В Англії у партійній роботі беруть участь до 20% громадян – політолог

Чотири відсотки громадян України беруть участь у партійній роботі, тоді як в Англії ця – в середньому 15-20 відсотків. Як зазначила в інтерв’ю Радіо Свобода політолог, стипендіат Фонду Роберта Боша у Великобританії Орися Луцевич, такі показники свідчать про велику різницю в політичній структурованості українського і британського суспільств. Відтак, незадовго до виборів в Україні відчувається нестача відповідних представників від партій. Радіо Свобода зокрема поцікавилося у пані Луцевич, чим керується європейський виборець, коли обирає парламентарів.

Якщо ми говоримо про виборчу систему Великобританії, то вона фактично є двопартійна. Це є Консервативна і Ліберальна партії, і виборці дуже часто обирають депутатів до Палати представників на партійній основі. Хоча виборча система є мажоритарною, кожний округ представлений своїм депутатом, але дуже часто ці люди, які балотуються в певних округах, номінуються партіями. Тож дуже часто в Англії меншу роль відіграє особистість, а більшу – скажімо, партійна чи ідеологічна спрямованість депутата.

– Як зазначають політики та експерти, українського виборця дедалі частіше підкуповують. А які методи переконання електорату стають популярнішими в Європі?

Знаєте, методи є різні. Але один із таких найбільш ефективних – ось під час мого останнього спілкування з депутатами Палати представників – насправді це є старомодна, скажімо, робота від хати до хати. Реально, навіть у день виборів кандидати у депутати мають право під’їхати до когось додому і забрати з собою на виборчу дільницю і це не буде вважатися агітацією.

Головне – це ваші виборці. Кандидати в депутати чітко знають, де в певному окрузі мешкають прихильники тієї чи іншої партії, щоб вони взяли участь у виборах. Тому що зараз одна з проблем демократії, представницької демократії – це зневіра громадян у представницькості того чи іншого парламенту. І зменшується кількість громадян, які беруть участь у формальних виборах. Наразі в Англії ця цифра становить десь 60 відсотків. Але ті, хто хоче прийти до Парламенту, мають дуже активно працювати напряму з громадянином, і кожний голос тут враховується. І не тільки вони, а й волонтери, які працюють агітаторами під час виборів.

– На сьогодні в Україні відсутня юридична відповідальність депутатів за невиконання своїх передвиборних обіцянок. Здається, вона відсутня і в Європі. На Вашу думку, чи можливе запровадження такої відповідальності і за яких умов?

Тут так само є питання демократичного дефіциту і наскільки депутат виконує своїх обіцянки. Тому, мені здається, відповідальність більше колективна, її несе, скажімо, партія, яка, якщо не виконає своїх обіцянок, то програє ті чи інші вибори на національному чи місцевому рівні. Оскільки в країнах західного світу партійна система набагато більш усталена, виборець принаймні може більш-менш зорієнтуватися щодо ідеологічних платформи тієї чи іншої партії. Насправді відповідальність за виконання чи невиконання виборчих зобов’язань несе партія на наступних виборах.

– У чому полягає головна відмінність українського виборця від західноєвропейського ?

Основна відмінність – це, напевне, політична культура, пошук якогось діалогу, пошук компромісу. Це певний навіть розподіл суспільства за партійними поглядами. В Україні, наприклад, за останніми даними, в середньому лише 4 відсотки громадян беруть участь у партійній роботі чи є членами тієї чи іншої політичної партії. В Англії така цифра становить в середньому 15 чи 20 відсотків. Тому різниця у політичній структурованості українського і західноєвропейського суспільств є велика.

Тому, мені здається, основний дефіцит, який зараз ми бачимо перед виборами, – це те, що люди не можуть знайти відповідних представників у партії, і тому вони покладаються саме на особисті характеристики того чи іншого лідера, а не на ідеологічну розмежованість програм партій.