Президентські укази про історію, про зміцнення патріотизму – не більше ніж легітимізація існуючого режиму й інструмент, що дозволяє зміцнювати авторитарну державу. Росія на такі традиції багата, починаючи, принаймні, від царя Петра І. Скільки-бо за три століття в Росії – СРСР видано маніфестів, указів, обіжників і розпоряджень, часто таємних, наприклад, скерованих на заборону української мови й знищення українства взагалі! А результат? Крах російської імперії – царської та комуністичної. На їхніх руїнах постала, крім інших поневолених націй, і незалежна держава Україна.
Цей факт дуже дратує нинішніх російських лідерів. Їм до душі переконання головного жандарма Росії Бенкендорфа часів царя-«ліберала» Олександра ІІ: «чтобы все выводы ученых и писателей клонились к возвышению Российской империи».
А факт, що імперія розлетілася, нинішню політичну еліту Росії неймовірно засмучує. Про це свідчать висловлювання Путіна щодо України.
Так, у квітні 2008 року в Бухаресті він переконував свого колегу, президента США Буша-молодшого, що Україна – «складне державне утворення», яке складається з територій, «подарованих» – Польщею, Чехословаччиною, Румунією та найбільше – Росією. Одна третина населення України, продовжував свої побрехеньки Путін перед Бушем, то «етнічні росіяни».
У травні 2009 року глава Російської Федерації повчав журналістів, що білогвардійський генерал Денікін у своїх щоденниках писав «про велику та малу Росію, Україну», і наголосив, що «нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії».
Медведєв від себе також продемонстрував зверхнє ставлення до доробку сучасних українських та білоруських істориків. Вони, мовляв, займаються проблемами, за його словами, «поиском какой-то идентичности».
Отже, категоричне несприйняття факту, що Україна – суверенна держава. А пошуком «какой-то идентичности» сьогодні хворобливо, аж маніакальним способом, займається, власне, Росія, про що свідчать згадані укази.
Коли мова про Україну, маніпуляція з історією лідерам Росії сходить з рук, бо переважна більшість російської громадськості не сприймає Україну як незалежну державу. Співробітник Інституту Карнегі у Москві, авторитетний політолог Лілія Шевцова каже, що навіть для російських лібералів «Україна – це фантомний біль… Значна частина (російської) еліти залишається на неоімперських або постімперських позиціях».
Створюється враження, що головним подразником задавнювання президентським указом російської історії та прив’язаність Путіна до щоденників Денікіна є, власне, існування незалежної держави Україна.
Путін/Медведєв на початку ХХІ століття реанімують шовіністичну доктрину походження російської держави і натякають, що це може стати підставою висунення супроти України територіальних претензій. Як суверенна держава Україна їм заважає.
Указом екс-президента Медведєва оголошено, що серед східних слов’ян «найстаріша» державність – російська. І не важливо для керівництва Росії, що перша письмова згадка про Руську землю припадає на 852 рік, отже, за 10 років до запрошення «росіянами» Рюриковичів, і стосується київського князя Аскольда. Зрештою, Аскольд ходив на Константинополь 860 року, на два роки раніше, ніж до «Росії» прибула «офіційна делегація» Рюриковичів зі Скандинавії і погодилася порядкувати місцевими «росіянами» чи то в Новгороді, чи в Ладозі.
А те, що Київ є все-таки матір’ю всіх інших міст руських (та російських!), ніяк не можна заперечити указами нинішніх володарів московського Кремля.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Понад п’ять років тому, у червні 2007-го, в Ново-Огарьові відбулася конференція викладачів історії Росії і суспільствознавців. З ними спілкувався президент Путін. Мова йшла про підручники з історії, в яких постать і діяльність Сталіна в СРСР повинна бути висвітлена як діяльність «ефективного менеджера». Учасники конференції з ентузіазмом сприйняли оголошення, що президент Путін довів Росію до «суверенної демократії». А сам глава Російської Федерації звернувся тоді до світил російської історичної науки з неочікуваним для аудиторії запитанням: чи можна побудувати («выстроить») давньоруську історію так, щоб не згадувати Київ. Йому відповіли, що без Києва це не можливо.
Проте його придворні радники усвідомили: питання пролунало, і треба трудитися, аби заклопотаному президентові Путіну підказати, як вирішити болючу для нього проблему початків давньоруської історії без Києва і Київської Русі. Пошуки дали результат.
Наступник Путіна в кріслі президента Росії – Медведєв – 3 березня 2011 року підписав указ «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності» й урочисто проголосив, що «наша держава» (Росія) існує понад одинадцять віків». Указ, як висловився Медведєв, має «не столько научное, сколько абсолютно практическое» значення. Отже, знайдено ще один, інструмент для маніпуляції суспільною свідомістю росіян.
У перших днях січня 2011 року президент Медведєв підписав ще один указ, яким 2012 рік оголошено «Роком російської історії», щоб привернути увагу, як він висловився, до «ролі Росії в світовому історичному процесі зародження російської державності». Протягом року, що минув, росіяни повинні були, відповідно до президентського указу, забути, як їх десятиліттями навчали про давньоруську державу (про Київ і Київську Русь як «Матір руських міст» і «колиску трьох братніх народів»), та засвоїти нову доктрину: про те, що витоки нинішньої Росії сягають 862 року, коли старійшини двох північнослов’янських племен (словенів і кривичів) та двох естонських (чуді й весі), згідно з літописом, запросили варязьку дружину Рюриковичів прийти й управляти ними. Це було приблизно там, де нині стоїть місто Новгород або Ладога.
Важливо відзначити, що жодні помітні святкування цієї «грандіозної» історичної для Росії події в «Рік російської історії» ніде на просторах Російської Федерації не відбувалися.
Початок Росії – Римська імперія?
Запрошення чужинців-варягів володіти майбутніми росіянами вказує на політичну безпорадність і непридатність місцевих «росіян» 862 року. Якщо екс-президент Медведєв прагнув задавнити «історію Росії», то варто було йому послатися на радників оточення царя Івана Грозного, за панування якого розпочалася робота над переписуванням історії Московщини. «Політтехнологи» Грозного твердили, що їхній цар – нащадок самого римського імператора Августа, а імператор Август, у свою чергу, був засновником династії Рюриковичів (Рюрик – «суща от рода римского Августа царя»).
Така міфологема про «початки» Росії була б ефектною, надала б указові Медведєва величезної ваги. Як-не-як, мова все-таки про часи римської імперії… Схоже, російський президент побоявся піти аж так «далеко», щоб знову не компрометувати себе. Пам’ятаєте, чим закінчився підписаний у травні 2009 року указ Медведєва «Про Комісію при Президенті Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії»? У березні 2012-го горезвісну Комісію, також указом Медведєва, було тихесенько ліквідовано…
Такою є доля історичної науки в Росії, коли нею, за допомогою «указухи», керують «корифеї» – чи то Сталін, чи то Путін спільно з Медведєвим.
Маніфести й укази в Росії – вчора і сьогодні
Президентські укази про історію, про зміцнення патріотизму – не більше ніж легітимізація існуючого режиму й інструмент, що дозволяє зміцнювати авторитарну державу. Росія на такі традиції багата, починаючи, принаймні, від царя Петра І. Скільки-бо за три століття в Росії – СРСР видано маніфестів, указів, обіжників і розпоряджень, часто таємних, наприклад, скерованих на заборону української мови й знищення українства взагалі! А результат? Крах російської імперії – царської та комуністичної. На їхніх руїнах постала, крім інших поневолених націй, і незалежна держава Україна.
Цей факт дуже дратує нинішніх російських лідерів. Їм до душі переконання головного жандарма Росії Бенкендорфа часів царя-«ліберала» Олександра ІІ: «чтобы все выводы ученых и писателей клонились к возвышению Российской империи».
А факт, що імперія розлетілася, нинішню політичну еліту Росії неймовірно засмучує. Про це свідчать висловлювання Путіна щодо України.
Так, у квітні 2008 року в Бухаресті він переконував свого колегу, президента США Буша-молодшого, що Україна – «складне державне утворення», яке складається з територій, «подарованих» – Польщею, Чехословаччиною, Румунією та найбільше – Росією. Одна третина населення України, продовжував свої побрехеньки Путін перед Бушем, то «етнічні росіяни».
У травні 2009 року глава Російської Федерації повчав журналістів, що білогвардійський генерал Денікін у своїх щоденниках писав «про велику та малу Росію, Україну», і наголосив, що «нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії».
Медведєв від себе також продемонстрував зверхнє ставлення до доробку сучасних українських та білоруських істориків. Вони, мовляв, займаються проблемами, за його словами, «поиском какой-то идентичности».
Отже, категоричне несприйняття факту, що Україна – суверенна держава. А пошуком «какой-то идентичности» сьогодні хворобливо, аж маніакальним способом, займається, власне, Росія, про що свідчать згадані укази.
Коли мова про Україну, маніпуляція з історією лідерам Росії сходить з рук, бо переважна більшість російської громадськості не сприймає Україну як незалежну державу. Співробітник Інституту Карнегі у Москві, авторитетний політолог Лілія Шевцова каже, що навіть для російських лібералів «Україна – це фантомний біль… Значна частина (російської) еліти залишається на неоімперських або постімперських позиціях».
Створюється враження, що головним подразником задавнювання президентським указом російської історії та прив’язаність Путіна до щоденників Денікіна є, власне, існування незалежної держави Україна.
Путін/Медведєв на початку ХХІ століття реанімують шовіністичну доктрину походження російської держави і натякають, що це може стати підставою висунення супроти України територіальних претензій. Як суверенна держава Україна їм заважає.
Указом екс-президента Медведєва оголошено, що серед східних слов’ян «найстаріша» державність – російська. І не важливо для керівництва Росії, що перша письмова згадка про Руську землю припадає на 852 рік, отже, за 10 років до запрошення «росіянами» Рюриковичів, і стосується київського князя Аскольда. Зрештою, Аскольд ходив на Константинополь 860 року, на два роки раніше, ніж до «Росії» прибула «офіційна делегація» Рюриковичів зі Скандинавії і погодилася порядкувати місцевими «росіянами» чи то в Новгороді, чи в Ладозі.
А те, що Київ є все-таки матір’ю всіх інших міст руських (та російських!), ніяк не можна заперечити указами нинішніх володарів московського Кремля.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
