Бабця мені завжди співала українських пісень – музикант Руслан Трочинський
Прага – Вілланд (Естонія) – Наступного тижня у Вінницькій області пройде масштабний благочинний музичний фестиваль «Woodstock Україна 2012». Його назвали на кшталт найвідомішого в історії фестивалів – американського «Woodstock», який пройшов у 1969 році у США і відкрив світові безліч нових імен, а ті згодом стали символами в різних музичних напрямах – Джимі Гендрікс, Дженіс Джоплін, Джо Кокер, «Santana». Гаслом тодішнього фестивалю були слова: Peace, Love and Happiness (мир, любов і щастя). Мета українського фестивалю – розвиток благодійного волонтерського руху в Україні. У фестивалі візьме участь і естонський гурт Svjata Vatra. Радіо Свобода запросило до розмови лідера цього гурту Руслана Трочинського.
– Це вперше відбувається на теренах України. До цього подібні фестивалі були також у Польщі, до речі там «Гайдамаки» виступали у 2004 році. І зараз це буде відбуватися в Україні. Це робить благодійний Всеукраїнський Фонд «Від серця до серця». Так гарно звучить, мені так подобається – від серця до серця.Як для мене так і для мого гурту, для «Святої Ватри», – головне, щоб було кохання, щоб порозуміння в житті було, щоб люди були вільні.
– Коли про Вас розповідають, то завжди нагадують, що Ви – колишній учасник гурту «Гайдамаки», але зараз уже й «Гайдамаків» немає, а Ви ось зі своїм гуртом в Естонії, разом із тамтешніми хлопцями, пропагуєте українську музику. Як це сприймають в Естонії?
У цій країні, де я живу, я вже вивчив естонську мову, мої діти розмовляють естонською, українською безумовно
– Ой, в Естонії це сприймають залюбки. У цій країні, де я живу, я вже вивчив естонську мову, мої діти розмовляють естонською, українською, безумовно. Немає в цьому нічого поганого, якщо люди знають багато мов. Але в кожній країні ми маємо розмовляти мовою тієї країни, на території якої ми живемо. Це для мене дуже важливо, і тому я вивчаю естонську мову, і співаю вже й естонські пісні. Хлопці з гурту вже теж так потихеньку вивчають українські пісні, що коли вони приїдуть в Україну, щоб могли заспівати, це теж приємно.
– Руслане, а Ви росли в україномовній родині?
– Наполовину. Я народився на Донеччині, в маленькому шахтарському місті. Мій прадід, прабабця і бабця приїхали туди із Рівного, і моя бабця мені завжди співала українських пісень – чому я їх і пам’ятаю і чому й розумію, що я українець. І зараз важливо, щоб усі: тато, мама, бабці, всі – своїм дітям, онукам співали українських пісень, навчили їх грати в українські ігри. Це найважливіше зараз у цей час. Я теж в естонських школах викладаю українські ігри разом із естонськими, щоб люди знали, які в Україні ігри грають діти.
– От, наприклад, з цією грою ми поїдемо, до речі, на «Вудсток» і будемо в цю гру гратися там з усією молоддю. Гра називається «Мак». Там так ідеться: «що, Козачок, виорем на мачок?». «Виорем!» – відповідають всі, і потім співають:
Ой на горі мак, під горою так. Мак, маки, маківочки, золотії голівочки, стань ти ось так, як на горі мак.
На Одещині. Доньки розмовляли українською, там всі здивувалися: ви з Естонії, а так знаєте українську мову, краще ніж наші діти! На Донеччині тато, коли згадує свою молодість, то розмовляє українською
І я показую, як треба стати, тобто зараз виорем поле, потім ми посіємо, потім зійде, потім розквітне, а потім з нього може бабця зробити булочки з маком і з парним молоком. Ось такі спогади, які і переходять із одного покоління до другого. Це так приємно, коли діти граються в це, і все правильно йде, і мені приємно, що мої діти будуть мене розуміти на моїй рідній мові. Коли вони приїдуть в Україну, вони будуть вільно розмовляти з моїми друзями, з дітьми моїх друзів українською мовою. Ось зараз ми тільки приїхали з відпочинку на Одещині. Доньки розмовляли українською мовою, і там так усі здивувалися: ви з Естонії, а так знаєте українську мову, краще ніж наші діти! Це було так приємно. І коли був теж у цьому році у тата, там, на Донеччині, було так приємно дивитися, як тато, коли він розмовляє про якісь спогади, згадує свою молодість, то він розмовляє українською мовою. Але якщо от зараз з кимось треба розмовляти, де всі розмовляють, то він переходить на російську. Але все одно якось те, що ближче до серця, все ж таки, це українська мова і нехай так і буде.
Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.
