Варшава – У різних містах Польщі, зокрема у Варшаві, в середу відбулися заходи, присвячені 69-м роковинам так званої Кривавої неділі. На богослужіннях, концертах і мітингах лунали заклики пам’ятати про жертви українсько-польського конфлікту, що мав місце на Волині у 1943 році. З боку польських праворадикальних організацій прозвучали закиди на адресу української держави, яка начебто замовчує вбивства поляків на Волині. Про події 40-х років згадали й у польському парламенті.
Три польські партії – «Право і справедливість», «Солідарна Польща» та Польська селянська партія – пропонують встановити 11 липня День пам’яті мучеництва кресов’ян, тобто поляків, які жили в східних регіонах міжвоєнної Польщі. Парламентські фракції цих партій подали на розгляд Сейму відповідні законопроекти. Маршалок Сейму Ева Копач відправила ці пропозиції на розгляд у комісію культури. Таке рішення вона ухвалила з огляду на різницю в підходах польських партій до того, що трапилося влітку 1943 року на Волині.
Якщо «Право і справедливість» та «Солідарна Польща» кваліфікують тодішні події як геноцид поляків, то Селянська партія вважає їх «злочином з ознаками геноциду». Натомість правляча у Польщі партія «Громадянська платформа» хоче, щоб наступного року, коли відзначатиметься 70-річчя волинської трагедії, Сейм зайняв якусь спільну позицію у цьому питанні.
Обурений рішенням маршалка Сейму депутат Ришард Терлецький із «Права і справедливості» запропонував зробити перерву в засіданні парламенту. Під час перерви рада депутатів-старійшин знайшла спосіб, як зняти напруження у польському Сеймі. За порадою авторитетних політиків Ева Копач оголосила у сесійній залі хвилину тиші. Стоячи, польські депутати вшанували пам’ять жертв «жорстоко вбитих влітку 1943 року на Волині та в Східній Малопольщі».
Праві пікетують консульства України і мітингують
Того ж дня праворадикальна партія «Ліга оборони суверенності» організувала пікетування двох консульств України – у Ґданську та Кракові. Організатори пікету вважають, що криваві події 1943 року замовчуються як у Польщі, так і в Україні. Вони стверджують, що потрібно засудити антипольські акції і вимагають встановити день пам’яті жертв волинської трагедії.
Щоб нагадати про польсько-український конфлікт, під час якого загинуло багато мирних жителів, польські праві сили організували у Варшаві так званий «Марш пам’яті». Учасники цього маршу пройшли однією з головних вулиць польської столиці, де вони запалили свічки біля меморіальної дошки жертвам міжнаціонального конфлікту.
Чому для поляків важлива ця дата?
Чому для поляків, які народилися на Волині, така важлива дата 11 липня? Радіо Свобода запитало про це варшав’янина Владислава Філяра. Цей професор-історик родом із волинського села Іваничі був свідком кривавих подій влітку 1943-го. За його словами, 69 років тому саме 11 липня відділи Української повстанської армії напали на понад 100 польських сіл у трьох волинських районах. Це була кульмінація польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни, наголошує Філяр. Того трагічного дня, говорить він, загинуло багато мирних жителів. Колишній волинян згадує: «11 липня це все почалося. Удосвіта 11 липня ми втекли з дому, тоді коли навколо була різня. І я щойно 60 років після цього вперше був у своєму селі».
Владислав Філяр вважає, що українсько-польський діалог на тему складного історичного минулого дуже слабкий. До порозуміння в питаннях історії ще далеко, говорить професор. Натомість, каже він, з українського та польського боку гору в дискусіях беруть крайні сили, які не хочуть примирення двох народів.
«Я вважаю, що ми повинні прагнути примирення, – каже Владислав Філяр. – Не йдеться про те, щоб поставити когось на коліна, а просто мені б вистачило, щоб з одного і другого боку ті справи, які були злочинами, назвали злочинами, а ті, які злочинами не були, так не називали. Адже так не може вічно тривати».
Філяр вважає, що польсько-українську «спільну історію» про події 1943 року написати неможливо. «Можна натомість, – зауважує він, – намагатися зблизити наші погляди, зрозуміти одне одного. Взаємно порозумітися у всіх цих справах. Тільки це можна зробити. А на що зробити головний наголос? Я глибоко переконаний, що наголос потрібно покласти на розвиток культури та зустрічі польської і української молоді. Треба, щоб поляки знали українську культуру та історію, а українці – польську».
Небажання розмовляти про складне минуле вдаряє по іміджу України
Про кризу польсько-українського діалогу на тему історії говорять також представники української меншини Польщі.
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі каже, що сьогодні бракує таких авторитетних осіб, як Єжи Ґедройць, Яцек Куронь чи Богдан Осадчук, які вміли примирити поляків та українців під час складних розмов про трагічне минуле. На думку Тими, в Україні недооцінюють важливості діалогу з поляками на тему історії.
«Відсутність інших пропозицій діалогу – це відкриття поля для радикалів із польського боку, для посткомуністів – із українського, наприклад, для Вадима Колесніченка, який дуже вміло вийшов на контакт із середовищами польських істориків чи вояків Волинської дивізії Армії крайової. А це означає, що ми ще більше будемо повертатися до минулого, ніж це потрібно», – зазначає Петро Тима.
За його словами, уникання розмов про події 1943 року на Волині – це дорога в нікуди. Історія, якщо нею нехтувати, каже він, може помітно впливати на сучасний стан польсько-українських стосунків.
Тима розповів, що в на засіданні головної управи Об’єднання українців Польщі відбулася дискусія, присвячена питанням волинської трагедії. Під час цієї дискусії прозвучали дві пропозиції. Перша – українська та польська держава повинні вести між собою спокійний та змістовний діалог на тему історичного минулого. У рамках такого діалогу потрібні різні «знаки примирення». Один із них, каже Тима, – це польсько-українська зустріч, що в минулі вихідні відбулася у Львові. Вона була присвячена Яцеку Куроню – видатному польському політику, який вважав, що діалог між двома народами потрібен і що це справа на довгі роки.
Згідно з другою пропозицією, продовжує Тима, українці Польщі повинні відмежуватися від трагічних подій на Волині, адже у них своя трагічна історія. Натомість значно більшу увагу цій кривавій сторінці польсько-українського сусідства повинна присвятити українська держава та українська інтелектуальна еліта.
«Україна, українське суспільство, українські інтелектуали повинні активніше включитися в обговорення цієї теми, тому що подобається їм це, чи ні, вона має вплив на сучасників, вона впливатиме на імідж України, тому що за допомогою історії ворожі до України сили воюють з нею, доказом чого є активізація радикальних середовищ у Польщі», – наголошує Петро Тима.
Три польські партії – «Право і справедливість», «Солідарна Польща» та Польська селянська партія – пропонують встановити 11 липня День пам’яті мучеництва кресов’ян, тобто поляків, які жили в східних регіонах міжвоєнної Польщі. Парламентські фракції цих партій подали на розгляд Сейму відповідні законопроекти. Маршалок Сейму Ева Копач відправила ці пропозиції на розгляд у комісію культури. Таке рішення вона ухвалила з огляду на різницю в підходах польських партій до того, що трапилося влітку 1943 року на Волині.
Якщо «Право і справедливість» та «Солідарна Польща» кваліфікують тодішні події як геноцид поляків, то Селянська партія вважає їх «злочином з ознаками геноциду». Натомість правляча у Польщі партія «Громадянська платформа» хоче, щоб наступного року, коли відзначатиметься 70-річчя волинської трагедії, Сейм зайняв якусь спільну позицію у цьому питанні.
Обурений рішенням маршалка Сейму депутат Ришард Терлецький із «Права і справедливості» запропонував зробити перерву в засіданні парламенту. Під час перерви рада депутатів-старійшин знайшла спосіб, як зняти напруження у польському Сеймі. За порадою авторитетних політиків Ева Копач оголосила у сесійній залі хвилину тиші. Стоячи, польські депутати вшанували пам’ять жертв «жорстоко вбитих влітку 1943 року на Волині та в Східній Малопольщі».
Праві пікетують консульства України і мітингують
Того ж дня праворадикальна партія «Ліга оборони суверенності» організувала пікетування двох консульств України – у Ґданську та Кракові. Організатори пікету вважають, що криваві події 1943 року замовчуються як у Польщі, так і в Україні. Вони стверджують, що потрібно засудити антипольські акції і вимагають встановити день пам’яті жертв волинської трагедії.
Щоб нагадати про польсько-український конфлікт, під час якого загинуло багато мирних жителів, польські праві сили організували у Варшаві так званий «Марш пам’яті». Учасники цього маршу пройшли однією з головних вулиць польської столиці, де вони запалили свічки біля меморіальної дошки жертвам міжнаціонального конфлікту.
Чому для поляків важлива ця дата?
Чому для поляків, які народилися на Волині, така важлива дата 11 липня? Радіо Свобода запитало про це варшав’янина Владислава Філяра. Цей професор-історик родом із волинського села Іваничі був свідком кривавих подій влітку 1943-го. За його словами, 69 років тому саме 11 липня відділи Української повстанської армії напали на понад 100 польських сіл у трьох волинських районах. Це була кульмінація польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни, наголошує Філяр. Того трагічного дня, говорить він, загинуло багато мирних жителів. Колишній волинян згадує: «11 липня це все почалося. Удосвіта 11 липня ми втекли з дому, тоді коли навколо була різня. І я щойно 60 років після цього вперше був у своєму селі».
Владислав Філяр вважає, що українсько-польський діалог на тему складного історичного минулого дуже слабкий. До порозуміння в питаннях історії ще далеко, говорить професор. Натомість, каже він, з українського та польського боку гору в дискусіях беруть крайні сили, які не хочуть примирення двох народів.
Ми повинні прагнути примиренняВладислав Філяр
«Я вважаю, що ми повинні прагнути примирення, – каже Владислав Філяр. – Не йдеться про те, щоб поставити когось на коліна, а просто мені б вистачило, щоб з одного і другого боку ті справи, які були злочинами, назвали злочинами, а ті, які злочинами не були, так не називали. Адже так не може вічно тривати».
Філяр вважає, що польсько-українську «спільну історію» про події 1943 року написати неможливо. «Можна натомість, – зауважує він, – намагатися зблизити наші погляди, зрозуміти одне одного. Взаємно порозумітися у всіх цих справах. Тільки це можна зробити. А на що зробити головний наголос? Я глибоко переконаний, що наголос потрібно покласти на розвиток культури та зустрічі польської і української молоді. Треба, щоб поляки знали українську культуру та історію, а українці – польську».
Небажання розмовляти про складне минуле вдаряє по іміджу України
Про кризу польсько-українського діалогу на тему історії говорять також представники української меншини Польщі.
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі каже, що сьогодні бракує таких авторитетних осіб, як Єжи Ґедройць, Яцек Куронь чи Богдан Осадчук, які вміли примирити поляків та українців під час складних розмов про трагічне минуле. На думку Тими, в Україні недооцінюють важливості діалогу з поляками на тему історії.
Відсутність інших пропозицій діалогу – це відкриття поля для радикалів, наприклад, для Вадима Колесніченка, який дуже вміло вийшов на контакт із середовищами польських істориків чи вояків Волинської дивізії Армії крайовоїПетро Тима
«Відсутність інших пропозицій діалогу – це відкриття поля для радикалів із польського боку, для посткомуністів – із українського, наприклад, для Вадима Колесніченка, який дуже вміло вийшов на контакт із середовищами польських істориків чи вояків Волинської дивізії Армії крайової. А це означає, що ми ще більше будемо повертатися до минулого, ніж це потрібно», – зазначає Петро Тима.
За його словами, уникання розмов про події 1943 року на Волині – це дорога в нікуди. Історія, якщо нею нехтувати, каже він, може помітно впливати на сучасний стан польсько-українських стосунків.
Тима розповів, що в на засіданні головної управи Об’єднання українців Польщі відбулася дискусія, присвячена питанням волинської трагедії. Під час цієї дискусії прозвучали дві пропозиції. Перша – українська та польська держава повинні вести між собою спокійний та змістовний діалог на тему історичного минулого. У рамках такого діалогу потрібні різні «знаки примирення». Один із них, каже Тима, – це польсько-українська зустріч, що в минулі вихідні відбулася у Львові. Вона була присвячена Яцеку Куроню – видатному польському політику, який вважав, що діалог між двома народами потрібен і що це справа на довгі роки.
Згідно з другою пропозицією, продовжує Тима, українці Польщі повинні відмежуватися від трагічних подій на Волині, адже у них своя трагічна історія. Натомість значно більшу увагу цій кривавій сторінці польсько-українського сусідства повинна присвятити українська держава та українська інтелектуальна еліта.
«Україна, українське суспільство, українські інтелектуали повинні активніше включитися в обговорення цієї теми, тому що подобається їм це, чи ні, вона має вплив на сучасників, вона впливатиме на імідж України, тому що за допомогою історії ворожі до України сили воюють з нею, доказом чого є активізація радикальних середовищ у Польщі», – наголошує Петро Тима.
