Київ – Цього року українські громадяни всиновили втричі більше дітей, ніж іноземці. Дві тисячі дітей всиновили українці, а близько 700 – іноземні громадяни. Такі цифри свідчать про те, що Україна послідовно дотримується пріоритетності національного всиновлення, пояснив уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко, але й додав, що й названим батькам з-за кордону в Україні теж раді. Відтак услід за Росією, в якій Володимир Путін підписав закон, що забороняє всиновлювати російських дітей американцями, Україна в жодному разі не піде, запевнив урядовець.
Іноземці, які хочуть стати батьками для українського сироти, важливі насамперед тим, що всиновлюють тих, кого не хочуть всиновити українці – дітей дорослих чи дітей із важкими недугами. Охочих іноземців щороку – десь понад 5 тисяч, а дітей, що зареєстровані у банку дітей-сиріт – у понад 5 разів більше. Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини натомість здатен «пропустити» щонайбільше дві тисячі справ на рік.
За законом, лише якщо дитину неможливо влаштувати в рідному середовищі, ухвалюють рішення про міждержавне усиновлення, каже уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. Тому з 2008 року в Україні пріоритетним є саме всиновлення українцями.
Закон у Росії, що забороняє всиновлювати дітей американцям, Павленко називає політичними іграми і запевняє: повторювати кроки сусідів у подібних випадках Україна ні в якому разі не буде.
«Ми жодним чином не боїмося збільшення іноземних усиновителів, які приїдуть в Україну. Українське законодавство давно збудоване і направлене на розвиток національного всиновлення. Українське законодавство давно має цілий ряд обмежень, але вони не суперечать інтересам дитини щодо міжнародних усиновителів», – наголосив він.
Фіктивні недуги і незаконні агентства з усиновлення
Іноді іноземці, бажаючи всиновити дитину з вадами, насправді всиновлюють здорову, адже багатьом дітям, що перебувають у спеціалізованих закладах, недуги просто приписують, каже директор партнерства «Кожній дитині» Василина Дибайло.
«Згурівський район у нас є, в Київській області, (інтернат) для слабочуючих і слабозрячих, і найбільша кількість дітей в тому інтернаті саме зі Згурівського району. Але так не може бути, щоб всі слабочуючі чи слабозрячі діти жили в одному районі. Тому коли іноземець усиновлює дитину, він думає, що вони з вадами, але інше питання: чи мають діти ці вади», – наголошує чиновниця.
Допомагати іноземцеві можуть і агентства з усиновлення, які в Україні офіційно не дозволені. Тому трапляються і ситуації, коли дитина потрапляє у сім’ю, в якій їй некомфортно, де нею належно не опікуються. Крім того, механізму перевірки цього також немає, додає Василина Дибайло.
«Дитина, яка усиновлюється за кордон, – з нею можуть налагоджувати контакт або перевіряти, оскільки є певна перевірка, яка проводиться раз на три роки, консульські служби, тобто дипломатичні служби України. Якщо батьки вчасно не подають звіту, яка ситуація з дитиною, то можна зробити офіційний запит, і служба тієї чи іншої країни зможе це перевірити», – описує механізм Дибайло.
Ефективно контролювати та перевіряти, в яких умовах живуть і виховуються українські діти, усиновлені в інші країни, дозволить Гаазька конвенція про міжнародне усиновлення, ратифікувати яку в Україні урядовці обіцяють наступного року.
Найбільшу кількість дітей із України всиновлюють громадяни США, Італії, Іспанії та Франції. Іноземець, який хоче всиновити українську дитину, повинен бути не молодшим вид 21 року і не старшим вид 45, а різниця у віці між ним та усиновленим має бути не менша ніж 16 років.
У банку даних дітей, що підлягають усиновленню, на сьогодні перебувають 26 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Це вихованці як інтернатів, так і прийомних родин, дитячих будинків сімейного типу. Дві третини з них – це ті, яким більше ніж 10 років. Близько 1,5 тисячі дітей – віком до 5 років, з них майже половина – із дуже важкими недугами, ще половина – з великих родинних груп, де є 4–5 братів чи сестер.
Іноземці, які хочуть стати батьками для українського сироти, важливі насамперед тим, що всиновлюють тих, кого не хочуть всиновити українці – дітей дорослих чи дітей із важкими недугами. Охочих іноземців щороку – десь понад 5 тисяч, а дітей, що зареєстровані у банку дітей-сиріт – у понад 5 разів більше. Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини натомість здатен «пропустити» щонайбільше дві тисячі справ на рік.
За законом, лише якщо дитину неможливо влаштувати в рідному середовищі, ухвалюють рішення про міждержавне усиновлення, каже уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. Тому з 2008 року в Україні пріоритетним є саме всиновлення українцями.
Закон у Росії, що забороняє всиновлювати дітей американцям, Павленко називає політичними іграми і запевняє: повторювати кроки сусідів у подібних випадках Україна ні в якому разі не буде.
«Ми жодним чином не боїмося збільшення іноземних усиновителів, які приїдуть в Україну. Українське законодавство давно збудоване і направлене на розвиток національного всиновлення. Українське законодавство давно має цілий ряд обмежень, але вони не суперечать інтересам дитини щодо міжнародних усиновителів», – наголосив він.
Фіктивні недуги і незаконні агентства з усиновлення
Іноді іноземці, бажаючи всиновити дитину з вадами, насправді всиновлюють здорову, адже багатьом дітям, що перебувають у спеціалізованих закладах, недуги просто приписують, каже директор партнерства «Кожній дитині» Василина Дибайло.
«Згурівський район у нас є, в Київській області, (інтернат) для слабочуючих і слабозрячих, і найбільша кількість дітей в тому інтернаті саме зі Згурівського району. Але так не може бути, щоб всі слабочуючі чи слабозрячі діти жили в одному районі. Тому коли іноземець усиновлює дитину, він думає, що вони з вадами, але інше питання: чи мають діти ці вади», – наголошує чиновниця.
Допомагати іноземцеві можуть і агентства з усиновлення, які в Україні офіційно не дозволені. Тому трапляються і ситуації, коли дитина потрапляє у сім’ю, в якій їй некомфортно, де нею належно не опікуються. Крім того, механізму перевірки цього також немає, додає Василина Дибайло.
«Дитина, яка усиновлюється за кордон, – з нею можуть налагоджувати контакт або перевіряти, оскільки є певна перевірка, яка проводиться раз на три роки, консульські служби, тобто дипломатичні служби України. Якщо батьки вчасно не подають звіту, яка ситуація з дитиною, то можна зробити офіційний запит, і служба тієї чи іншої країни зможе це перевірити», – описує механізм Дибайло.
Ефективно контролювати та перевіряти, в яких умовах живуть і виховуються українські діти, усиновлені в інші країни, дозволить Гаазька конвенція про міжнародне усиновлення, ратифікувати яку в Україні урядовці обіцяють наступного року.
Найбільшу кількість дітей із України всиновлюють громадяни США, Італії, Іспанії та Франції. Іноземець, який хоче всиновити українську дитину, повинен бути не молодшим вид 21 року і не старшим вид 45, а різниця у віці між ним та усиновленим має бути не менша ніж 16 років.
У банку даних дітей, що підлягають усиновленню, на сьогодні перебувають 26 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Це вихованці як інтернатів, так і прийомних родин, дитячих будинків сімейного типу. Дві третини з них – це ті, яким більше ніж 10 років. Близько 1,5 тисячі дітей – віком до 5 років, з них майже половина – із дуже важкими недугами, ще половина – з великих родинних груп, де є 4–5 братів чи сестер.
