Ми любимо нарікатися, що нецікаві світові. А поміж тим, навіть те, що світ написав про нас, часто не відаємо. Як, наприклад, у випадку із чеською літературою.
Цілих двадцять років – із 1919 по 1939-й – Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Маловідомий край викликав велику цікавість чеських інтелектуалів, які присвятили йому чимало праць.
У 1985 році випускник Празького університету зі спеціальності «чеська мова і література» Віктор Будін захистив дипломну роботу на тему «Образ Закарпаття у чеській літературі і публіцистиці», яка згодом вийшла окремою книжечкою.
Так-от, за 1919-1945 рік Віктор Будін нарахував 23 окремі прозові книжки, написані чеськими авторами на закарпатську тематику. (Практично щороку – по книжці). Наведемо їх тут повністю, бо цей перелік в Україні невідомий.
Однак українською мовою із цих 23 прозових книжок перекладено усього п’ять: чотири Ольбрахтові – «Микола Шугай, розбійник», «Голет в долині», «Земля без імені», «Гори і століття» та роман Карела Чапека «Гордубал». Тобто, навіть із того, що написано про нас, ми спромоглися донести до свого читача якихось 20 відсотків. Ба, навіть не доперекладали й усі твори про себе того ж Чапека та Ольбрахта! А це ж близька слов’янська мова, а не якась рідкісна і екзотична для нашої філології!
Після війни, коли Закарпаття возз’єдналося з Україною, інтерес до нього з боку чеських письменників помітно вщух, хоча й далі траплялися книжки на закарпатську тематику. Зокрема, можна назвати репортажі Яроміра Томечека про повоєнну Колочаву, видані окремою книжкою у 1985 році.
Ще гірше стало після розпаду Чехословаччини на початку 90-х. Як тільки кордон Чехії відсунувся на сотні кілометрів, Закарпаття стало занадто далеким і нецікавим. Тільки зараз почалася робота над першим виданням чеської книжки на закарпатську тематику за часів незалежності України. Її автор – відомий чеський журналіст Рене Кочік, який закінчив україністику у Брно і регулярно відвідує Срібну Землю з 1994 року. Це також буде збірка репортажів про легендарну для чехів Колочаву, але вже часів Незалежності.
Отож навіть той масив прози, який про нас є в іншій літературі, ми не те, що не прочитали, а навіть не можемо скласти його повний перелік. Подібна ситуація, гадаю, і з угорською літературою, польською, німецькою, румунською. Книжок (до того ж – вартісних!) про Україну доволі. Просто треба вміти із горіха вилущувати зерня. Але для початку треба хоча б ту крислату гілку пригнути, щоб позбирати плоди.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Цілих двадцять років – із 1919 по 1939-й – Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Маловідомий край викликав велику цікавість чеських інтелектуалів, які присвятили йому чимало праць.
У 1985 році випускник Празького університету зі спеціальності «чеська мова і література» Віктор Будін захистив дипломну роботу на тему «Образ Закарпаття у чеській літературі і публіцистиці», яка згодом вийшла окремою книжечкою.
Так-от, за 1919-1945 рік Віктор Будін нарахував 23 окремі прозові книжки, написані чеськими авторами на закарпатську тематику. (Практично щороку – по книжці). Наведемо їх тут повністю, бо цей перелік в Україні невідомий.
- Іван Ольбрахт «Про любов до Батьківщини, начальство та інші сумнівні поняття» (1919 рік).
- Алоїз Квєтослав Одерський «Данило та Ілка» (1922).
- Ярослав Дурих «Чарівний ліхтар» (1926).
- Ярослав Губалек «З тіней карпатських лісів» (1926).
- Карел Чарек «Балада про Юрка Чупу» (1929).
- Йозеф Спілка «Бронза» (1929).
- Владіслав Ванчура «Останній суд» (1929).
- «Жандармські гуморески» (1930).
- Ян Врба «Душа в горах» (1931).
- Іван Ольбрахт «Земля без імені» (1932).
- Вашек Каня «Підкарпаття» (1932).
- Зденек Матєй Кудєй «Гуцульська республіка» (1932).
- Карел Чапек «Гордубал» (1933).
- Станіслав Костка Нейман «Едельвейси з Попа-Івана» (1933).
- Іван Ольбрахт «Микола Шугай, розбійник» (1933).
- Міла Валентова «Петро» (1933).
- Станіслав Костка Нейман «Чехословацька подорож» (1934).
- Іван Ольбрахт «Гори і століття» (1935).
- Р. Гордон, В.Младій «Самі. (На Сході Республіки – тиша)» (1936).
- Йозеф Кнап «Пуста» (1937).
- Іван Ольбрахт «Голет в долині» (1937).
- Ярослав Дурих «Прогульки по рідному краю» (1938).
- Юліус Комарек «Лови в Карпатах» (1942).
Однак українською мовою із цих 23 прозових книжок перекладено усього п’ять: чотири Ольбрахтові – «Микола Шугай, розбійник», «Голет в долині», «Земля без імені», «Гори і століття» та роман Карела Чапека «Гордубал». Тобто, навіть із того, що написано про нас, ми спромоглися донести до свого читача якихось 20 відсотків. Ба, навіть не доперекладали й усі твори про себе того ж Чапека та Ольбрахта! А це ж близька слов’янська мова, а не якась рідкісна і екзотична для нашої філології!
Після війни, коли Закарпаття возз’єдналося з Україною, інтерес до нього з боку чеських письменників помітно вщух, хоча й далі траплялися книжки на закарпатську тематику. Зокрема, можна назвати репортажі Яроміра Томечека про повоєнну Колочаву, видані окремою книжкою у 1985 році.
Ще гірше стало після розпаду Чехословаччини на початку 90-х. Як тільки кордон Чехії відсунувся на сотні кілометрів, Закарпаття стало занадто далеким і нецікавим. Тільки зараз почалася робота над першим виданням чеської книжки на закарпатську тематику за часів незалежності України. Її автор – відомий чеський журналіст Рене Кочік, який закінчив україністику у Брно і регулярно відвідує Срібну Землю з 1994 року. Це також буде збірка репортажів про легендарну для чехів Колочаву, але вже часів Незалежності.
Отож навіть той масив прози, який про нас є в іншій літературі, ми не те, що не прочитали, а навіть не можемо скласти його повний перелік. Подібна ситуація, гадаю, і з угорською літературою, польською, німецькою, румунською. Книжок (до того ж – вартісних!) про Україну доволі. Просто треба вміти із горіха вилущувати зерня. Але для початку треба хоча б ту крислату гілку пригнути, щоб позбирати плоди.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода