Київ – Громадська активістка, співкоординатор акцій на захист Гостиного двору та Андріївського узвозу Владислава Осьмак розповіла про власне ставлення до силових методів боротьби за власні права. Наразі ситуація навколо Гостиного двору й далі напружена. Мало не щодня трапляються сутички між забудовниками та громадськими активістами. За словами Владислави Осьмак, за час боротьби за Гостиний двір їй довелося категорично змінити власну позицію у ставленні до фізичної сили як способу захистити себе і своє місто.
– Чи можна застосовувати силу, щоб захистити власний двір від забудови?
– Ой, ви знаєте, це таке складне запитання. Але я буду чесно відповідати. Ще якийсь рік тому я б сказала, напевно, що я категоричний противник будь-яких силових акцій. Але після останніх подій у Гостиному дворі, коли я зі здивуванням побачила саму себе серед гурту однодумців, які намагалися і дійсно увійшли до Гостиного двору, я дещо зрозуміла. Коли ситуація доходить межі, і ти розумієш, що зараз у тебе забирають твоє право на життя в твоєму місті, то треба переходити до активних дій. Єдине, що мені здається, треба утримуватися від таких дій, які можуть зашкодити здоров’ю і життю. У нашій ситуації цього не вдалося, хоча всі живі і на свободі, але кілька людей зазнали і травм, і отруєння, і були в лікарні.
– Коли ж дійсно змінилася Ваша точка зору – буквально на тому тижні?
– Насправді вона змінювалася поволі. Оскільки, очевидно, моя така занадто, можливо, пацифістська позиція була пов’язана з тим, що мені (як і багатьом іншим киянам) здавалося, що ми ні на що не здатні, що ми ні на що не впливаємо, нічого не можемо. Але варто зробити перший крок, і ти розумієш, що навколо тебе дуже багато людей, які хочуть того самого, з якими можна об’єднатися. А в колективі будь-які дії, акції і мирні, і акції прямої дії набувають все-таки більшої ваги, така колективна відповідальність.
– Борцями за права громадян, на Вашу думку, мають бути саме «вуличні бійці» чи також юристи, політичні діячі?
– Зі власного досвіду останніх приблизно 18 місяців (бо я новачок у цій справі, я все життя була тихим і мирним екскурсоводом) – коли почали наступати на те, що я люблю найбільше, на Андріївський узвіз, я вийшла на вулицю захищати моє право на цю вулицю. Проблеми існують, але вони лежать не тільки і не стільки в площині сценарної підготовки цих акцій. Головне те, що ми тільки зараз починаємо підходити до моменту, коли різні розпорошені між собою незв’язані рухи за право на місто, боротьба проти багатоповерхівки на місці дитячого майданчику, вирубки парку, засипання ставку, перетворення суспільно значущої громадської споруди на приватну власність, тільки зараз починають зростатися. Цей процес набирає, по-перше, незворотного характеру і, по-друге, відбувається неймовірними темпами.
І от уже сьогодні акція триває майже 7 місяців у Гостиному дворі – на засадах самоорганізації. Адже немає однієї громадської організації, а тим більше партії, яка б узяла це під свій контроль, під свою парасольку, це суто громадська ініціатива. Сьогодні це відбувається таким чином: є суворий розподіл обов’язків, є сувора концепція обговорення всіх акцій, заходів, у колі активістів є потужна юридична підтримка. Без консультацій з юристами жодних кроків не чинимо, бо розуміємо, що це дійсно війна.
– Все більше українців схиляється до силових методів боротьби. Але де та межа, коли людина бере в руки вже щось важче, ніж плакати й транспаранти?
– Ви знаєте, можна і без більш важких предметів домогтися чогось. Сила ж буває різна. Я не можу поширити свій досвід і досвід цієї акції, в якій я беру участь на всю країну в цілому. Бо протестні акції різного характеру масово виникають з різних причин. Але існує певна відстежена соціологами закономірність: як правило, протест виникає з тієї причини, яка безпосередньо стосується життя людини, якщо щось відбувається в безпосередній близькості або зачіпає життєві інтереси. Це називається «феномен 200 метрів» – те, що поряд зі мною. Якщо повертатися до досвіду акції в Гостиному дворі, то я б сказала, що це доволі феноменальна акція, бо вона згуртувала людей, які не живуть у Гостиному дворі чи біля нього. Багато хто з учасників і не бував там ніколи.
Ідеться про те, що кількість і якість порушень наших прав досягає певної межі, після якої настає край терпіння. І от тут людина з пасивної і страждаючої перетворюється на активну, таку, яка виборює і творить, що й відбулося в Гостиному дворі.
Були відкриті ворота, і протягом літніх місяців було створене нове явище в культурному житті Києва – відкритий культурний простір. Тепер ми боремося, щоб цей набуток був зафіксований на майбутнє. І майже 7 місяців нам вдавалося дотримуватися мирних культурних форм боротьби. Але насправді будемо відверті: певних результатів було досягнуто після силових дій. На нас вчинили напад, ми дали відсіч, повернули свої позиції, закріпилися на тому місці, де й були перед нападом. І ми не вступаємо в перемови з тією стороною, хоч нас у цьому масово звинувачували останнім часом.
21 грудня, в п’ятницю, відбулася дуже важлива подія. Влада змушена була серйозно відреагувати на останні події. І в КМДА відбулося засідання, збори, де були присутні депутати Верховної Ради, депутати Київради, представники апарату КМДА, орендар будівлі, архітектор, проти проекту якого багато хто виступає, представники громадськості, інституцій, які займаються охороною культурної спадщини. Було висловлено публічну критику і досягнуто домовлень запротокольованих про громадські слухання, широке обговорення проекту і що надважливо – функцій цієї будівлі.
Що я хочу сказати: важливо налаштуватися на тривалу боротьбу. Я це чітко зрозуміла. Чим більш витривалими будуть громадянські рухи, громадські активісти, то більше часу буде для акумулювання сил і для того, щоб (як це, може, ідеалістично прозвучить) дати силу і можливість. Бо коли відчуваєш за спиною стіну, на яку можна опертися, то й дієш інакше.
– Що мають робити громадські активісти, журналісти, політичні діячі, щоб таких ситуацій, як з Гостиним двором, більше не було?
– Якщо говорити про аналітику і підготовку акцій, то нам дуже важливо правильно вибирати ціль. Чому так багато зараз різних акцій? Ми без кінця боремося з наслідками, а нам давно треба починати боротися з причинами. Причина – в корупції. Зокрема, якщо говорити про культурну спадщину, то в Міністерстві культури. Треба бити туди, де джерело всіх тих проблем, з якими ми потім боремося.
– Чи можна застосовувати силу, щоб захистити власний двір від забудови?
Коли ситуація доходить межі, ти розумієш, що треба переходити до активних дій
– Ой, ви знаєте, це таке складне запитання. Але я буду чесно відповідати. Ще якийсь рік тому я б сказала, напевно, що я категоричний противник будь-яких силових акцій. Але після останніх подій у Гостиному дворі, коли я зі здивуванням побачила саму себе серед гурту однодумців, які намагалися і дійсно увійшли до Гостиного двору, я дещо зрозуміла. Коли ситуація доходить межі, і ти розумієш, що зараз у тебе забирають твоє право на життя в твоєму місті, то треба переходити до активних дій. Єдине, що мені здається, треба утримуватися від таких дій, які можуть зашкодити здоров’ю і життю. У нашій ситуації цього не вдалося, хоча всі живі і на свободі, але кілька людей зазнали і травм, і отруєння, і були в лікарні.
– Коли ж дійсно змінилася Ваша точка зору – буквально на тому тижні?
Варто зробити перший крок – і ти розумієш, що навколо тебе дуже багато людей, які хочуть того самого
– Насправді вона змінювалася поволі. Оскільки, очевидно, моя така занадто, можливо, пацифістська позиція була пов’язана з тим, що мені (як і багатьом іншим киянам) здавалося, що ми ні на що не здатні, що ми ні на що не впливаємо, нічого не можемо. Але варто зробити перший крок, і ти розумієш, що навколо тебе дуже багато людей, які хочуть того самого, з якими можна об’єднатися. А в колективі будь-які дії, акції і мирні, і акції прямої дії набувають все-таки більшої ваги, така колективна відповідальність.
– Борцями за права громадян, на Вашу думку, мають бути саме «вуличні бійці» чи також юристи, політичні діячі?
Різні розпорошені між собою незв’язані рухи за право на місто тільки зараз починають зростатися. Цей процес набирає, по-перше, незворотного характеру і, по-друге, відбувається неймовірними темпами
– Зі власного досвіду останніх приблизно 18 місяців (бо я новачок у цій справі, я все життя була тихим і мирним екскурсоводом) – коли почали наступати на те, що я люблю найбільше, на Андріївський узвіз, я вийшла на вулицю захищати моє право на цю вулицю. Проблеми існують, але вони лежать не тільки і не стільки в площині сценарної підготовки цих акцій. Головне те, що ми тільки зараз починаємо підходити до моменту, коли різні розпорошені між собою незв’язані рухи за право на місто, боротьба проти багатоповерхівки на місці дитячого майданчику, вирубки парку, засипання ставку, перетворення суспільно значущої громадської споруди на приватну власність, тільки зараз починають зростатися. Цей процес набирає, по-перше, незворотного характеру і, по-друге, відбувається неймовірними темпами.
І от уже сьогодні акція триває майже 7 місяців у Гостиному дворі – на засадах самоорганізації. Адже немає однієї громадської організації, а тим більше партії, яка б узяла це під свій контроль, під свою парасольку, це суто громадська ініціатива. Сьогодні це відбувається таким чином: є суворий розподіл обов’язків, є сувора концепція обговорення всіх акцій, заходів, у колі активістів є потужна юридична підтримка. Без консультацій з юристами жодних кроків не чинимо, бо розуміємо, що це дійсно війна.
– Все більше українців схиляється до силових методів боротьби. Але де та межа, коли людина бере в руки вже щось важче, ніж плакати й транспаранти?
Кількість і якість порушень наших прав досягає певної межі, після якої настає край терпіння
– Ви знаєте, можна і без більш важких предметів домогтися чогось. Сила ж буває різна. Я не можу поширити свій досвід і досвід цієї акції, в якій я беру участь на всю країну в цілому. Бо протестні акції різного характеру масово виникають з різних причин. Але існує певна відстежена соціологами закономірність: як правило, протест виникає з тієї причини, яка безпосередньо стосується життя людини, якщо щось відбувається в безпосередній близькості або зачіпає життєві інтереси. Це називається «феномен 200 метрів» – те, що поряд зі мною. Якщо повертатися до досвіду акції в Гостиному дворі, то я б сказала, що це доволі феноменальна акція, бо вона згуртувала людей, які не живуть у Гостиному дворі чи біля нього. Багато хто з учасників і не бував там ніколи.
Ідеться про те, що кількість і якість порушень наших прав досягає певної межі, після якої настає край терпіння. І от тут людина з пасивної і страждаючої перетворюється на активну, таку, яка виборює і творить, що й відбулося в Гостиному дворі.
Були відкриті ворота, і протягом літніх місяців було створене нове явище в культурному житті Києва – відкритий культурний простір. Тепер ми боремося, щоб цей набуток був зафіксований на майбутнє. І майже 7 місяців нам вдавалося дотримуватися мирних культурних форм боротьби. Але насправді будемо відверті: певних результатів було досягнуто після силових дій. На нас вчинили напад, ми дали відсіч, повернули свої позиції, закріпилися на тому місці, де й були перед нападом. І ми не вступаємо в перемови з тією стороною, хоч нас у цьому масово звинувачували останнім часом.
21 грудня, в п’ятницю, відбулася дуже важлива подія. Влада змушена була серйозно відреагувати на останні події. І в КМДА відбулося засідання, збори, де були присутні депутати Верховної Ради, депутати Київради, представники апарату КМДА, орендар будівлі, архітектор, проти проекту якого багато хто виступає, представники громадськості, інституцій, які займаються охороною культурної спадщини. Було висловлено публічну критику і досягнуто домовлень запротокольованих про громадські слухання, широке обговорення проекту і що надважливо – функцій цієї будівлі.
Що я хочу сказати: важливо налаштуватися на тривалу боротьбу. Я це чітко зрозуміла. Чим більш витривалими будуть громадянські рухи, громадські активісти, то більше часу буде для акумулювання сил і для того, щоб (як це, може, ідеалістично прозвучить) дати силу і можливість. Бо коли відчуваєш за спиною стіну, на яку можна опертися, то й дієш інакше.
– Що мають робити громадські активісти, журналісти, політичні діячі, щоб таких ситуацій, як з Гостиним двором, більше не було?
Ми без кінця боремося з наслідками, а нам давно треба починати боротися з причинами
– Якщо говорити про аналітику і підготовку акцій, то нам дуже важливо правильно вибирати ціль. Чому так багато зараз різних акцій? Ми без кінця боремося з наслідками, а нам давно треба починати боротися з причинами. Причина – в корупції. Зокрема, якщо говорити про культурну спадщину, то в Міністерстві культури. Треба бити туди, де джерело всіх тих проблем, з якими ми потім боремося.
